Вітчизняні «ток-шоу» у звичайному режимі обговорювали поточні події в Україні. Але яке дивне відчуття виникло: виявляється, у нас немає нових облич не лише в політиці, а й у телевізійному ефірі. Ті ж штатні, стало «прописані» в телестудіях політики, нардепи та політологи. Ще не так давно знаменитий Віктор Цой співав: «Мы хотим перемен!» Ну, а нам наразі хотілося б побачити нових людей. Але ведучим легко працювати з давно сформованим колективом експертів. А це не обіцяє жодних відкриттів. Вічний біг колом, самоплагіат публічних людей і ведучих — і ніякого поступу. У цих «ток-шоу» дуже мало справжнього життя, але надзвичайно багато духовних муляжів, так би мовити, симулякрів буття. Вони там, у студії, начебто ведуть дискусію, а ми тут начебто дивимося.
Серед подій, які схвилювали телеметрів, звичайно ж, був виступ Президента В. Януковича у Верховній Раді. Як виявилося, він виступав у напівпорожній залі під крики: «Ганьба!» Шеф фракції ПР Єфремов дуже обурювався через це, мовляв, не ходять депутати на роботу, полишають залу засідань навіть у такий урочистий момент. Особливо присоромлював опозицію. Але опозиції в нас сьогодні — всього-на-всього — сто осіб набереться. А де ж потужна правляча коаліція, де «тушки Його Величності», де «пролетарські якобінці» з КПУ та «гнучкі політики» Литвина? Це мінус самому товаришеві Єфремову — не зумів забезпечити Президентові аудиторію.
Та й товариш Чечетов не використав свого величезного авторитету для створення кворуму. Мабуть, чекають на нас серйозні кадрові зміни не лише в уряді, але й у фракції Верховної Ради. І що відбувається із хваленою внутрішньою дисципліною в Партії регіонів?
ВИПРОБУВАННЯ МОСКВОЮ
У програмі «РесПубліка» в ролі головних ідеологічних дуелянтів виступили два Анатолії — голова комітету Верховної Ради Гриценко і регіонал Кінах. Обоє зійшлися на тому, що поточного та наступного року на Україну чекають великі випробування, й найбільше серед них — Росія. Як точно сформулювала соціолог Ірина Бекешкіна, Росія поставила нас перед вибором: або ви з нами, або ми проти вас. «З ними» означає відмову від європейського майбутнього, зведення нанівець членства в СОТ і вступ до замкненої структури союзу, перетворення в історичній перспективі на російську губернію. Уже зараз можна уявити, наскільки безправною та приниженою буде «з ними» Україна.
Виступаючи на «зльоті» СНД в Душанбе, Д. Медведєв закликав колег як спостерігачів на виборах пускати до своїх країн лише представників того ж таки СНД, а не ОБСЄ, яке, на думку російського президента, «завеликі присилає делегації». Та й навіщо вони взагалі потрібні, якщо в СНД проводяться, за переконанням Медведєва, «чесні вибори». Уже зараз відчувається пристрасне жадання Кремля окреслити свою сферу панування та герметично зачинити її від усіляких неросійських упливів. А там, якщо все піде добре, знову зробити так, щоб у Києві, Кишиневі, Баку ніхто і чхнути не смів без дозволу Москви.
У студії було помітно, що не лише Гриценка, а й регіонала Кінаха подібна перспектива не надихає. Опоненти погодилися з тим, що для того, щоб витримати російський тиск, необхідна національна єдність. Але звідки вона візьметься за умов повзучої громадянської війни в Україні? Потрібно, як мінімум, випустити всіх політв’язнів і сісти за стіл переговорів із представниками «іншої України», тієї, яка в опозиції до нинішньої влади.
Щоб витримати російський наступ на Україну, потрібно закрити внутрішній фронт, припинити міжусобицю.
Політолог Кость Бондаренко запропонував цікаву європейську формулу України: мінімум Росії — максимум демократії. Справді, нинішня система правління в сусідній країні виступає наочним запереченням демократичних цінностей, антитезою європейського устрою. Це мінімально дозволена демократія під пильним наглядом «табірної адміністрації», тобто сучасної чекістської бюрократії Російської Федерації. Чимало з цього арсеналу вже встигло з’явитися і в Україні. Ірина Бекешкіна сказала, що, коли ми хочемо зберегти себе, наш вибір має бути європейським, але такими, як сьогодні, ми до Європи йти не можемо (політичні репресії, корупція, клановість тощо). Адже демократія — це влада демосу, народу, а не фінансово-олігархічних груп.
ПРО ДЕМОКРАТІЮ, СВОБОДУ ТА ЄВРОПЕЙСЬКУ ЕКОНОМІКУ
А Савік Шустер у першій же після відпустки програмі поставив питання ребром: «Куди йде Україна?» І запропонував два варіанти відповіді: «До демократичної Європи» або «до азійської диктатури». Лише 32% опитаних обрали перший варіант, а 68% — другий. Причому наприкінці програми, коли провели підсумкове голосування, кількість прибічників другого варіанту ще більше зросла. Сам Шустер прокоментував ситуацію з лаконізмом римського сенатора: Тимошенко — у в’язниці, Тігіпко — чи то вже, чи то готується вступити до Партії регіонів, Янукович — з погляду Кремля, завзятий український націоналіст. Та ще додав, що багато вітчизняних бізнесменів хочуть продати свій бізнес і виїхати за межі України.
Ірина Акімова, перший заступник керівника Адміністрації Президента, відряджена в студію Шустера, сумлінно відбувала за всю владу, намагаючись виправдовуватися. Говорила красиво, правильно будувала речення (що не притаманно нашим начальникам), демонструвала прекрасну дикцію, але абсолютно не переконала. Адже регіонали намагаються здійснити прогресивні реформи за умов украй реакційної, архаїчної політичної системи, яка нагадує хіба що Сицилію початку ХІХ ст. Європейський народ, яким, безсумнівно, є українці, не може демонструвати ефективну економічну поведінку в системі феодально-азійської політики та державного керування. Один лише донецький кадровий «трайбалізм» чого вартий, який відгонить первісним суспільством, африканськими політичними звичаями, коли належність до племені гауса, йоруба чи фульбе означає більше, аніж політична програма.
Між іншим, Олександр Єфремов на ці звинувачення відповів, що йому теж не подобаються перегини в кадровій політиці, і поважно нагадав публіці, що репрезентує не Донецьку, а Луганську область. Невже й луганських допекло?
Сергій Тігіпко почав захищати владу від звинувачень у створенні диктаторського режиму, заявивши, що диктатура нам «економічно невигідна», але потрібна централізація влади. Говорив міністр пристрасно й наполегливо, але якось дуже вже по-комсомольськи. І знову оспівував збільшення пенсійного віку. Здається, політик Тігіпко вже в минулому.
Навряд чи йому пробачать чи забудуть шкуродерські «реформи» за рахунок найбільш незахищених співгромадян. Отже, окрім як до Партії регіонів, йому більше йти нема куди. Ще більше, аніж І. Акімова, розвеселив О. Єфремов, коли порівняв «реформаторський» уряд Партії регіонів із видатним польським реформатором Лешеком Бальцеровичем. При цьому луганський товариш пообіцяв новий Карно-процесуальний кодекс, бо нинішній КПК набув чинності ще за Хрущова. Але Печерський районний суд, як мені здається, ще і з цим кодексом не освоївся щодо суворого його дотримання.
Регіональні «балади» про нові закони, системи та пристрої було перервано журналістом Віталієм Портниковим, який спробував повернути новоявлених «манілових» на грішну землю: ніякі прекрасні закони не може бути втілено в життя при тотальній корупції. Чого варті чудові закони, якщо вони не діють? Ви можете скільки завгодно говорити про європейські перспективи, але вам ніхто в Європі не подасть руки, поки Тимошенко сидить у в’язниці. Ви будуєте антинародну диктатуру. Портников навів приклад диктатури Салазара в Португалії. Там були добрі закони, правильне керування економікою, сам диктатор був професором економіки, але народ жив бідно, а країна вела криваві колоніальні війни в Африці.
Але після краху диктатури демократія сказала своє слово, португальці стали жити набагато краще, Португалія вступила до ЄС і стала цілком пристойною державою демократичної Європи. Тобто квітучу європейську економіку не можна побудувати без демократії, а демократія неможлива без того, чого так активно Партія регіонів позбавляє нині українців, — без свободи. План же всім заткнути роти, але при цьому наповнити шлунки, приречений на провал. Держава подібного типу існуватиме на користь вузького кола привілейованих осіб. Ну а народ, який продає свою свободу за ковбасу, не матиме ні свободи, ні ковбаси. Рабів ніде добре не годують.
Регіонали в студії Шустера постійно скаржилися на труднощі й на підступність попередників. Це викликало реакцію нардепа В. Кириленка: що вам заважає? У вас тотальна влада. Чого ви скаржитеся? Реформи проголошуються, але не реалізуються. Немає діалогу в суспільстві. Два лідери опозиції сидять у в’язниці. За таких умов діалог неможливий у принципі. Не можна робити реформи за рахунок лише простих людей, влада ж собі ні в чому не відмовляє. Це не реформи. Все закінчиться соціальним вибухом.
«КУЛЬКИ» ПОВЕРНУЛИСЯ
Розчулив екс-суддя, а нині нардеп-регіонал В. Олійник, який пожалівся, що в Україні немає єдності щодо євроатлантичної інтеграції, на відміну від Польщі, де був повний консенсус. А хіба не Партія регіонів проводила оскаженілу пропаганду проти НАТО? Може, пан Олійник вважає, що ми забули, як фракція ПР у Верховній Раді надувала агітаційні кульки з АНТИНАТОВСЬКИМИ гаслами? А спільні навчання українського флоту з силами НАТО у Феодосії, зірвані за найактивнішої участі Партії регіонів?
Особливо обурило регіоналів повідомлення Олександра Турчинова про те, що, за даними ООН, за час перебування Партії регіонів при владі прибутки простих українців зменшилися на 10%. Дані дуже не сподобалися панові Тігіпку, він кинувся їх спростовувати. А коли заступник Тимошенко розповів, як в Донбасі в бабусі за борги по комунальних платежах забрали холодильник і телевізор, і це на тлі пробачення багатомільярдних боргів приватним власникам обленерго, екс-суддя В. Олійник негайно став на захист товстосумів, «ображених» Турчиновим. Проблема соціальної справедливості, а точніше — тотальної соціальної несправедливості, стає в Україні щораз гострішою. Можуть загостритися і способи її розв’язання.
Розглянули в студії і питання пенсійної реформи, яка не торкнулася групи привілейованих «недоторканних», які одержують величезні номенклатурні пенсії по 50 тисяч гривень. Захисники цієї публіки посилаються на Конституційний Суд, який регулярно пояснює, що обмежувати «обраних» неможна. Це важко поєднати з рівністю всіх перед законом. Просто цікаво, це які ж такі колосальні заслуги перед Україною має громадянин, якому країна платить таку величезну пенсію? Адже йдеться про понад 6000 доларів США на місяць. Навіть у найрозвиненіших країнах Заходу такі пенсії — явище нечасте. Загалом, виходить так: якщо ти зумів, зловживаючи владою, увірвати собі непомірно великий шматок національного пирога за рахунок інших громадян, ніхто не зможе поставити тебе на місце.
Зрозуміло, регіонали не могли утриматися від спокуси знову розповісти казку про те, що Тимошенко нібито підписала газові угоди з Москвою за підтримку на президентських виборах 2010 року. Якщо це так, то Росія Тимошенко «кинула», що і привело Партію регіонів до влади. Регіонали злі на неї, хоча їм треба було б злитися на власну геополітичну малограмотність. Вони наївно вважали, що вся біда в українській мові, українській історії (Бандері, Шухевичі), в західноукраїнських націоналістах, та варто їм мило посміхнутися Москві, і всі питання самі собою вирішаться. Але річ у тому, що жоден український президент Кремлю не подобався, жоден грузинський президент там не подобався, жоден молдовський (навіть комуніст Воронін). Кремлю в сусідніх країнах потрібні не президенти, а губернатори, що призначаються Росією. У стратегічному сенсі політика Російської Федерації спрямована на ліквідацію України як держави й нації. У російській столиці розраховували, що Партія регіонів буде цілковито сприяти в досягненні цієї мети. Але наразі Кремль своїми молодшими партнерами не задоволений. Нещодавно в Новоросійську відбулося політичне піар-шоу за участю В. В. Путіна. Було багато смішного, зокрема, в контексті виборчої кампанії, що починається там. З’явилися два дівочі загони підтримки претендентів на першу посаду в РФ. Один із них публічно роздягався за Путіна, а другий — за Медведєва. Невже згубний вплив київського руху «FEMEN»?
Виступаючи з містка старого крейсера, В. В. Путін закликав до зміцнення «единой и неделимой» російської нації, яка формується з різних етносів. У цей самий момент диктор телебачення розповіла про байкерів (мотоциклістів), що приїхали разом з прем’єром (вони постійно їздять до українського Криму): «Байкери марять відновленням цілісної держави». Невже нинішня РФ для них не є цілісною? І треба ще щось прихопити в сусідів? Тим часом О. Єфремов ніяк не відреагував (у контексті легенд про путінсько-тимошенківську «газову змову») на заяву прес-служби В. В. Путіна, що російський прем’єр готовий надати свідчення Печерському суду. Але, як стало відомо, сторона звинувачення від виклику свідка Путіна негайно відмовилася...
Цієї ж теми торкнувся і Євгеній Кисельов у «Великій політиці». Ніби підігруючи владі, він показав ряд сюжетів про судові процеси проти президентів і прем’єрів у країнах Заходу, а чому в Україні не можна судити Тимошенко? Але річ у тім, що у всіх випадках на Заході йдеться про те, що в діях вищих посадовців було виявлено елемент особистої вигоди. Де вона у Тимошенко?
До речі, якщо все в Печерському суді так добре і законно, чому припинили пряму телетрансляцію? І бояться її відновити. Може, щоб «посполиті» не бачили більше цієї псевдоюридичної непристойності?
У Печерському процесі є один безумовний позитив: країна переконалася, що далі з такою судово-правовою системою жити не можна.
«КОРИСНИЙ» НАЦІОНАЛІЗМ
А на російському телеканалі РТР в програмі «Поединок» у пана Соловйова виконував соло нинішній представник Росії в НАТО Дмитро Рогозін. І ведучий, і присутні явно були стурбовані виходом на центральні вулиці Москви понад ста тисяч мусульман з нагоди ісламського релігійного свята, коли центр столиці було, по суті, заблоковано. Як виявилося, з приблизно 9 млн. мешканців Москви не менше 2 мільйонів становлять мусульмани. Оратори нічого, крім розгубленості, не продемонстрували. А ситуація проста: або треба будувати мечеті, щоб віруючі не тіснилися на вулицях (але тоді мечетей в Москві буде сотні), або невідомо, як реагувати.
Рогозін агітував за освічений російський націоналізм, розповідаючи про його користь і державотворчу функцію. Так, єдиний у світі корисний націоналізм — це російський, всі інші — шкідливі.
На цьому ж каналі обговорювали в програмі «Прямой эфир» конфлікти російських туристів з місцевим населенням, особливо в мусульманських країнах. Окремі тверезомислячі росіянки намагалися пояснити своїм співвітчизницям, що не треба блукати вулицями мусульманських міст напівоголеними, оскільки це нервує аборигенів. Але повчання викликало обурення: чому ми повинні до них пристосовуватися?
Правильно, нехай краще місцеві пристосовуються до росіян, як співав Андрій Макаревич: «Пусть лучше он (тобто цей світ) прогнется под нас».
Одна з учасниць дискусії сказала, що в туристичному світі дедалі більшу популярність здобувають «тури без росіян», причому їх дуже охоче купують деякі росіяни, щоб спокійно відпочивати без співвітчизників.
Присутні в студії російські патріоти істерично вимагали поваги до російської нації, забувши, що повага — справа взаємна. Що говорити про «маленьких людей», якщо керівники Росії дозволяють собі по-хамськи, в образливих висловах публічно відгукуватися про глав іноземних держав? Прості громадяни РФ поводяться так, як їх кремлівські проводирі. Що ж дивуватися щодо реакції місцевого населення? А такий собі колишній спецназівець в студії взагалі запропонував Росії за кожного ображеного росіянина закидати інші країни бомбами і снарядами. Без коментарів.
