В Україні продовжують обговорювати результати Паризької зустрічі президентів Зеленського й Путіна за участю лідерів Франції та Німеччини. Росія не поступилася ні на йоту. Зате Україна встигла зробити багато ризикованих кроків назустріч без будь-якої реальної взаємності. І війська відвела, і стріляти припинила (як і закликав В.Зеленський), і надзвичайно небезпечну для себе формулу Штайнмайера підписала, і особливий статус ОРДЛО на постійній основі пообіцяла.
А у відповідь РФ не взяла на себе жодних зобов’язань. Усього лише пообіцяла обмін військовополонених. Так це ж для України Сізіфова праця, чим більше ми звільнятимемо полонених і заручників, тим більше Путін їх захопить, постійно використовуючи для шантажу й викручування рук вищому керівництву України.
Зеленський зробив у Парижі низку гучних заяв, на кшталт того, що, мовляв, ніякої федералізації. Але ж особливий статус ОРДЛО — це і є початок федералізації. А тут іще й дуже впливовий Андрій Єрмак заявив, що ОРДЛО мають отримати більше прав, але ж в унітарній державі всі частини країни повинні мати рівні права й рівні обов’язки. А Путін вимагав внести особливий статус ОРДЛО до Конституції України й оголосити тотальну амністію всім бойовикам «ДНР/ЛНР». А ми ще не знаємо, про що говорили Зеленський і Путін під час особистої зустрічі. Які там могли бути «таємні протоколи» й усні домовленості. Цілком можливо, що нашого Президента Путін шантажував і залякував (якщо він таке практикував з Януковичем, то чому Зеленський має бути винятком?).
Українській «ваті» російський президент публічно й відкрито запропонував хабар — 25% знижки на ціну російського газу. Такі-от модифіковані 30 срібників за здачу України Кремлю. Можна скільки завгодно їздити по Парижах і про щось говорити, але Путін робитиме те, що вважатиме за потрібне, незалежно від будь-яких зустрічей і домовленостей. Його стратегічна мета (що залишається загадкою для Зе-команди) — ліквідація незалежної української держави — є незмінною.
Політолог Володимир Горбач розмірковував на телеканалі «Еспресо»: навіщо РФ так пристрасно вимагала відступу української армії у вигляді розведення військ? Щоб створити «дірки» в українській лінії оборони, через які завдати удару своїми рухомими з’єднаннями, створити українцям нові «котли». Це цілком відповідає стратегії гібридної війни за версією начальника генштабу російських збройних сил генерала Герасимова: удар-передих, удар-передих. Сьогодні у нас передих перед наступним російським ударом. До нього слід готуватися, не розслабляючись і не піддаючись на солодкі пісні московських «сирен».
Багато хто в українському суспільстві є наївним, не розуміючи стратегічної мети Путіна, не бажаючи бачити грізні факти.
Приблизно такої ж позиції дотримується й Віталій Портников, який вважає великомасштабне російське вторгнення до України практично неминучим. У цій ситуації, як він вважає, Україна має лише двох справжніх союзників — це українська армія й український флот. Тому слід усіляко (навіть жертвуючи іміджем і популізмом) зміцнювати збройні сили, максимально підсилювати спецслужби та проводити морально-психологічну мобілізацію всього українського суспільства. Від російського нападу плазування не допоможе, капітуляція не врятує. Що може врятувати? Лише масова готовність в Україні до збройного опору, коли Путін побачить, що зазнає величезних втрат, що це йому не маленька Грузія.
Якщо ж у нього буде спокуса й шанс просуватися до Києва, практично не зустрічаючи опору, він піде вперед. Чи чинитимуть опір Зе-команда й Зе-виборці? Не знаю...
Путін теж, як мені здається, у їхній героїчний опір не вірить, а отже, є спокуса й шанс.
На «маленькому» телеканалі OBOZ-TV подивився інтерв’ю відомої Марусі Зверобій, на думку якої, вибори 2019 року виграли дезертири й ухильники від служби в армії. Вона розповіла, що одна її знайома дуже просила Марусю «відмазати» її сина від армії. Звіробій відмовилася. Потім вона дізналася, що ця пані разом з сином втекла за кордон, встигнувши до того проголосувати за Зеленського, але жити в завойованому ними «раю» чомусь не захотіли. А тепер з-за кордону втікачі пишуть у соцмережах гидоту про учасників АТО і ООС.
Промосковські «пацифісти» всіляко спекулюють на тому, що на війні гинуть наші люди. На жаль, це неминуче на будь-якій війні, а тим паче на тій, яку ми не починали. Але трагічна діалектика полягає в тому, що якщо українці припинять гинути за Україну, України не буде... Як там у поета: «Загинеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі...» «Пацифісти» нібито дуже переживають за кожного загиблого і в ім’я порятунку окремих людей пропонують згубити країну. Щоб врятувати дерева, закликають спалити ліс. Нинішня морально-психологічна ситуація у суспільстві, що загрожує самому існуванню України, виникла не одразу. На жаль, Порошенко присипляв націю, надмірно заспокоював і захищав від засмучень, пов’язаних з війною. Це призвело до появи мільйонів українців, які «втомилися» від війни в телевізорі.
А тепер ДБР збирається притягнути Порошенка до відповідальності за статтею «державна зрада» (Мінські домовленості). Щоб судити Порошенка за такими звинуваченнями, влада, яка намагається це робити, сама з погляду українського патріотизму має бути на голову вищою за Порошенка, а вона поки що на дві голови нижча.
До речі, свого часу Янукович судив Тимошенко за газові угоди з Росією, щоб показати, що це Тимошенко поставила його у безвихідь, що зробила неминучою капітуляцію перед РФ («Харківські угоди» 2010 р.)
А тепер, назвавши Мінські домовленості «державною зрадою», нинішня влада хоче отримати карт-бланш на капітуляцію? Мовляв, це Порошенко Мінськими домовленостями загнав нас у безвихідь, у форс-мажор і немає у нас іншої можливості, окрім як здатися Росії.
Янукович уже кидав до в’язниці Луценка й Тимошенко. Нічого, і один і друга спокійно живуть в Україні, «їдять компот». А де сам Віктор Федорович? До речі, майбутні прокурори, слідчі й судді теж по-різному можуть подивитися і на розведення військ на Донбасі, і на імпорт електроенергії з РФ, і на газові операції... І на «милі витівки» пана Коломойського, і на його висуванців. А підписання в Мінську Кучмою вже за Зеленського смертельно небезпечної для України «формули Штайнмайера» — це як кваліфікувати?
Багато з’являється дуже неприємних сигналів. Закрився сайт «Миротворець», який давав відсіч російським інформаційним військам в Україні. Його закриття з ентузіазмом вітала спілка журналістів Російської Федерації (як стверджував на каналі «Прямий» Матвій Ганапольський). На думку Матвія Юрійовича, з «Миротворцем» покінчили на вимогу російської сторони напередодні зустрічі в Парижі. А тут ще й ексзаступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль, яка пішла з МЗС, не бажаючи чекати, коли Кремль поставить питання про її звільнення. Ось де ДБР, СБУ, ГПУ й іншим слід шукати справжню державну зраду. А вона там, де вищі державні чиновники України починають діяти (під час війни!) під диктування країни-агресора.
Дякувати Богу, що в Парижі не сталося найдивнішого, повної капітуляції Президента Зеленського перед ворогом.
Думаю, що нас врятувала масова патріотична мобілізація українського суспільства (на парламентський «зелений планктон» надія погана»!). І цьому суспільству «на дембель» йти поки зарано.
Головні доленосні події ще попереду.
P.S. Добре, що Зеленський не сказав: «Я привіз вам мир!» Такі слова виголосив Невіль Чемберлен 1938 року. А незабаром почалася Друга світова...
