«Слава, Слава, Слава героям!!!
Впрочем, им довольно воздал
дани.
Теперь поговорим о дряни».
Так писав 95 років тому російський поет українського походження («Я — дедом казак, другим — сечевик») Володимир Маяковський. Зачин — наче у промові на Майдані. Ну, а далі — про зовсім інші речі... Що ж, і тоді ця майже інфернальна «дрянь» нахабно лізла з усіх московських щілин, і зараз вона, лише модифікувавши свою форму, лізе із них. Тільки сьогодні «дрянь» (українською — «гидота», «гидь», «погань», «паскудство», «паскудь», «негідь», «бридня») має у своєму розпорядженні російське телебачення.
• Якщо хтось думає, що йдеться тільки про різних ведучих, тобто таких собі д.кисельових, в.соловйових й а.мамонтових, то він глибоко помиляється. Ці персонажі, як то кажуть, поза конкуренцією під будь-яким оглядом — чи то політологічним, чи то психіатричним. Ні, йдеться про тих діячів російської культури чи науки, які ще не так давно видавалися більш-менш нормальними людьми і які свого часу щось реально зробили у своїй царині. А тепер вони наче з цепу зірвалися, бо ж перечепилися через найскладнішу проблему для 99% інтелігентів Московщини — через проблему України. А разом із тим, ясна річ, і через проблему Європи і Заходу, бо, бач, туди ці проклятущі «бандери» прагнуть інтегруватися, відірвавшись від «братів-слов’ян»...
Ось що, скажімо, у виступах останніх місяців на московському телебаченні прорік блискучий колись кінорежисер Карен Шахназаров. Тут і далі — цитати мовою оригіналу, тобто мовою Путіна, яка не надто схожа на мову Пушкіна:
• «Американцы никогда не смогут работать, как китайцы, поэтому они непременно проиграют Китаю, и поэтому они стремятся не допустить, чтобы ресурсы России работали на Китай... А главное поле битвы — это Новороссия».
«Когда находишься в клетке с тигром, надо думать только о том, насколько он силен и голоден... Вот как американцы играют в хоккей? Давят по всей площадке, а когда судья не видит, бьют клюшкой. И так во всем... Они будут добиваться полной победы... Надо готовиться ко всем вариантам, в том числе и к военным».
• «В мире усиливается агрессия против ислама и православия. А ведь только они хранители моральных ценностей. Вот идет торговля детьми, торговля человеческими органами — скоро уже можно будет в супермаркете печень купить. На Западе это считается нормальным — а ислам и православие этому противостоят. В этом и есть суть конфликта».
«Запад ведет свою родословную от Древнего Рима, от Макиавелли... Ну, какая мораль?! Вот вся эта история с рублем — я уверен, что это было спровоцировано...»
«Все, что делают американцы, они делают против нас... И дело не в Украине. Это война XXI века — война за ресурсы. Ресурсов мало — во всем мире ресурсами владеет только Российская Федерация».
• «Вот вы говорите, что не надо во всем видеть заговор. А вы что, не знаете, что жизнь состоит из заговоров? Она так устроена».
Останні три висловлювання гідні того, щоби бути занесеними до підручників із психіатрії, — типова манія величі, яка завжди крокує в сув’язі з манією переслідування. А чим гірші прагнення до геополітичного суїциду (треба, щоб ресурси Росії працювали на Китай, а США цьому хочуть завадити), ідеологія «православного талібану», ксенофобія на рівні Адольфа Алоїзовича та готовність жбурнути в противника ядерну бомбу? Загалом же, враження від сказаного кінорежисером — гидь плюс гидота у квадраті.
• У давно минулі роки белетрист Олександр Проханов був відомий як «соловей радянського Генштабу», але все ж він мав і талант, і певний стиль. А що зараз? А зараз лакейство і ксенофобія:
«Где Путин черпает энергию? Иногда он уезжает в тайгу, иногда посещает отдаленные монастыри... Он черпает энергию из государства, которое управляет им и дает ему силы...»
«Когда открыли Берлинскую стену, на нас оттуда хлынул план «Барбаросса»».
Оцініть-но з точки зору стилістики останній перл: «відкрили стіну»... Чого тільки не скажеш, якщо треба виступити на російському телебаченні!
• До компанії телевізійних борців за «велику Росію» проти «клятого Заходу» долучився й відомий знавець Близького Сходу та ісламістського тероризму політолог Євген Сатановський: «Россия не проиграла холодную войну — нам просто это надоело, и мы ушли с фронта».
Отаке: виявляється, не витримали ніжні душі бійців «невидимого фронту»...
Професор Наталія Нарочницька ніколи не відрізнялася любов’ю до Заходу та до України. І все ж її останній перл вартий уваги:
• «Удручающее невежество западных политиков не позволяет им понять, что пик развития Запада уже миновал».
Очевидно, саме тому нинішні провідні політики Росії, включно з Путіним і Медведєвим, відправили своїх дітей учитися й жити на Захід, а не в Китай...
А ось як розмірковував на черговому телешоу завідувач кафедри загальної політології Вищої школи економіки (московського вишу, який традиційно вважався ледь не головним «інкубатором» вільнодумства в системі російської освіти) доктор філософських наук Леонід Поляков: «То, что происходит в Новороссии, — это образец зарождающегося европейского государства, самоорганизации народа. Это и есть настоящий европейский путь!»
No comments!
• І, нарешті, дамо слово дійсному члену Російської академії наук (тієї, з якою Національна академія наук України досі підтримує партнерські відносини) Андрію Кокошину, декану факультету світової політики МДУ: «Раньше все говорили — экономика, экономика... Военная сила — главный фактор в мировой политике...
У нас количество ракет увеличится в тридцать раз. Это очень правильно... К сожалению, у американцев накоплен большой дальнобойный потенциал...»
• Ось таким засадам світової політики навчають молоде покоління росіян у найкращому виші цієї держави -університеті імені Ломоносова. Все дуже просто: мати на озброєнні не сотні, а тисячі ракет з ядерними боєголовками, щоб поставити на коліна весь світ. От тільки кляті янкі заважають, бо ж гарантовано у разі чого перетворять на радіоактивний попіл і Москву, і всю Росію. Але нічого, і з американцями можна впоратися, якщо мати достатню військову силу. А економіка — то щось другорядне, не варте уваги...
Божевілля? Так. Але дуже вже однорідне і знаменне. Бо ж схибити на ґрунті кричущої ксенофобії і глобального ядерного шантажу може лише та людина, яка і до свого виходу з нормального стану мала головною «окрасою» душі паскудство та гидь. Отож Маяковський мав рацію: про небезпеку з боку подібної публіки потрібно постійно пам’ятати і гідно їй протидіяти.
