Наслідки Чорнобильської трагедії, яка тяжіє над нашою землею ось уже 20 років, намагалися проаналізувати в багатьох телепроектах, у тому числі — в програмі «Спецпроект» Костянтина Стогнія на тему «Чорнобиль: 20 років потому», фінальний випуск якої транслювався 25 квітня на телеканалі «Інтер». Як уже повідомляв «День» (див. № 58), журналісти «Спецпроекту» намагалися власними силами з’ясувати сучасний стан четвертого реактора, дізнатися більше про життя в 30-кілометровій зоні. Як розповіли в програмі, ще за два роки до трагічного квітня 1986 року схоже лихо сколихнуло всю Індію: в одному індійському містечку стався вибух токсичного газу, сумним підсумком чого стали 3000 людських жертв, і ще 15 тисяч осіб загинули в невдовзі через хвороби, викликані отруєнням. Також аварія на АЕС відбулася в США (1979 року), але цей вибух був у десятки мільйонів разів слабший, ніж чорнобильський.
Щодо сучасного стану на ЧАЕС, то переказів про старий об’єкт покриття існує безліч, та, як повідомили журналісти «Спецпроекту», попри певні складнощі керівництво станції вважає, що ситуація довкола четвертого реактора стабільна й нічого страшного статися не може. Головна загроза, пов’язана з реактором, полягає в незнанні того, що відбувається в реакторі. У середині блоку міститься майже 3000 тонн займистих матеріалів: дерево, пластик, графіт, кабель. Завжди існує загроза пожежі. Турбує й вода, якої на об’єкті зібралося близько 1000 кубометрів, але фактів підтвердження її впливу поки що немає.
Хвилює питання радіації й усвідомлення реальної її загрози на сьогодні. Адже відомо, що радіоактивний струмінь, що бив у квітні 1986 року, викинув в атмосферу приблизно 50 тонн ядерного палива. Звідси й поява так званого рудого лісу. Якщо в такому лісі спалахує пожежа, то все живе мусить якомога швидше сховатися, а краще — взагалі щезнути, адже дозиметри в цей час починають зашкалювати, йде десятиразове підвищення радіації. Разом із тим ліс виконує санітарну функцію: захищає навколишнє середовище від поширення радіонуклідів. Проте його й далі вирубують у величезних кількостях. Це небезпечно у всіх випадках, але, безперечно, надзвичайно прибутково... Активну вирубку лісу Чорнобильського й ще більш забрудненого Поліського районів можна спостерігати, як то кажуть, неозброєним оком. Звісно, існує заборона на вирубку лісу, але найчастіше засобів і сил правоохоронних органів не вистачає. За словами журналістів програми, вражає обережність і винахідливість порушників закону — вони стинають не гектарами, а невеличкими шматочками — по кілька дерев у різних місцях. Не думаючи чи не вірячи в шкідливість радіації, із зони вивозять усе, навіть те, що не має жодної матеріальної цінності. Навіщо? Просто так. Для сувенірів, на пам’ять...
Більшість людей лише в переддень трагедії починають хвилювати проблеми та загрози Чорнобильської зони. Та, попри запевнення керівництва, що ситуація принаймні стабільна, заселяти свої домівки знову жителі 30 тикілометрової зони (крімокремих випадків) не планують, адже все, що на них чекає, крім радіації, — це зруйновані часом і негодами домівки. «Мабуть, не потрібно їздити сюди взагалі ніколи. Нехай воно б у пам’яті залишалось так, як було, а не так, як є тепер...» — зі слізьми на очах сказала колишня жителька П рип’яті, яка разом із творчою групою «Спецпроекту» відвідала свою домівку після 20 річної розлуки...Пригадується страшна трагедія Хіросіми та Нагасакі, під час атомного бомбардування яких загинули сотні тисяч японців. Однак уже невдовзі міста були відбудовані, й у них повернулися люди. А в нас через 20 років страшним монстром, що тероризує планету, стоять стіни саркофага з імовірними тріщинами, які щодня поглиблюються. Дуже важко, майже неможливо уявити, що колись у цій поки ізольованій, для багатьох страхітливій 30 тикілометровій зоні знову завирує життя, загомонять вулиці, буде безпечно...
