«Журналісти, які працюють в суспільно-правовій телерадіокомпанії Австрії [ORF], надалі повинні будуть відмовитися від права висловлювати свою думку в соцмережах. А саме в тих випадках, коли мова йде про повідомлення, які можна розцінити «як згоду, незгоду, оціночне судження про висловлювання, а також як вияв симпатії, антипатії, критики або «полеміки» щодо політичних інституцій та їхніх представників». Саме так нова вимога сформульовано в директиві, випущеної минулого тижня керівництвом телерадіокомпанії». Про це написав у своєму пості на Facebook заступник міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін. «І це у Відні, де знаходиться штаб-квартира уповноваженого ОБСЄ з питань свободи слова», — зазначає чиновник, зауваживши: «Преса не приховує свого обурення». Заступник міністра наводить огляд ЗМІ з сайта Огляд преси euro|topics www.eurotopics.net.
Зокрема, в статті «Що можна лайкати журналісту» в Wiener Zeitung Северін Грьобнер представляє «картину абсурдних настанов ORF»: «... ця рекомендація стосується лише думки редакторів громадського телебачення про тих чи інших політичних інституцій, їх представників та членів. Тобто співробітник державного телеканалу тепер не зможе лайкнути, прокоментувати або розшарити твіт на кшталт: «В уряді засідають суцільні ідіоти, які без блату і кумівства не зуміли б стати навіть нічними сторожами в морзі». Зате можна без побоювань поділитися, наприклад, постом в Facebook, в якому стверджується, що піраміди Гізи були побудовані інопланетянами, літаки викидають в атмосферу малиновий лимонад, а за всім цим стоять єврейські плани по ісламізації Суничній планети. Адже це не має ніякого відношення до політики!»
Втім, насправді рішення австрійського телеканала не є чимось незвичайним для світу медіа. «День» писав про це ще минулого року.
Тоді американське видання The New York Times оприлюднило рекомендації щодо поведінки в соціальних мережах журналістів відділу новин. Автори документа наголошують, що соціальні мережі є потенційними загрозами для репутації видання: «Якщо наших журналістів сприймають як упереджених або якщо вони висловлюють тенденційні погляди в соціальних мережах, це може підірвати довіру до видання загалом». Тому, згідно із рекомендаціями, журналісти The NYT не можуть висловлювати «тенденційні погляди, просувати політичні ідеї, підтримувати кандидатів, писати образливі коментарі», не можуть «ставати на чийсь бік», висловлюючись стосовно події, які The New York Times прагне висвітлювати об’єктивно.
Серед настанов (вказівок) журналістам, зокрема, були і такі:
«Хоча ви можете вважати, що ваша сторінка в Facebook, Twitter, Instagram або інші акаунти в соцмережах є приватними, відокремленими від вашої роботи в The NYT, однак усе, що ми публікуємо, де ставимо позначку like , тією чи іншою мірою є публічним. І вся публічна діяльність асоціюється з The New York Times».
«Завжди ставтеся з повагою до інших користувачів соціальних мереж. Якщо читач ставить під сумнів чи критикує вашу публікацію чи допис у соціальній мережі, а ви хочете відповісти, будьте обережними. Не звинувачуйте читачів, що вони неуважно прочитали вашу публікацію. Якщо критика особливо агресивна або безпідставна, можливо, краще утриматися від відповіді. Ми також підтримуємо право наших журналістів блокувати у соцмережах людей, які погрожують або ображають. (Але, будь ласка, не блокуйте просто за критику ваших публікацій чи критику на вашу адресу)».
«Якщо ви розміщуєте, посилайтеся на інші джерела, робіть це для того, щоб показати різноманітні точки зору... постійне посилання на одну сторону дискусії може залишити враження, що ви теж пристали на чийсь бік».
Журналістам також було заборонено вступати в «секретні» групи на Facebook та інших платформах, які можуть просувати тенденційні політичні погляди, та утримуватися від реєстрації в соціальних мережах на події для прихильників «певних поглядів».
Має свій збірник настанов для журналістів і медійний еталон, Бі-Бі-Сі. Згідно із «Цінностями Бі-Бі-Сі», про своє особисте життя журналісти можуть говорити в соціальних мережах, у Facebook та Twitter, вільно та відверто (тут діють тільки загальнолюдські етичні норми). Щодо професійного, пов’язаного з роботою спілкування, — тут журналісти вже обмежені своєю відповідальністю як працівника британського суспільного мовника.
«Будьте розсудливі, керуйтеся здоровим глуздом. Ви є журналістом Бі-Бі-Сі й несете всю відповідальність, з цим пов’язану, й у відкритому соціальному інтернет-просторі, де у вас є друзі різного штибу. Ви можете розповідати що завгодно про вашу особистість, інтереси. Наприклад, що ви захоплюєтеся плаванням або любите певні книжки, жодних проблем. Але щодо вашої думки з політичних питань — це публікувати абсолютно неприпустимо», — зазначається в «Правилах для соціальних мереж», які були представлені на сайті телерадіокомпанії в форматі відеолекції Ліліан Ландор, колишнього керівника мовних служб Всесвітньої Служби Бі-Бі-Сі.
Ось тільки деякі цитати із настанов медіакомпанії.
«Соціальні мережі є такою ж частиною нашого професійного життя, як і друковані або інтернет-ЗМІ. Ви не маєте права публікувати свої особисті думки в блозі. Навіть якщо у вас інша аватарка або ви виступаєте під іншим ім’ям, ви насамперед журналіст Бі-Бі-Сі, який не може своїми діями ставити під сумнів неупередженість і незалежність організації, в якій він працює».
«Ви маєте дотримуватися принципів неупередженості, об’єктивності у висвітленні новин. У журналіста Бі-Бі-Сі не може бути своєї думки: ви не пишете про свої думки, ви — «чистий аркуш папера», як журналіст Бі-Бі-Сі, професіонал, що працює на Бі-Бі-Сі».
Помітно, що Дмитро Золотухін, який знов актуалізував тему «заборони на власну публічну думку» після австрійського прецеденту, задумався, чи треба/можна запровадити подібні ідеї і в Україні. Він навіть запитав у коментарях у одного журналіста: «Як думаєте, в Україні таке «зайде»?
Журналіст відповів досить скептично, мовляв, «ідея дурна», але здоровий глузд ще нікому не заважав.
Втім, якщо ми дійсно хочемо запровадити в Україні повний цикл західних медійних норм та стандартів, нам не вдасться уникнути і вирішення, і актуального в сучасному світі медіа питання чіткого розділення журналістів та публічних людей, що мають право на політичні заяви, на прояв політичних симпатій та антипатій.
В нас поки що все до купи. Але не можна сказати, що тут і зараз вірним рішенням є введення обмежень на декларацію медійниками своєї політичної позиції. В умовах війни відстороненість у багатьох випадках для журналіста є як раз неетичною та непрофесійною поведінкою. А для журналіста з паспортом країни, яка захищається від агресора, така позиція взагалі є неприпустимою.
Звісно, не можна допускати політичної заангажованості новин, особливо під час виборчої кампанії. Але і повна відмова від власної громадської позиції — саме громадської, не політичної — є тією дуже спірною ідеєю, від якої врешті-решт напевно будуть змушені відмовитися навіть сучасні апологет «стандартів» Бі-Бі-Сі, NYT та ORF.
