Представник із питань свободи засобів масової інформації Організації з безпеки і співробітництва в Європі Дуня Міятович минулого тижня оприлюднила звіт про роботу свого офісу за період з 11 березня по 1 грудня 2016 року.
У доповіді зокрема повідомляється про проблемні ситуації зі свободою слова та безпекою журналістів у країнах, що входять до зони відповідальності ОБСЄ та в які вимушений був втрутитися офіс Міятович.
«Факти протиправних дій стосовно співробітників мас-медіа були зафіксовані в 35 країнах. Зокрема, в Туреччині сталося 15 подібних протиправних дій, у Росії — 16. Найбільше число задокументованих випадків офіс ОБСЄ встановив в Україні — 19», — лякають своїх читачів «Українські новини».
Але що насправді написано у звіті?
От, наприклад, один пункт у цьому переліку «провин України».
19 квітня представник із питань свободи засобів масової інформації Організації з безпеки і співробітництва в Європі Дуня Міятович вимушена була виступити з публічною заявою, висловивши стурбованість... з приводу залякування журналіста Миколи Семени в Криму (!). Як зазначено в звіті, у квартирі Семени в Сімферополі було проведено обшук, його обладнання вилучили, а журналіст — затриманий і звільнений після кількох годин допиту. Автори доповіді констатують: подібні дії, що мали на меті залякування, відбувалися в той самий день і щодо кількох інших жителів півострова.
Дійсно, 19 квітня у Миколи Семени відбувся обшук, було вилучено техніку, архіви та «інші документи, що свідчать про підготовку статті екстремістського характеру», як повідомили тоді у кримській «прокуратурі». «У Криму — це один із методів впливу на журналістів, — розповідав тоді ЗМІ адвокат Олександр Попков. — Обшуки одночасно відбулися за сімома адресами. Ці дії схожі на елемент залякування, щоб розгромити журналістську мережу, щоб боялися і не писали».
Згодом «слідчі органи» Криму звинуватили Семену «в «закликах до порушення територіальної цілісності Росії» (частина 2 статті 280.1 Кримінального кодексу РФ), тому що матеріал «Блокада — необхідний перший крок до звільнення Криму» на сайті «Крим. Реалії» містив заклик до повернення півострова до складу України.
На сьогодні слідство у справі кримського журналіста вже завершено, слідчий ФСБ РФ мав вручити йому звинувачувальний акт на цьому тижні.
Але весь безлад, що влаштувала російська окупаційна адміністрація в Криму, офіс представника з питань свободи засобів масової інформації ОБСЄ відносить до сфери відповідальності України! До речі, в частині звіту, що присвячена Росії, випадки порушень у Криму взагалі не згадуються.
В «українському розділі» звіту є також інформація про листи, які Дуня Міятович писала на адресу голови комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторії Сюмар і в яких європейський чиновник повідомляла про неможливість відвідування Криму.
Є і розповідь про лист-відповідь на звернення Юрія Артеменка, голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, щодо незаконного використання українських радіочастот «де-факто владою» Криму для теле— і радіомовлення і розповсюдження програм Російської Федерації. Дуня Міятович порадила Нацраді звернутися в Міжнародний союз електрозв’язку, спеціалізовану установу Організації Об’єднаних Націй, яка, на її думку, є найкращою міжнародної Платформою для вирішення цього питання.
Звичайно, в юридичному сенсі територія Криму є українською, але владу на півострові наша держава вже майже два з половиною роки не контролює. Втім, автори звіту на цих обставинах увагу не акцентують, тому список проблем зі свободою слова в Україні стає не зовсім коректним та дещо маніпулятивним.
Дивно, що на цю обставину не звернули уваги ані деякі українські журналісти та представники професійних журналістських організацій, що висвітлювали презентацію звіту, ані українські дипломати, які працюють при ОБСЄ.
Так, українські медіа (News One, «Українські новини», «Главком», Gazeta.ua, «Фокус», «Високий замок», Zahid.net...) активно розповсюджували інформацію про звіт із наголосом на те, що Україна є лідером у порушенні прав журналістів, без застережень щодо суперечливого змісту документа.
Перший секретар Національної спілки журналістів України, в.о. голови НСЖУ Сергій Томіленко на своїй сторінці у «Фейсбуці» розмістив посилання на доповідь і з сумом констатував: «На жаль, Україна, — «лідер» за проблемними питаннями зі свободи медіа. Про це свідчить звіт за останні півроку Представника ОБСЄ з питань свободи медіа Дуні Міятович. Шість сторінок!!! із 48 — про Україну». Зауважень, щодо порушень, які відбуваються на окупованій Росією території, що включені до цього ж «великого українського розділу», він не навів.
А Постійній представник України при міжнародних організаціях у Відні Ігор Прокопчук після презентації доповіді ОБСЄ з питань свободи ЗМІ зробив заяву, в якій... висловив повну підтримку роботи офісу Міятович.
Треба зазначити, що деякі інші претензії до України з боку представника з питань свободи засобів масової інформації Організації з безпеки і співробітництва в Європі, що містяться в звіті, хоча вже стосуються безпосередньо України, все одно викликають багато запитань.
Наприклад, розслідування з боку СБУ діяльності Марії Столярової та Ігоря Шувалова з «Інтеру» подаються в доповіді як порушення в сфері свободи слова, і Дуня Міятович висловлює своє занепокоєння цими випадками, хоча є докази того, що діяльність ані Столярової, ані Шувалова не можна назвати журналістикою.
На цьому тлі показово, що у звіті ОБСЄ немає жодного слова про перешкоджання свободі слова та про створення небезпеки для роботи журналістів у зв’язку з обстрілами кореспондентів українських ЗМІ з боку «ДНР» та «ЛНР» у зоні АТО.
Ось усього декілька фактів із «звітного періоду» — з березня по грудень ц.р., які не зацікавили офіс Міятович:
14 квітня. Журналіст Андрій Цаплієнко потрапив під обстріл в Авдіївці.
10 травня. Знімальну групу «Событий» обстріляли на околиці Авдіївки.
10 вересня. Знімальна група «5-го каналу» потрапила під прицільний вогонь стрілкової зброї та кулемета біля с. Луганське
2 листопада. Терористи обстріляли журналістів мінами 82-го калібру під Маріуполем
Зрозуміло, що ці факти мали всі шанси потрапити знову-таки в розділ «Україна» та ще більше погіршити статистику щодо рівня безпеки роботи журналістів у нашій країні. Але поки що вони взагалі залишилися поза увагою відділу з питань свободи засобів масової інформації Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
Натомість офіс Дуні Міятович вимагає розслідування проти сайта «Миротворець» за розголошення даних про журналістів, які співпрацювали с «ДНР» та «ЛНР», тому що «дуже важливо для влади» забезпечити умови для безперешкодної діяльності журналістів «на благо демократії в країні»; завзято критикує заборону російського телебачення, «тому що вона обмежує свободу ЗМІ і перешкоджає плюралізму ЗМІ»; виступає проти законодавчого введення обмежень на показ російських фільмів та на ввезення до України «іноземної друкованої продукції з антиукраїнським змістом»; протестує проти законодавчого закріплення квот та збільшення частки української мови на телебаченні... При цьому автори звіту ОБСЄ, хоча б довідково, не наводять причину, що мала б пояснити рішення України, спрямоване на захист свого інформаційного простору. Ця причина — гібридна агресія Росії. Але якщо ігнорувати цей контекст, то для мешканців спокійних європейських столиць, які мало поінформовані щодо подій в Україні, дії української влади виглядають як немотивований наступ на демократію та права людини.
Загалом, виникає відчуття, що офіс Дуні Міятович дивиться на усі конфліктні ситуації, що стосуються українського медійного простору, тільки під одним, заздалегідь визначеним кутом, і відповідно формує свої доповіді, які, в свою чергу, мають справляти заздалегідь запрограмоване враження.
Чому?..
Не хочу навіть думати про заангажованість представника зі свободи медіа Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Тому будемо вважати близькою до істини версію про причину виникнення «перекосів» та «нестиковок» у доповіді ОБСЄ від виконавчого директора Інституту масової інформації Оксани Романюк, яка в інтерв’ю «Детектор медіа» теж дивувалася деяким положенням документа.
Вона зокрема розповіла, що «під крилом «Опозиційного блоку» функціонує спеціальний відділ зі «свободи слова», «яким курує колишня депутатка пані Бережна». До того ж уже рік в Україні активно працює «Центр свободи слова» під керівництвом екс-депутатки віт Партії регіонів Олени Бондаренко. Девіз її «правозахисної волонтерської організації» — «Свобода слова — це наше право» (в промо-ролику «Центру» Бондаренко ставить наголос на слово «наше»).
Колишні регіонали через підконтрольні їм структури, що імітують громадянське суспільство, постійно тримають міжнародні організації, й зокрема ОБСЄ, в курсі начебто порушень права на свободу слова в Україні. «Можливо, у цьому валі інформації міжнародним організаціям складно розібратися», — вважає Романюк. І, як наслідок, — у світ виходять недосконалі звіти.
Дійсно, хіба може Організація з безпеки і співробітництва в Європі налагодити збір інформації з незалежних джерел, детальну перевірку фактів та об’єктивний аналіз усіх отриманих даних? Це справді важко, особливо коли тебе завалюють своїми аргументами «Опозиційний блок» та колишні «регіонали».
ДОВІДКА «Дня»
Дуня Міятович — представник з питань свободи засобів масової інформації Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Працюючи на посаді директора програмного відділу агентства комунікації в Боснії і Герцеговині, висунула свою кандидатуру на посаду представника ОБСЄ зі свободи ЗМІ. Кандидатуру Дуні Міятович називають консенсусною для західних делегацій та представників пострадянського табору. Вона була призначена на посаду 11 березня 2010 року. 7 березня 2013 року переобрана на другий трирічний термін.
Після анексії Криму та військової агресії РФ на сході України, що стало можливим у ході гібридної війни із залученням кремлівської пропаганди, Міятович стала ініціатором «діалогу» журналістів «обох сторін конфлікту». На запитання українських журналістів щодо доцільності таких зустрічей із російськими пропагандистами під егідою ОБСЄ, Міятович відповіла: «У нарадах немає нічого ганебного, навпаки, зустрічі з представниками Незалежної медіа-профспілки України, Національної спілки журналістів України та Спілки журналістів Росії проводилися з 2014 року для того, щоб обговорити шляхи поліпшення професійних стандартів і безпеки журналістів у контексті кризи в Україні й навколо неї
