«Я твердо вірю у свою зірку!» — ці слова не раз повторював Георгій Сєдов, коли готував експедицію на Північний полюс...
Як і всі школярі, котрі мріяли в дитинстві про захоплюючі подорожі на далеку Північ, я теж прочитав усе, що було в нашій сільській бібліотеці про Георгія Сєдова. Саме цей офіцер першим у Російській імперії організував експедицію на Північний полюс. А коли в серпні 2000 року я йшов пішки через всю Україну від крайньої точки на південному сході, потрапив у село Сєдово, що в Новоазовському районі на Донеччині. Саме там, на узбережжі Азовського моря, в колишньому рибальському хуторі Крива Коса народився майбутній дослідник Арктики Георгій Сєдов.
Коли я прийшов у Сєдово, там вже діяв історичний музей, в якому мені потрапила до рук копія автобіографії Георгія Яковича Сєдова, написана ним 1912 року. У ній Георгій Якович, зокрема, пише: «...Отец мой происходит из Золотоношских мещан Полтавской губернии... В молодости, еще парнем, отец мой (Яков Евтеевич) забрел на зароботки на Чорноморье, а затем и в Донскую область, где и поселился промышлять рыбу на берегу Азовского моря, на хуторе Кривая Коса... Как отец, так и мать мои, таким образом, были настоящими малороссами... Настоящая фамилия наша пока мне удалось добиться «Седый», но она мало-помалу перешла каким-то образом в «Седов...»
У автобіографії Сєдова є й такий рядок: «До 14-летнего возраста я не знал грамоты». І далі: «Наступала зима. Тут нас кроме холода посещал еще и голод. Есть нечего было...»
Яких же величезних зусиль довелося докласти Георгію Сєдову для того, щоб стати тим, ким він став. Піднімався вгору повільно, але невпинно. Спочатку закінчив так звані мореплавні класи в Ростові-на-Дону. Капітанство на невеликому вантажному пароплаві, що курсував між Новоросійськом і Батумі. Самоосвіта. Іспити на знання прапорщика російського флоту. Навчання у Петербурзі в Морському корпусі. Звання поручика по Адміралтейству. Срібні, а потім і золоті погони офіцера флоту, хоча золоті погони могли прикрашати тільки плечі синів дворянських.
У 32-річному віці штабс-капітана Г. Сєдова було призначено начальником дослідницької експедиції в гирло ріки Колими з метою вивчення судноплавства в її нижній частині.
Саме в селищі Черському, в Музеї історії та культури народів Півночі, я й зібрав детальний матеріал про той надзвичайно цікавий період у житті Георгія Сєдова. Гідрографічна експедиція виїхала з Петербурга 3 березня 1909 року, а прибула до Середньоколимська тільки 14 травня. По Якутії рухалися пішки, на оленях і на конях. У Середньоколимському майстри-якути спорудили два карбаси, й 25 травня розпочалося плавання вниз по Колимі. В останній день травня Георгій Сєдов побував у поселенні Колимському на могилі відомого геолога й географа І.Д. Черського, який досліджував береги ріки Колими й помер у цих місцях 25 червня 1892 року...
Із 8 червня по 15 серпня Сєдов і його помічники, виконавши весь запланований обсяг гідрографічних і картографічних робіт, а також метеорологічних спостережень, почали підніматися по Колимі на карбасах вгору проти течії до Нижньоколимська. До Петербурга експедиція прибула тільки 15 грудня 1909 року.
За два місяці напруженої роботи Сєдову та його супутникам вдалося повністю дослідити гирло ріки Колими і підготувати його для навігації. Після повернення в Петербург і доповіді в Головному гідрографічному управлінні Адміралтейства про наукові результати Колимської експедиції, Сєдова було обрано дійсним членом Географічного і Астрономічного товариств Росії.
А тим часом між різними країнами світу розгорілася боротьба за першість у досягненні Північного полюса. За короткий час — майже тридцять експедицій! Багато їхніх учасників назавжди лишилися в білій пустелі...
9 березня 1912 року в доповідній записці на ім’я начальника Головного гідрографічного управління Адміралтейства генерала Вількицького про підготовку експедиції до Північного полюса Георгій Сєдов писав: «Вивчення Північного полюса необхідне людству для того, щоб зрозуміти природу багатьох земних явищ. Це наукове дослідження... стало б ще одним щаблем у пізнанні людиною природи... У цьому змаганні брали участь усі культурні країни, включно з Японією (до Південного полюса), і не було тільки росіян... Під час експедицій передбачається серйозна наукова робота, і я докладу всіх старань... Російський народ має принести на це національне діло невеликі гроші, а я — приношу моє життя».
Утім, Георгій Сєдов дістав офіційну відмову. Тоді він взяв за свій рахунок довготривалу відпустку і почав готувати її на добровільні пожертви.
Незважаючи на крижаній холод петербурзьких чиновників, жадібність російських купців, які «допомогли» Сєдову протухлими солоним м’ясом та зіпсованим борошном, ні на півторамісячну затримку з виходом у море (саме це відіграло в долі експедиції трагічну роль), 28 серпня 1912 року корабель «Святой Фока» взяв курс з Архангельська на Північ.
Треба підкреслити, що наш земляк був не просто моряком, а, передусім, природженим і високопрофесійним дослідником. Скажімо, під час першої зимівлі експедиції до Полюса ним була вивчена північна частина архіпелагу Нова Земля. Коли в Петербурзі зі звітом експедиції Сєдова за перший рік роботи ознайомився відомий норвезький дослідник Фрітьйоф Нансен, він сказав: «Якби навіть Сєдову не вдалося досягти Землі Франца-Йосифа і Полюса, то й тоді зібраний ним науковий матеріал достатній, щоб вважати результати експедиції дуже й дуже корисними».
За короткий навігаційний період 1913 року експедиція досягла Землі Франца-Йосифа і там біля острова Гукера в бухті Тихій відбулася друга, неймовірно важка зимівля. (Ситуація ускладнилася, передусім, тим, що з Архангельська до Нової Землі, де була перша зимівля, не надійшов допоміжний корабель з вугіллям та провізією для «Святого Фоки».) Багато учасників експедиції захворіли на цингу, тяжко почував себе й начальник експедиції Георгій Сєдов, але відмовитися від походу до Північного полюса не міг. Добре розумів: якщо повернеться додому, не досягши мети, то його вороги назавжди закриють йому дорогу в море...
І тому вранці 15 лютого 1914 року, за десять днів до кінця полярної ночі, Георгій Сєдов з двома матросами-добровольцями — Олександром Пустошним і Григорієм Линником залишив корабель у бухті Тихій і вирушив до Північного полюса. Саме в той бік, де світить Полярна зірка... До полюса від місця старту — майже тисяча кілометрів...
На сьомий день походу хворий Георгій Якович уже не міг іти на лижах і мусив сісти на нарти, які тягли собаки. Щоб моряки від жалю до нього не повернули назад до корабля в бухту Тиху, Сєдов тримав у руках компас і час від часу звіряв курс туди, на Північний полюс, над яким світить його Полярна зірка.
У наметі 1 березня Сєдов зробив у своєму щоденнику почорнілою від морозів рукою останній запис: «Хворий я дуже тяжко і ні на що не придатний. Побачив вище гір вперше миле, рідне сонце. Ох, яке воно красиве і хороше!»
А 5 березня 1914 року в наметі під завивання хуртовини Георгій Сєдов помер. Його останній маршрут обірвався під Полярною зіркою, яка була для нього в житті головним маяком...
Могила нашого співвітчизника Георгія Яковича Сєдого на мисі Аук острова Рудольфа в архіпелазі Земля Франца-Йосифа стала найвіддаленішим місцем від материкового берега і найближчою точкою до Північного полюса. Коли Линник і Пустошний поховали свого командира і поставили на його кам’яній могилі хрест з дерев’яних лиж, то собака Фрам не повернувся з матросами назад до корабля в бухту Тиху, а залишився назавжди біля свого хазяїна серед безмежних просторів Північного Льодовитого океану.
