Уся світова преса схвильовано обговорює події на польському та литовському кордонах. Мінський самозваний президент організував повітряний міст «Мінськ — Близький Схід», викидаючи на кордони сусідніх держав тисячі терміново знайдених в Іраку, Сирії і т.д. людей, що прагнуть пожити на ситну допомогу благополучних західноєвропейських країн на кшталт Німеччини. Щоправда, не всі з них схожі на просто шукачів забезпеченого життя. Є ті, хто явно виконує командно-організаторські функції, хто цілком професійно, зі знанням справи знищує прикордонні загородження, рубає їх сокирами та лопатами, практично ставлячи під сумнів суверенітет Литви та Польщі.
Як завжди, влаштували колективні ридання всіх мастей правозахисники: «мовляв, це бідні люди, вони замерзають, їм тут погано, пожалійте їх, пустіть у Польщу, Литву та Німеччину».
Ну, наскільки вони бідні, сказати складно. Я тут бачив фотографію, де одна мати, що прилетіла з Близького Сходу, тримала на руках дитину в дуже модному комбінезоні, далеко не кожна українка може дозволити собі так одягати свою дитину — занадто дорого. Та й історично мігранти пересуваються на своїх ногах, у найкращому разі — на візках. А тут в авіалайнерах... Один поляк, який спілкувався з тими, хто «понаїхав» (або «налетів»), сказав, що «ніхто у нас не має при собі стільки грошей, скільки ці мігранти». Та й вони самі розповідали на камеру, що за авіаквиток виклали по 2600 доларів США (за кожного члена сім’ї).
Чи багато людей в Україні мають такі фінансові ресурси?
Словом, враження «гнаних і голодних» ці люди не справляють. Тут явно недопрацювали московські «режисери» та їхні мінські колеги.
Якщо Польща та Литва послухають «плач на річках вавилонських» панів правозахисників і пустять ці загони на свою територію, то завтра Путін та Лукашенко привезуть їм і 100, 300 і 500 тисяч гостей, а якщо схочуть, то й кілька мільйонів. Адже досвід є. Востаннє хвиля мігрантів з Близького Сходу була, коли Путін затіяв масовані бомбардування міст Сирії. Потік тих, хто тікав від російських бомб, Путін вправно направив до Німеччини, яка в результаті отримала 2-2,5 мільйона нових жителів.
Бачив на екрані, як якась польська пані-правозахисниця лаяла польських солдатів та поліцейських за те, що вони «не цураються насильства». Нехай би ця пані встала попереду солдатів і поліцейських і особистим прикладом показала, як можна зупинити натовп, озброєний сокирами і лопатами, не застосовуючи насильства. Хоча атакуючі застосовують насильство часто-густо. Ну, правозахисники — публіка специфічна. В Україні 2014 року вони заявляли, що наші військові якось не так, не правозахисно воюють. Адже перед тим, як вистрілити у ворога, треба запитати його прізвище, чи той він, за кого себе видає. На жаль, діячі правозахисту не сформували добровольчий батальйон «Правозахисник» і не відправили його на передову, де він би всіх навчив воювати правильно...
Путін під час подій у Криму 2014 року відверто розповідав з екрану про свою тактику: «Ми поставимо попереду жінок та дітей, а самі зі зброєю стоятимемо за ними. Не попереду, а позаду. Подивимося, як ви стрілятимете у жінок та дітей!»
Отак вони з другом Лукою і діють нині проти поляків та литовців.
Така тактика під час війни у Югославії застосовувалася сербською стороною проти хорватів. Але ті швидко знайшли протиотруту проти «живих щитів». Хорватські військові через мегафони заявляли тим, хто в цих «щитах» стояв, що дають 1-2 хвилини розбігтися, а після цього відкриють вогонь на поразку. Здається, один чи два рази не повірили, не розбіглися, були жертви, але потім живі щити зникли. Більше не було дурнів здавати своє життя в оренду всіляким провокаторам, фахівцям із вибудовування «живих щитів».
На каналі «Еспресо» у студії Антона Борковського цікаво виступив колишній посол України в Республіці Білорусь Роман Безсмертний. Він сказав: «Україна — держава, що воює. А це означає, що при атаці на кордон Україна має відкривати вогонь на поразку, ніхто не розбиратиметься, хто мігрант, а хто окупант». Тим паче що серед цих «мігрантів» багато хто, за словами Лукашенка, озброєний.
Мігранти — це ті, хто звертається до посольства відповідної країни з проханням про дозвіл на проживання на її території.
Ті, хто штурмує кордон, — це вже не мігранти, а агресори — і порушники державного кордону і заслуговують на цілком певне ставлення до себе. А тут виступає на каналі «1+1» секретар РНБО Данилов і злякано заявляє: «Ні, ми в жодному разі по них не стрілятимемо». Що це означає?
Це означає заохочення до штурму кордону України, запевнення у повній безпеці таких дій. Давайте, хлопці, трощіть наші кордони, ніхто вас й пальцем не троне. Що ж впевнені у своїй недоторканності «мігранти»-бойовики рознесуть на шматки наші кордони, підуть на Київ і візьмуть Київ, а за ними рушать російські танки та бронетранспортери. А «зелені вожді» потім із плачем та риданнями скажуть нам: «Ну як же ми могли стріляти в жінок та дітей?!» Путін переможе, хоч його методи цілком очевидні, а російська пропаганда вкотре оголосить його генієм...
За словами Безсмертного, у Києві з’являється дедалі більше російських диверсантів, Кремль готує цілу низку заходів проти України. Наша країна дуже ризикує, якщо не закриє кордон з Росією та Білоруссю. Відкритий кордон під час війни — це неприродно, це самогубство. Закриття кордону з ворогом — захід абсолютно нормальний і необхідний. А всілякі демагоги розповідають нам про неможливість таких заходів.
А у нас триває цирк під час чуми. Правоохоронці взялися за переслідування народного депутата Гео Лероса. Виявляється, він показав пану Зеленському не той палець. А тут ще й атака Зе на Марусю Звіробій, на Софію Федину, на майора Ковальова... У країні війна, у країні енергетична катастрофа, у країні пандемія, а хтось має вільний час займатися нісенітницями. Коли Зе був «зіркою» «95 кварталу», він у образливій формі (за моїми відчуттями) нападав і на президента Порошенка, і на міського голову столиці Кличка і на багатьох інших. І нікому не спадало на думку нацьковувати на Зе прокуратуру, ДБР, СБУ тощо.
Тобто Зеленському можна критикувати всіх, а от його не можна критикувати нікому. Бо це буде кримінальним злочином. З того часу, як естрадний комік Зе став Президентом, він начисто втратив почуття гумору. Це небезпечно, можна стати смішним у очах суспільства. До речі, розумна людина здатна ставитися до своєї персони з гумором, а от інші ставляться до себе дуже серйозно.
Мій земляк, севастополець, майор Ковальов після окупації Криму вийшов на материк і воював добровольцем на Донбасі. Перебуваючи у відпустці (не при виконанні службових обов’язків), у «Фейсбуку» він висловив свої міркування про пана Зеленського і порадив йому піти у відставку. При цьому не допустив жодних грубостей, жодної ненормативної лексики. Майора вже вигнано зі Збройних Сил, йому загрожує 7 років ув’язнення за «невиконання наказу». Щоправда, наказ, який не виконав майор Ковальов, досі не можуть знайти...
Отак і живемо, не відволікаючись на різні там загальнонаціональні проблеми, ніби нічого суттєвого в Україні та навколо України не відбувається.
P.S. Про образу величі. У далекі вже часи якийсь чолов’яга, що добряче хильнув у шинку, підійшов до портрета імператора Олександра ІІІ і плюнув у нього. Був негайно заарештований. Коли доповіли імператору, він сказав: «Дурня негайно відпустити, більше моїх портретів у шинках не вивішувати, а дурню передати, що я на нього теж плював».
Це вам не Зеленський з Леросом...
