Дуже довго на телеканалі «Інтер» йде документально-ігровий серіал «Слідство вели...». Колись у СРСР був вельми популярним багатосерійний телефільм «Слідство ведуть знатоки». Одну з головних ролей грав нинішній ведучий серіалу Леонід Каневський. Використовуючи велику особисту чарівливість хорошого актора, телеглядачам поволі навіюють думку, як усе добре й правильно було в «совці». Як невпинно прокурори дотримувалися соціалістичної законності, як слідчі высокопрофесійно викривали злочинців, як мчали дорогами за планом «Перехоплення» або «Сирена» міліційні машини, як судді виносили справедливі вироки. Не те, що зараз. Словом, свято ностальгії за «передчасно померлою» державою робітників і селян. Зрозуміло, ані слова про масове хабарництво, корупцію (у деяких радянських республіках існували майже офіційні такси: скільки коштує зайняти посаду прокурора, начальника міліції, секретаря райкому, ректора університету тощо), клептократію вождів, про те, що злочинність гніздилася й на вищих поверхах влади. Те, що на «Інтері» підсовують публіці як «золоте століття», ніяким золотим століттям не було. Ну гаразд, вважатимемо, що це атракціон для «ватників». Проте нещодавно на «Інтері» з’явилося дещо значно серйозніше. На екрані раптом під час демонстрації популярного серіалу засвітилися таблички з назвами вулиць, а скорботний голос за кадром повідав, як неназвані зловмисники хочуть нас позбавити історичної пам’яті, змусити забути своє минуле. Голос закликав за будь-яку ціну всі ці назви (суціль комуністичні!) зберегти, захистити, відстояти. А для цього об’єднуватися, вступаючи в контакт зі структурою, що криється за адресою (її регулярно «Інтер» демонструє на екрані) POLK.INTER.UA. Мабуть, набридло телеканалу бути лише колективним пропагандистом, захотілося стати й колективним організатором (відповідно до формули Леніна).
З одного боку, це все пряма атака на Закон про декомунізацію (чому мовчать наш демократичний політикум і Інститут національної пам’яті?), а з другого — якась спроба створити масовий політичний рух усіх невдоволених змінами в Україні.
Спочатку довкола неприйняття нових назв, а потім мета може бути легко переформатована. Цікаво, це все на «Інтері» самі вигадали, чи їм у Москві підказали?
Так чи інакше, але Україні доведеться вирішувати питання з телеканалом «Інтер», або телеканал «Інтер» вирішить питання з Україною. Як це буває, ми вже бачили і в Криму, і в Донецьку, і в Луганську. Куди далі «Інтер» і його куратори поведуть тих, хто консолідується довкола нього? Які гасла будуть сформульовані завтра? Можливості «Інтеру» не слід недооцінювати.
ВІЙНА НА ДВОРІ
Судячи з усього, СБУ не побачило в тому, що відбувається, нічого для себе цікавого, зате обрушилося на Міністерство культури, що обмежує російський кінематограф на нашій території. Відколи це спецслужба визначає культурну політику, хіба у них своєї роботи мало? До нападок на Мінкульт приєдналася й Національна рада з телебачення та радіомовлення. Контора, що багато років своєю бездіяльністю й беззубістю сприяла тотальній русифікації українського теле- і радіопростору, вирішила теж стати на захист російського кінематографа на українській землі. Усе їм здається, що треба якось м’якше, ласкавіше, по шерсті, а не проти шерсті. А у нас війна на дворі. Сьогодні Мінкульт нарешті почав робити те, що слід було робити з перших днів незалежності — ліквідовує крок за кроком російську культурно-інформаційну окупацію України. А деякі все намагаються вдавати, що політика — це щось абсолютно незалежне від культури. Ні, між ними існує не завжди прямий, але досить щільний зв’язок. Культурно-інформаційна експансія, як правило, передує військовій експансії. Завдання першої — максимально приспати й розм’якшити національну свідомість об’єкту експансії, позбавити його здібності розрізняти, де своє, а де чуже, сприяти втраті відчуття цінності свого, насадити комплекс байдужості й пасивності(«А яка різниця?»). За такого стану духовності танки стають завершальним акордом.
ДУШЕВНА ДОБРОТА ДО ВОРОГА
До речі, знавці з відомств, що нападають на Мінкульт, можуть навести приклади, як російська культура боролася проти російського колоніалізму й імперіалізму? Такі приклади є, але їх нікчемно мало. Протилежних прикладів — набагато, на порядок більше. Британців важко звинуватити в зашореності й ксенофобії, але під час Другої світової війни німецькі фільми на Британських островах не демонструвалися. А в Ізраїлі досі виникають проблеми з виконанням творів Ріхарда Вагнера, який, звісно, не винен, що став улюбленим композитором Гітлера, а вагнерівський «Політ валькірій» — маршем бомбардувальної авіації Німеччини. Адже британці й ізраїльтяни не дурніші за нас з вами. У нас же лізуть зі шкіри, щоб проявити душевну доброту до ворога, її не завадило б уже давно проявити до свого народу, а то зачекалися.
У студії телеканалу «112 Україна» як завжди пристрасно і бурхливо виступив Михеїл Саакашвілі, який без найменшої обережності прямо назвав главу фіскальної служби пана Насірова «злодієм». За словами полум’яного грузина, попередня злодійська система взяла нині повний реванш в Україні. Потім Саакашвілі звинуватив міського голову Одеси пана Труханова у володінні російським паспортом. На думку Саакашвілі, в різних регіонах країни наростає сепаратизм, а в Києві ховають голову в пісок. Сепаратисти надихаються своїм знанням про те, що в Києві багатьох можна купити. Зараз потрібно провести очищення регіонів від керівних сепаратистів. Але вища влада бреше й обманює суспільство, граючи з українським народом, як висловився глава Одеської обладміністрації, «в наперстки». Керівники України, за образним висловлюванням оратора, «як таксисти, дивляться на лічильник, а не на дорогу, де попереду — прірва». Так, все та ж проблема: як без катастрофічних втрат прибрати з владних висот зрадників і злодіїв, згубні наслідки діяльності яких ми відчуваємо на кожному кроці.
Правий Саакашвілі, кажучи, що влада випромінює слабкість і невпевненість, і підбадьорювана цим вся антиукраїнська нечисть вилазить з усіх щілин.
Правий він і тоді, коли говорить, що серед нинішніх лідерів є такі, які ніколи й ні за яких обставин не служитимуть українському народові. Екс-президент Грузії визнав, що грузинські фахівці були потрібні в Україні як ширма, тепер потреба в ширмі зникла. Сам же Саакашвілі не хоче бути фіговим листочком для прикриття непристойних справ.
КРАЇНА ЗАЙШЛА В БЕЗВИХІДЬ
А на каналі «NEWS ONE» він виступив іще різкіше. За словами Саакашвілі, Одесу офіційний Київ здає ворогам України. Нічого дивного. Адже жодна керівна особа не відповіла за здачу Криму, Донецька й Луганська. Чом би ще що-небудь не здати? Країна зайшла в безвихідь, стверджує Саакашвілі. Словом, це відкритий демарш і ультиматум. А як інакше розуміти фразу: або вища влада визначиться, з ким вона, або ми всі, прибічники реформ, об’єднаємося й наведемо лад в Україні?
