«День» уже писав про Перший фестиваль новин і публіцистичних програм регіональних телекомпаній України «Геліос», організаторами якого виступили Незалежна асоціація телерадіомовників та «Інтерньюз-Україна». Нагадаємо, що минулого тижня в Києві відбулася урочиста церемонія нагородження переможців «Геліоса». Приєднавшись до поздоровлень колегам, до деяких iз них «День» звернувся з запитаннями про те, як вони оцінюють нинішній стан української журналістики, які тенденції спостерігають у розвитку регіонального ТБ?
Тетяна КРАСIКОВА, президент Чорноморської ТРК (Сімферополь), переможець в номінації «Краща регіональна телевізійна станція року»:
— Я була членом журі фестивалю для регіональних ТРК «Золота хвиля», що відбувався в 1998 році, й тому маю можливість порівнювати. Я вважаю, що за останні два з половиною роки рівень регіональної журналістики значно зріс, особливо в частині виробництва новинних програм.
Що стосується конкуренції регіональних ТРК між собою, то якраз проведення різних конкурсів цю конкуренцію й стимулює. А ось що стосується можливості конкурувати із загальнонаціональними каналами, то я думаю, що лише дуже небагато регіональних ТРК могли б бути спроможними на це.
На мій погляд, регіональне ТБ може запропонувати тільки одне — близькість до телеглядача даного регіону. Та чи інша місцева ТРК може бути цікава тільки в тому випадку, якщо вона відображає проблеми регіону, якщо вона не є недосяжною, як це часто буває, коли йдеться про загальнонаціональні канали, тобто місцевий канал повинен бути «своїм» каналом. Наприклад, девіз «Чорноморки» — «Ми поряд!». Створення краєзнавчих програм, знайомство з цікавими людьми нашого краю, аналіз процесів, що відбуваються в регіоні, — для нас такий підхід є просто принциповим. Але мені здається, що це і загальна тенденція розвитку регіонального ТБ. І навіть знайомство з досвідом роботи закордонних регіональних телекомпаній дозволяє зрозуміти, що тільки цим ми можемо бути цікаві, й тільки при такому підході можна конкурувати із загальнонаціональними каналами — для того, щоб вижити.
Юрій ПЛОСКИЙ, виконавчий директор ТРК «Рівне-1», що стала переможцем у номінації «Кращі новини року»:
— Звичайно, в прямому розумінні регіональні ТРК не можуть конкурувати з центральними. В кожного є своя ніша. Але центральні телекомпанії ніколи не зможуть працювати для місцевого глядача і вони, до речі, змушені з більшістю із регіональних ТРК співпрацювати для залучення інформації.
Регіональне ТБ зараз рухається в сторону професіоналізму. Той час, коли всі займалися всім, вже минув. Спостерігається стійка тенденція шліфування майстерності в певному, обраному напрямку. Це стосується і телекомпаній, які обирають шлях нарощення не лише кількісних, а й якісних характеристик. Наприклад, зараз (наскільки я можу судити з досвіду кількох серйозних регіональних компаній), починається якісне зростання за рахунок впровадження в практику прямого ефіру, що само собою тягне обов’язкове підвищення професійного рівня журналістів. Можна говорити також про створення на місцевому рівні доволі високої кількості дитячих програм, про збільшення кількості публіцистичних програм (що як раз доволі симптоматично, тому що два-три роки тому їх було не так багато), про підвищення фахового рівня журналістів, які роблять новини (а саме новини — це «хліб» телекомпаній). От кажуть: важкі часи, економічна ситуація загалом не така, як хотілося б, якісь перетурбації в суспільстві відбуваються. Але, ви знаєте, журналіст не може жити, як то кажуть, в ситому суспільстві, журналіст, як вовк, повинен бігати — тоді він набуває нормального професійного досвіду. Як раз нинішні важкі часи породжують передумови для росту справжніх журналістів, які працюють незалежно, компетентно і фахово.
Валентина БЄРЛІН, директор ТРК «Рудана» (Кривий Ріг), що отримала 2-е місце у номінації «Краща регіональна телевізійна станція року»:
— Якщо говорити про власний досвід, то, на мою думку, регіональним ТРК порівняно з національними каналами працювати набагато важче, оскільки регіональні ТРК, наприклад, не в достатній мірі вкомплектовані професійними кадрами. Не кожен випускник якогось престижного факультету журналістики захоче працювати на периферії, бо тут набагато складніше: і зарплата нижче, і дещо інтенсивніше треба працювати. Наприклад, зробити програму новин на центральному каналі — це одна річ (поряд знаходяться всі загальнонаціональні ньюзмейкери, є доступ до ресурсів Інтернету тощо), а інша річ — це виробництво щоденної програми новин на регіональному рівні (навіть в місті-мільйоннику), коли кожен день треба вишукувати саме ексклюзивні і водночас цікаві інформаційні приводи. Це дуже складна і копітка праця. Що стосується нашої компанії, оскільки ТРК «Рудана» — комунальне підприємство, хотілося б також, щоб на державному рівні було вирішено питання з заробітною платою (ту заробітну плату, яку отримують сьогодні наші журналісти, називати заробітною платою важко).
Але ми конкурентноспроможні. Ми на сьогодні маємо дуже багато власних програм. У нас є і певний технічний потенціал (спасибі «Інтерньюз» і Незалежній асоціації телерадіомовників). І ми навіть готові надати допомогу своїм колегам з регіональних телестанцій, бо виробляємо дуже багато власного продукту. Що ж стосується конкуренції регіональних ТРК з загальнонаціональними в галузі рекламного наповнення, то тут вона неможлива, або можлива лише відсотків на десять, оскільки весь рекламний бюджет розподіляється в Києві. На долю регіональних ТРК не залишається нічого, а якщо і є щось, то йдеться про такі низькі розцінки, що навіть смішно інколи ту рекламу робити. А що стосується місцевих рекламодавців, то не в кожному місті є потужні комерційні структури або великі підприємства, які мають змогу давати рекламу (ті, які сьогодні створюються, всі прибутки спрямовують на розвиток підприємства, а деякі підприємства — наприклад, велике державне підприємство комбінат «Криворіжсталь» — взагалі не потребують реклами на місцевому ТБ). Але щодо творчого потенціалу, то ми, можливо, й фору дали б якимось центральним каналам.
На сьогодні регіональні ТРК націлені на виробництво власного телепродукту. Такий акцент на виробництві власних програм, звичайно, пов’язаний і з тим, що цього вимагають умови ліцензії, діюче законодавство. Багато хто з регіональних ТРК не закуповують пакети якихось розважальних програм або тільки художні фільми (як це можна спостерігати сьогодні на деяких центральних каналах). Наприклад, у нас є тільки продукт власного виробництва, або продукт виробництва «Інтерньюз», або продукція наших колег. Ми маємо сьогодні власного глядача, якого цікавлять події, що відбуваються в нашому регіоні. Власне, той же пересічний телеглядач і є героєм наших програм.
— До речі, а як ви ставитеся до нинішньої стратегії ліцензування, яку проводить Нацрада, щодо підтримки крупних телекомпаній, яким видаються ліцензії на місцеві частоти за умови їхнього співробітництва з регіональними ТРК (так звана «американська модель»)?
— Я з цією проблемою знайома лише з повідомлень центральних телевізійних каналів (на наш канал ще конкурс не оголошено, і ми з цим ще не зіткнулися). Але б я, як і мої колеги, свій канал не віддала. Безперечно, я підтримую своїх колег, які працювали, розбудовували той чи інший канал, вкладали в нього якісь кошти, створили цьому каналу певний імідж, і тут з’являється новий бажаючий на твій канал (який для тебе, як власна дитина)...
