Звісно, в першу чергу в теле— й радіоефірі привертають увагу повідомлення з Південного Сходу, де проти нас веде війну лютий, підступний і підлий ворог. Його не перемогти, воюючи абияк, некомпетентно, безвідповідально й неорганізовано. На жаль, у нашій владі й силових структурах ще дуже багато сидить людей Путіна і Януковича, та й серед генералів вистачає тих, хто робив кар’єру на продажі військового майна й сумнозвісних «відкатах». Такі чиновники Міністерства оборони, СБУ і МВС для війни не годяться. Вразила звістка про загибель 49 наших військових у збитому терористами літаку над Луганським аеропортом. Війна без жертв не буває, але є жертви неминучі й ті, яких можна уникнути. Урешті-решт, є речі для розуміння яких не треба бути навіть лейтенантом, не те що генерал-лейтенантом, слід просто елементарно цікавитися військовою справою й думати. Якщо Луганський аеропорт був у блокаді терористів, то було зрозуміло, що треба або деблокувати його й створити зону безпеки, або не використовувати за призначенням у зв’язку з дуже великим ризиком. Абсолютно зрозуміло, що ті, хто оточив аеропорт, обстрілюватимуть літаки в момент зльоту й посадки, коли вони особливо вразливі. Для такого обстрілу вистачить навіть кулеметів, не кажучи вже про ПЗРК. Нарешті, усвідомлюючи все це, літак можна було приземлити на аеродромах Харківської області, а решту шляху подолати на БТРах.
Україні потрібен новий (замість вихованців Кучми і Януковича, що вкінець розклалися) генералітет і офіцерський корпус. Необхідно забезпечити приплив свіжої кадрової крові в керівництво всіх силових структур. Не партійні квоти, не «блат», не хабарі, а лише три «п»: патріотизм, професіоналізм, порядність мають бути критеріями службового зростання в армії, СБУ і МВС. І найоб’єктивнішим критерієм виступають бойові дії в Луганській і Донецькій областях. Щойно МВС почало «обкатувати» свої підрозділи в цьому регіоні, багато міліціонерів кинулися писати рапорти про звільнення. Що ж, природний процес очищення від боягузів, кар’єристів і корупціонерів. А бездарних військових чиновників слід міняти на бойових генералів, яким давати це звання за підсумками боїв з російськими терористами, диверсантами й найманцями.
ВІЙНА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
Вельми своєрідно луганську трагедію подали на радіо «Вести». Ведуча звично засмучувалася, а потім озвучила вельми показову фразу, що стала одкровенням щодо заповітних мрій цього радіоголосу: «Ну хто ж тепер схоче служити в цій армії? Хто піде туди добровольцем?» Нас чекає ще багато гірких переживань, поки здобудемо перемогу. Так, у нашої армії багато чого немає, так, усі, кого поставили на цю ділянку роботи, мають відповісти за відсутність бронежилетів, медикаментів, зброї. Але відсутність будь-чого не є підставою для відмови від захисту Батьківщини. Хоч би що там казали на потребу міжнародних дипломатичних кіл наші керівники про мир, про припинення вогню й так далі, але в цій війні за незалежність Україна може або перемогти, або зазнати поразки. Третього не дано. І якщо, не дай Боже, ми програємо, то жертви будуть набагато важчими. І тоді мільйони українських хлопців поженуть, як гарматне м’ясо, воювати за імперію.
Наші жертви ніхто не стане рахувати, а протестів просто не допустять. Спроби ж нової влади керувати так, як це робили попередники, призведуть до її краху. Можна розганяти людей, присутніх у центрі Києва, не можна розганяти Майдан, який пильно стежить за діями нинішніх начальників і готовий сказати своє слово. Україна не переможе, якщо не будуть проведені радикальні зміни системи влади й людської складової влади. Дуже непокоїть те, що постійно дається взнаки бізнес-підхід у розв’язанні найважливіших державних проблем, ставка на «договорняк», на закулісні торги там, де треба розбити ворога, мобілізувати всі сили нації. Сьогодні, коли територіальна цілісність на Сході не відновлена, будь-які домовленості з терористами і їхніми заступниками можуть бути для України лише одним — капітуляцією.
Достатньо пригадати розповідь Михайла Саакашвілі про те, як під час війни в Абхазії Едуард Шеварднадзе тричі укладав мирні угоди з Борисом Єльциним і той тричі його обманював. Єльцин! Про Путіна годі й казати...
Не втихомирюється й внутрішній фронт в Україні. Радіо, що іменує себе «Голос столиці» (щоправда, важко зрозуміти, столиці якої країни) і веде мовлення в Києві, активно закликало любити Росію, що в період, коли РФ вбиває наших людей на Південному Сході, звучить не найактуальнішим чином. А на довершення всього радіо надало свій ефір заступникові Затуліна в Інституті СНД (Москва) Жарихіну, який вимагав негайно вивести наші війська з Донецької й Луганської областей... Може, краще Росії вивести свої війська з Криму? Що це за манера надавати слово терористам і їхнім прибічникам, спонсорам і заступникам? Якщо влада безсила навести лад під час війни в інформаційному просторі, може хоч Майдан виставить пікети біля офісів таких радіо? Ні, не можна розпускати Майдан, він має стати своєрідним постійно діючим спецназом українського патріотичного суспільства, як свого часу Запорозька Січ була спецназом українського козацтва. Адже майдан і стоїть тому, що бачить, як нова влада бореться й ніяк не може побороти спокусу повернутися до манер старої. Влада не виконала вимог Майдану, змінивши осіб, але не систему. Де люстрація, де покарання злочинців Януковича, що переслідували й вбивали громадян? Де очищення країни від злодіїв і зрадників?
ДЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО?
А телеканал «УНІАН» вкотре здивував, показавши 9 червня апологетичний фільм про донських козаків. Мабуть, керівництву каналу невідомо, що нині ці «станичники» окупували українське місто Антрацит Донецької області. Зокрема, у фільмі з пафосними промовами виступав нинішній отаман Донського війська козачого генерал Микола Козіцин. Мабуть, начальники каналу телевізор не дивляться, й тому не бачили записані працівниками СБУ переговори Козіцина з терористами на нашій території, де Козіцин розповідає про передання бандитам грошей і зброї. А якийсь його підручний пихато заявляє у фільмі: «Росія ніколи не вела наступальних воєн, а лише оборонні».
І, звісно, цей канал не дав жодних коментарів і роз’яснень. Тим часом, російське козацтво приблизно двісті років тому втратило весь свій бунтарський потенціал і перетворилося на символ поліцейського деспотизму й пригноблення «інородців». Воно брало найактивнішу участь в імперських колоніальних захопленнях, витісненні корінного населення й привласненні його відвічних земель, у придушенні селянських бунтів, студентських демонстрацій, було співучасником у єврейських погромах. Усе це забезпечило козацтву Росії до моменту краху імперії дуже одіозну репутацію, що полегшило більшовикам проведення так званого розкозачування, тобто ліквідації козацтва як особливого стану. Сьогодні козаки в Росії виступають як парамілітарне формування, що бере на користь Кремля участь у багатьох збройних конфліктах, зокрема й за межами РФ. Це реальна бойова сила сучасного російського імперіалізму.
До речі, а якою силою нині є українське козацтво? Де вони, ці «славні лицарі», майже суціль у генеральських погонах і обвішані безліччю винагород? Хто бачив їх у зоні Антитерористичної операції? Ось він — момент істини. Чому ж ці грізно-вусаті воїни не можуть (та, здається, й не хочуть) дати відсіч російським козакам — агресорам? Чи не означає те, що відбувається, банкрутство сучасного українського псевдокозацтва? Чули ми всі про добровольчі батальйони «Донбас», «Азов», «Айдар», «Дніпро» й так далі, а от про козачі сотні й курені чути не доводилося. Виходить, що наше козацтво не бойова сила, а так, оперета, малоросійський водевіль. Утім час спростувати всі ці «інсинуації» ще є.
«МИРНИЙ ПЛАН» ПОРОШЕНКА
У Шустера обговорювали ті ж таки події на Південному Сході, зокрема «мирний план» П.О. Порошенка. У Донбасі проти України воює більш як 10-тисячна армія, що забезпечується й керується Росією. Як з ними миритися? Колишній директор Інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмалаєв виступив проти оголошення воєнного стану, як раніше він виступав проти продовження АТО, оскільки, мовляв, оголошення буде офіційним визнанням війни. Отже, нехай війна йде, але офіційно визнавати її ми не будемо. І що цей самообман дає Україні, окрім загибелі людей й втрати територій? А в цей час РФ закачує до Донбасу велику кількість озброєних людей і військової техніки. Коли їх стане дуже багато, вони зможуть зробити «визвольний похід» на Київ, на Дніпропетровськ і Одесу, причому не самі, а разом з регулярною російською армією. І спробуй тоді розрізни, де терористи, а де збройні сили РФ, тим паче що зняти погони й шеврони — справа нехитра. Але якщо українські війська розгромлять основні угруповання терористів, то без них Росії буде набагато складніше у військово-політичному сенсі здійснювати пряме воєнне вторгнення до України. А переговори з Путіним, які він використовує для виграшу часу для здійснення свого плану проти України, заженуть нашу країну в цейтнот і черговий раз забезпечать РФ чинник раптовості. Ми ж бачимо, що паралельно з переговорами Москва продовжує інфільтрувати своїх бойовиків до України. Отже, «мирний план» нашого президента матиме якийсь шанс на успіх лише після розгрому терористів у Донбасі. Інакше проти нас знову буде розіграний «кримський» сценарій з «абхазькими» варіаціями (коли у терористів у Донбасі раптом з’являться «донецькі» й «луганські» ВПС, бронетанкові війська й Азовська військова флотилія...).
Генерал Смєшко заявив у студії Шустера: «Якщо хочемо миру з Росією, ми повинні готуватися до війни». Готуватися пізно, війна вже йде. Але має рацію генерал, коли стверджує: «Якщо ми проявлятимемо слабкість, Росія піде до кінця...» Так, те, що маємо сьогодні в Донбасі, це наслідки фантастично легкого для Росії захвату Криму. Здамо Донбас — отримаємо удар по Києву, а там і по Львову, Путіну дуже хочеться взяти Європу за горло. А інформаційну війну ми програємо, й передусім усередині своєї країни, де діють (абсолютно безкарно й нахабно!) інформаційні терористи, які абсолютно безсоромно називають себе «українськими журналістами...»
