Телеканали, радіостанції, газети, інтернет-простір активно обговорювали «мирний план» новообраного Президента та можливі наслідки його здійснення. Слід сказати, що певний ентузіазм цей план викликав лише в тієї специфічної публіки, яка вимагає припинити Антитерористичну операцію. Наші солдати й офіцери, що воюють на Сході, в ті моменти, коли не зв’язані військовою дисципліною, демонструють крайній скептицизм. Ватажки терористів і диверсантів одразу відкинули всі мирні пропозиції української влади.
На телеканалі ICTV у програмі «Свобода слова» тоді ще перший віце-прем’єр (нині Генеральний прокурор) Віталій Ярема сказав, що в контексті заявлених миротворчих зусиль тим людям у Донбасі, «які помилялися», буде надана можливість зайняти керівні посади в регіоні. Виходить, що Донбас здадуть сепаратистам, дадуть їм можливість легітимізуватися й уже легально (зсередини) повести боротьбу за розчленовування України й поширення сепаратистської зарази на всю країну.
Знову передати Донбас під контроль місцевих промосковських царів — означає зрадити соборність України й кров наших бійців, які віддали життя за єдність Батьківщини. Отже, тут пан Ярема і його начальники дуже помиляються, з катастрофічними наслідками для нас усіх. Мир — справа добра, але він можливий або як перемога, або як капітуляція. Здається, нас ведуть до другого різновиду миру. Нічого розумнішого наша влада вигадати не змогла. Шкода... Тут я днями відвідав перукарню, й перукарка, підстригаючи вашого покірного слугу, дала свою оцінку «мирному плану»: «Наші хлопці на Сході припинять воювати, і їх усіх перестріляють». Чому ж вищі начальники не розуміють того, що доступно простій жінці? А терористи вже заявили, що ніякого перемир’я не визнають. Привертає увагу той факт, що саме в періоди затишшя, призупинення АТО наші війська зазнавали великих втрат. Скільком ще нашим співвітчизникам доведеться заплатити своїми життями за черговий «мир» з антиукраїнською сволотою? Чимало аналітиків відзначили характерну особливість: щойно АТО виходить на якийсь прийнятний рівень ефективності, щойно намічаються успіхи, а перед терористами постає перспектива краху, хтось у Києві тисне на гальма, й АТО зупиняють. Хотілося б знати, хто це робить. І кожна зупинка — це додаткові жертви серед наших людей.
Політолог Євген Магда запитав генерал-лейтенанта В.Ярему: як так сталося, що ще недавно терористів у двох областях було кілька тисяч, а нині, за словами секретаря СНБО А.Парубія, їх уже стало близько 20 тисяч? Хто за це відповість?
Ярема занурився у загальні міркування про те, що ми всі за це відповімо. Ні, пане генерале. Я разом з вами відповідати не збираюся, оскільки ніколи не мав ні ваших повноважень, ні ваших посад, ні ваших погонів. Відповідальність за катастрофічний розвиток подій лежить на найвищому військово-політичному керівництві нашої країни й не треба ховатися за спини мільйонів простих українців. Коли терористів і диверсантів було кілька сотень, їх можна було легко придушити. Чого чекали?
Воєнний стан не запроваджують, втрачаючи дорогоцінний час. І це теж спричинить дуже тяжкі наслідки, за які доведеться відповісти, але не всім нам (нам доведеться постраждати), а конкретним особам.
В.Ярема зробив деякі вражаючі зізнання. У Донбасі райвідділи МВС, які налічували по 200 осіб особового складу, здавалися 15—20 терористам... Що ж дивуватися, 22 роки наша держава не розбудовувалася, а гнила. Л.Кравчук, який нині розігрує з себе великого державного «аксакала», не заклав жодних реальних основ української державності, залишивши після себе лише уламки: уламок Радянської армії, уламок радянського МВС, уламок радянського КДБ, радянської прокуратури й т.д. Наступників Кравчука це цілком влаштовувало, й вони нічого не зробили для принципового поліпшення становища. А тепер ми опинилися біля «розбитого корита».
ПОТРІБНА ВІЙСЬКОВА ЦЕНЗУРА
На каналі ТВІ теж обговорювали аналогічну проблематику. Відомий аналітик Костянтин Матвієнко дивувався: «Одним боком ми ведемо війну, а другим — піклуємося про реалізацію в Росії інтересів нашого великого бізнесу, зокрема, кондитерського». Матвієнко запитував: де закритий кордон, де розрив дипломатичних відносин аж до розв’язання проблеми Криму? Аналітик справедливо зазначав: поки ми самі не демонструватимемо принциповості й послідовності, ми не зможемо вимагати цього від Заходу. Дійсно, йде війна, частина нашої території захоплена ворогом, частина увергнула в криваву бійню, Росія — ворог, агресор, а ми намагаємося з нею загравати. Про що говорити з ворогом? А тут іще патологічне «миротворство», що приносить користь терористам і завдає величезної шкоди Україні. Черговим «миром» бандити скористаються на всі 100%. Важко не погодитися й з іншим гостем ТВІ народним депутатом Юрієм Сиротюком, який сказав: «Ми найбільше втрачаємо наших бійців саме в період «миротворчих» пауз».
Так, усі наші вороги, хто хотів піти до Росії, вже туди пішов (і без будь-яких «зелених», «фіолетових», «пурпурних» та інших коридорів). Усі, хто хотів припинити опір, уже припинили. Решта зброї не складуть. Вести з ними переговори — безглуздо. Вести переговори з донецькими олігархами, спонсорами тероризму — злочинно. Ці люди мають піти з суспільного життя України. Скільки ще має загинути наших солдатів і офіцерів, щоб влада усвідомила все безглуздя свого «миротворства»? На війні — як на війні, там треба воювати, а не носитися з наївними й нежиттєздатними ідеями.
А канал NEWS ONE показав узятого в полон на Луганщині терориста, який розповів, що в цій області зброю для сепаратистів постачають члени КПУ.
Чому досі ми терпимо антидержавну діяльність цієї московської агентури? А деякі ліберали ще й схлипують, мовляв, пам’ятник Леніну не треба чіпати. Треба. І максимально рішучо. Комуністи в черговий раз продемонстрували, що є затятими й непоправними ворогами українського народу.
«Еспресо-tv» показало повернення до Харкова Геннадія Кернеса. Ми, звісно, щиро бажаємо Геннадію Адольфовичу швидкого й повного одужання. Але ж яка, як висловлювався російський президент Єльцин, «закарлюка» — був Кернес у Харкові, й місто трусило, не було Кернеса — й у Харкові повний політичний штиль. Дивний збіг? До речі, Кернес уже заявив, що не вважає Росію агресором. Ну, звісно, напасти на іншу країну, захопити частину її території — це зовсім навіть не агресія. Якщо за Кернесом, тоді Геннадію Адольфовичу за такою логікою треба захистити й «чесне ім’я» Гітлера, який, якщо мислити в стилі харківського мера, аж ніяк не був агресором по відношенню до Чехословаччини, Польщі тощо.
Між іншим, після 1945 р. радянські ідеологи, деручи косоворотки на грудях, усе побивалися, як, мовляв, велика нація Шиллера, Гете й Бетховена могла піти за Гітлером. А ось точно так, як і нація Пушкіна, Чехова й Толстого пішла за Путіним... Саме тому деякі порядні російські люди вимушені сьогодні дистанціюватися від російської нації. І це не є чимось новим в історії. У 30-х роках ХХ ст. видатний німецький письменник Герман Гессе, емігрувавши від нацистів до Швейцарії, писав: «Я німець, моя рідна мова — німецька, я вихований на німецькій культурі й не мислю себе поза нею, але сьогодні я не хочу мати нічого спільного з німцями як з політичною нацією».
На жаль, ТВІ теж дав слово в своєму ефірі терористові Пушиліну. Ще раз повторю — потрібна військова цензура, інакше наші дуже вільні, але не дуже розумні й відповідальні журналісти пошматують Україну. Дивлячись на такі речі, часто запитуєш себе, хто їх влаштовує: «Ця людина дурень чи провокатор?»
Зовсім уже добили гості ТВІ нардепи Бережна й Лабазюк, які закликали порозумітися з Путіним і розв’язати таким чином усі проблеми. Авжеж, якщо стати перед ним навколішки, то, може, помилує...
Чомусь згадалися слова Костянтина Матвієнка про те, що у нас цивілізований народ і дика, архаїчна політична еліта. Матвієнко навіть дуже сильно сказав: «Нами правлять політичні виродженці».
РАДНИКИ
У Шустера теж обговорювали «мирний план». У ролі його адвоката виступав радник Президента Юрій Луценко. Зрозуміло, що він був обмежений у висловлюваннях своєю суспільною посадою. Але дещо вельми істотне прояснив. Виявляється, останній день перемир’я з терористами збігається з днем підписання економічної частини Асоціації України з Європейським Союзом. Тобто збіг абсолютно не випадковий. Ну, якщо ми воюватимемо, керуючись радянською магією дат (узяти місто до якоїсь знаменної дати або притримувати наступальний порив до якоїсь дати), то ми, звісно, навоюємо...
Зрозуміло, що з «миротворчим» маразмом тисне Захід. Але ж гинуть не люди Заходу, а наші люди. Не можу погодитися і з ідеєю Юрія Віталійовича, що бурхливий соціально-економічний розвиток України поверне нам Крим. Мовляв, побачать кримчани, як добре ми живемо, й повернуться. Кримчани, можливо, й повернуться, але хто ж їм дасть це зробити? Бурхливий розвиток і благополуччя Фінляндії не повернули їй Карелію й Петсамо. Бурхливий розвиток Японії не повернув їй Південні Курили. Украй важко мирно повернути те, що віднято силою зброї. І в нашому випадку обдурити історію теж не вдасться. Україна має стати потужною з військового погляду державою з відповідною національною ідеологією. До речі, Борис Нємцов з Москви пропонував розміняти Донбас на Крим. Мовляв, ви відкрийте всі шляхи для постачання окупованого півострова, а за це Москва, можливо, піде з Донбасу. Цікаве рішення в російському дусі: віддайте одну вашу територію, щоб ми, можливо, не забрали у вас іншу. Нємцов стверджує, що ситуація в Криму погіршується, й, можливо, уже восени кримчани кричатимуть на адресу Путіна те, що під стінами посольства РФ у Києві озвучив екс-міністр Дещиця.
Так. Але навіщо нам сприяти увічненню російської окупації Криму? Навіщо полегшувати життя окупантам і допомагати їм «перетравлювати» захоплене? Отже, від порад Нємцова краще відмовитися.
