На початку минулого тижня «5 канал» вийшов в ефір із програмними змінами. Відтепер «перший, український, інформаційний» пропонує глядачам ще більше розмовно-аналітичного формату. На каналі стартувало щоденне вечірнє суспільно-політичне ток-шоу «Час. Підсумки дня» із ведучими Романом Чайкою, Святославом Цеголком та Сергієм Дорофеєвим. Звичайно, щоденний глибокий аналіз поточних подій на ТБ — справа потрібна, але й трудомістка, адже вимагає постійної роботи над собою. Утім, перші ефіри справляють добре враження. Зокрема, глядачі відзначають, що ведучі не втрачають зв’язку із аудиторією через соціальні мережі. Брак телевізійної платформи для суспільного діалогу із владою відчутний вже давно. Про те, зокрема, чи вдасться «5-му» стати такою платформою, «День» поспілкувався з генеральним продюсером каналу, народним депутатом від НУ-НС Юрієм СТЕЦЕМ. А розпочали ми розмову з відносно гарячої теми — обрання пана Юрія на посаду голови Комітету ВР з питань свободи слова.
— Пане Юрію, вже як голова Комітету з питань свободи слова в одному з перших інтерв’ю ви сказали: «Ми переможемо в битві за свободу слова» (УНІАН). Які, на вашу думку, виклики постають сьогодні перед українською журналістикою? І чи вона їх розуміє?
— Те, що пишуть журналісти у своїх матеріалах, і те, що я можу прочитати на їх сторінках у Фейсбуці чи Твіттері, свідчить, що у нас є велика проблема зі свободою слова. На мою думку, ми повернулися в останні роки президентства Кучми, коли існував шалений тиск на журналістів. Чи розуміють це журналісти? Очевидно, що так, судячи з записів на їх сторінках у соціальних мережах. Тому потрібно, щоб журналісти сьогодні, як і вісім років тому, об’єдналися і таким чином не дозволили зробити себе глашатаями влади. Якщо вони об’єднаються в один великий ньюзрум, то владі буде складно впливати на ЗМІ. Я готовий у цьому їм допомагати, але з боку журналістів потрібна підтримка безперервного оперативного діалогу про те, що відбувається у медіа, у журналістських колективах. На жаль, не завжди тиск, який має місце, виноситься за межі редакцій. Тому тільки діалог із журналістами, їх бажання відстояти свободу слова можуть дати шанс.
— Ви говорите, що нинішній тиск, співставний із тим, який існував під час правління Кучми. Наведіть, будь ласка, конкретні приклади.
— За 2011 рік відбулося багато знакових подій, які можна вважати прямим тиском на свободу слова. Ми знаємо про перешкоджання діяльності журналістів з боку охоронців Президента, коли постраждав журналіст СТБ Сергій Андрушко. Ми знаємо, що відбувалося зі знімальною групою Нового каналу (6 лютого під час зйомок програми «Ревізор» у Переяславі-Хмельницькому на її ведучу Ольгу Фреймут та знімальну групу напали троє невідомих; Ользі Фреймут заборонили перевіряти ресторан із назвою «Ресторан». — Ред.). Згадайте, що відбувалося під будівлею суду, який розглядав справу Тимошенко: там штовхали і били журналістів. Такі конкретні приклади надходять щодня. Перераховувати всі немає сенсу, вони й так на слуху.
— Свобода слова — ключова тема у, так би мовити, київському колі опозиційних медіа. А чи є у журналістів ще якісь цінності? Як щодо здатності наших колег гуртуватися навколо стратегічних інтересів країни?
— Чи ви не вважаєте стратегічною метою країни мати відповідно до Конвенції прав людини право на свободу зібрань та свободу слова? Чи не є стратегічним завданням для країни, зрештою, вибороти демократію, а не тільки чути, що влада є демократичною? Я не можу сказати, що журналісти займаються критиканством. Скажіть мені прізвище і матеріал журналіста, і я це прокоментую...
— Минулого тижня ми розпочали на сторінках «Дня» обговорення цієї теми і навели приклад із Могильовом. Його заяву на підтримку української мови в Криму як єдиної державної ЗМІ проігнорували. Натомість випад проти Кужель винесли у топ-новини. Зрозуміло, що потрібно говорити про помилки чи злочини влади. Але чи не слід її підтримувати, коли вона робить позитивні кроки?
— Для мене є очевидним, що конкретні дії влади — це її щоденна робота. Я не впевнений, наскільки журналісти повинні про це повідомляти. Людей найняли, щоб вони робили речі, прописані у Конституції України. Хіба ми повинні казати їм «дякую» за те, що вони виконують Конституцію? Хіба ми повинні про це говорити? Це зрозуміла історія: тебе найняли на роботу, і ти виконуєш свої функції. Якщо ти їх не виконуєш, ти піддаєшся критиці.
— Тоді на чому, насамперед, ви будете акцентувати увагу як керівник Комітету?
— У мене є два надзавдання. Перше — відслідковувати, що відбувається в українських медіа: які умови роботи журналістів, чи роблять вони спроби впливати на дії влади не тільки через власні заяви, а й на рівні ефективного діалогу. Коли я говорю про діалог, то маю на увазі, що до нього повинні підключатися не лише медіаспілки чи «Стоп цензурі!», а й Національна рада з питань теле- і радіомовлення, Адміністрація Президента. Друге завдання — налагодити роботу в комітеті. Останнім часом було дуже багато випадків, коли ми не лише не могли зібратися, щоб розглянути необхідні законопроекти, а люди навіть не віталися один з одним, оскільки клімат був не найкращий. Тому зараз необхідно створити комунікацію між людьми, щоб ми в абсолютно нормальній атмосфері могли приймати законопроекти і робити те, що покладено на комітет згідно закону про регламент.
— Упродовж останніх тижнів «5 канал» активно змінює програмну сітку. Вже відбулися перші ефіри нового суспільно-політичного ток-шоу, які показали, наскільки важливо запрошувати в ефір людей, що є моральними авторитетами в країні. Судячи з вашого досвіду, невже це так згубно для рейтингів, що українські канали запрошують їх в студії так неохоче?
— Моральних авторитетів у країні, які дійсно були б незаангажовані політично, дуже мало. На жаль, не всі вони погоджуються приходити на ефіри. Я не буду захищати українські медіа, але думаю, що будь-який канал готовий підлаштуватися під будь-який формат і запланувати будь-який час, щоб зробити, наприклад, інтерв’ю з Ліною Костенко. Утім, вона відмовляється від будь-яких коментарів з приводу того, що відбувається в країні. Повторюся: людей, яких можна назвати моральними авторитетами, зараз одиниці. Важко з ними домовлятися, щоб вони прийшли в студію. Я не кажу, що цього не треба робити, але, очевидно, є певні логічні об’єктивні причини на те, що їх не так часто можна побачити на ТБ, а не тільки суб’єктивний формат програм, коли програмний директор не хотів би бачити в студії людину, яку поважають всі верстви населення. Це неможливо. Оскільки місія каналів — показувати цих людей.
— Так це згубно для рейтингів чи ні?
— Ні. Я переконаний, що, крім рейтингу Gfk, існує ще рейтинг довіри глядача. Напевно, для журналістів та інформаційників останній набагато важливіший. Більше того, місія каналів — показувати людей, які можуть позитивно впливати на суспільство і яким довіряють українці, щоб покращити сприйняття того, що відбувається в країні.
— Чому тоді, на вашу думку, існуючі у форматі ток-шоу програми не виконують ролі платформи для громадянського діалогу на важливі теми?
— Напевно, у них інше завдання.
— Чи запропонує «5 канал» альтернативний порядок денний українському глядачеві?
— Учора ми показали абсолютно об’єктивну історію з судом над Луценком (розмова відбувалася 28 лютого. — Ред.). Я не багато бачив у вчорашніх випусках програм продукту з цього приводу. Більше того, я останнім часом бачу замовчування на існуючих ток-шоу певних важливих тем. Цим і відрізнятиметься «5-й» від інших каналів. Ми далі залишатимемося об’єктивними. Програма «Час. Підсумки дня» створена для того, щоб реагувати на щоденні події. Ми не збираємо події за тиждень, а робимо щоденний аналітичний огляд того, що відбувається, даючи бекграунд і можливість висловитися людям у студії. Це щоденне шоу також має показувати людям, як вони можуть впливати на ситуацію в країні, яким чином кожен як громадянин має реагувати на ту чи іншу новину. Цим ми і відрізняємося від тижневиків на інших каналах.
— Сьогодні існує не лише проблема якісного інформування суспільства, а й формування на ТБ, як одному з найбільших факторів впливу на масову свідомість, «українського світу». Ви запускаєте кілька неполітичних шоу власного виробництва, чи працюватимуть ці нові проекти на український світ на ТБ?
— Є три складові роботи «5-го», закладені у слоган: «Перший, український, інформаційний». Місія каналу — виконувати кожен із цих трьох пунктів. Тому ми якраз і маємо бути провідниками України для українців та українців для світу. Всі програми, які стосуються історії, культури країни, навіть незважаючи на те, що це витратні, неприбуткові проекти, все одно будуть транслюватися на каналі. Тому що без цього теж не буде довіри до ресурсу, який претендує на назву «український».
— Які, на вашу думку, сьогодні існують виклики перед українською опозицією, і наскільки вона здатна їх зрозуміти? Днями Сергій Лещенко двічі писав про те, що Володимир Литвин здійснює політичну агітацію за державний кошт, на що опозиція ніяк не відреагувала. Всі кажуть, що це погано, утім, до активних дій не доходить. Про що це свідчить?
— Якщо бути чесним перед собою, це свідчить про те, що опозиція — і я можу говорити про себе як про її частину — достатньо мляво реагує на події в країні. Це правда. Можливо, тому, що негативних подій надто багато. Стосовно Литвина, мені абсолютно не цікава ця персона, оскільки я думаю, що в наступній Верховній Раді його не буде. Стосовно того, що він робить з бюджетними коштами, я переконаний, що він за це відповідатиме, якщо буде доведено йогу вину. Є багато опозиційних політиків, які більш радикально налаштовані щодо дій. Я теж до них належу. Але є єдиний центр прийняття рішень. Зараз дуже низька довіра українців до опозиції, тому, насамперед, потрібні виважені рішення, які стануть початком нормального діалогу перед парламентськими виборами. Лише так можна спробувати в них перемогти. Тому що ця влада просто так не піде. Її треба змусити. А для цього треба мати потужний майданчик. І ВР, яка зараз втратила довіру і лице, може відновити їх, якщо там буде хоча б 230 достойних людей.
— А що далі? У «Дні» недавно відбувся круглий стіл за участі політологів, які стверджують, що як у влади, так і в опозиції відсутнє стратегічне бачення розвитку країни.
— Хіба ви не знаєте, що всі політологи працюють на певні політичні сили? Це не просто люди, які прийшли з вулиці. Це люди, які входять до політичних команд і розробляють стратегії. Щодо стратегічного бачення, очевидно, воно є. Принаймні у мене є бачення того, що мої діти не знатимуть, що таке слово «хабар», що таке бюрократія, оскільки коли вони виростуть, житимуть в іншій країні. Будучи депутатом, я не дозволив собі кроків, за які мені зараз може бути соромно. Я принципово голосую своєю карткою і не голосую картками інших. Я так само діятиму далі — не продаватиму своєї честі й совісті та не працюватиму на власну кишеню. Все дуже просто — потрібен діалог із людьми, і вони підкажуть, що вони хотіли б бачити, щоб вважати твою діяльність щирою та компетентною. Якщо повертатися до роботи в комітеті, то перше, що я хочу зробити, — налагодити діалог із журналістами, щоб зрозуміти, чого вони хочуть від комітету. Якщо приходить політична сила і робить те, що й попередня, очевидно, що ніяких зрушень не буде. Тому все дуже просто — роби по честі, говори правду. Чи не може це бути стратегією для кожної людини?
