Телебачення складається з облич. Будь-яка інформація доноситься до глядача з конкретних вуст. Телебачення без облич було б менш «гуманним» і нецікавим. Навіть вигляд консервативних ведучих новин позбавляє самотності. Очевидно, це один із факторів, який призводить до психологічної залежності від ТБ. На любов глядачів до телеведучих екранні образи відповідають масі взаємністю. Глядач для телеведучого — найважливіша людина в усьому світі. На нього він орієнтується і його намагається задовольнити. До таких почестей легко звикнути... Тому часто зустріч з телекумиром сам на сам виявляється розчаруванням.
Тим часом, по інший бік екрану панує конкуренція. Усі перебувають у стані перманентної участі у грі «Слабка ланка». Ви — найслабша ланка і ви вилітаєте з казкового телевізійного світу... Залишаються тільки ті, хто вміє своєю зовнішністю і поведінкою збирати вершки глядацьких симпатій і цим найбільше влаштовує продюсерів.
Чия персона, перш за все, спадає вам на думку при словосполученні «хороший телеведучий»? Провівши невеличке локальне опитування, ми з’ясували, що симпатії розподіляють між собою Данило Яневський (бо харизматичний і справедливий), Ігор Пелих і Кузьма (бо веселі і прості), Юрій Горбунов, Ігор Кондратюк (бо мають швидку реакцію і професіоналізм), ведучі «М1» — бо динамічні і веселі. Проте, коли ми цікавилися, які ведучі і чому викликають негативні емоції, глядачі, називаючи персонажів, так і не змогли назвати об’єктивну причину антипатії до них. Це зайвий раз підтверджує домінанту емоційності у виборі улюблених ведучих. Їх професіоналізм тут, швидше за все, ні до чого, грають роль абсолютно інші, власне, емоційні фактори. «Він мені не подобається як людина...» або «вони мені подобаються, бо вони нормальні люди» — така аргументація говорить сама за себе.
Щоб більш-менш об’єктивно оцінити, хто чого вартий, телевізійники вигадали професійні нагороди. Телевізійна премія «Телетріумф» проводиться в Україні вже не перший рік. Серед номінацій телеконкурсу — і ті, що безпосередньо стосуються ремесла телеведучих. У 2007-му премію «Телетріумф» отримала Олена Фроляк (у номінації «Ведучий інформаційної передачі») і Юрій Горбунов (у номінації «Ведучий розважальної передачі»). Недарма ведучих інформаційних і розважальних програм розподілили у різні номінації. Це абсолютно різні тележанри, і вимоги до ведучих, що працюють у рамках цих форматів, відповідно, абсолютно різні. Андрій Доманський, ведучий «Нового каналу», вважає, що професіональний ведучий — це в будь-якому випадку той, кому із задоволенням платять гроші. «А стосовно розважальності — це людина, яка добре розважає, викликає посмішки, інтерес, залишає по собі випалене позитивними емоціями поле. Йому за це з задоволенням платять гроші і він розуміє, що недарма кривляється. Мені здається, що чим страшніша зовнішність у даному випадку, чим вона оригінальніша, тим краще. Тому що ведучий розважальної передачі — це, перш за все, клоун, килимова мавпочка. І від цієї мавпочки ніхто не вимагає сексуальності і краси. Якщо ти розважаєш, зовнішність повинна бути теж розважального характеру. Ніхто не повинен заздрити твоїй красі». А от славнозвісний «Дід Андрон» — Андрій Підлужний стверджує, що найголовніша вимога до образу телеведучого розважальної програми — це довіра глядача. «Взірець хорошого ведучого розважальної програми — це Кузьма, — каже Андрій. — Хоча все своє вміння подавати матеріал і манеру вести програму він почерпнув у Пелиха... Справа в тому, що ти віриш цій людині на екрані.»
Вимоги до ведучого інформаційних програм кардинально протилежні. Діловий стиль, серйозний вираз обличчя — обов’язкові. На це здатні не всі. «Я буквально вчора розмовляв на цю тему зі своїм хорошим другом Андрієм Макаренком, — розповідає Андрій Доманський, — він мені сказав: тобі для того, щоб стати ведучим серйозних інформаційно-аналітичних програм або новин, довелось би пройти через серйозний ребрендинг... Але навіть якщо його здійснити, я не зможу з серйозним виразом обличчя «парити» все те, що розповідають ведучі новин. Мене завжди б підмивало давати «суб’єктивку». Я б співпереживав, мовляв, а що сказав він, а вона, а собака що сказала... А це було б непрофесійно».
Зважаючи на формат, дуже важлива в роботі телеведучих зовнішність. Вдала зовнішність на нашому телебаченні — це вже майже успіх. Цю аксіому вже десятки років поспіль підтверджують своїм виглядом ведучі випусків погоди... Ольга Невська, арт-директор програм Савіка Шустера, розповідає про три «кити» в роботі стиліста на телебаченні. «Три найголовніші фактори при створенні образа ведучого — це задум програми, особистість ведучого (його характер, звички, особливості зовнішності, якщо у нього є партнер, то особливості поєднуваності з ним), а також декорації і світло. Ці фактори абсолютно нерозривні. Наприклад, суспільно-політична програма, як свідчення поваги до достатньо консервативного глядача, потребує більш-менш стандартного образу».
Хоча відхід від канонів і прописних новинних істин теж трапляється. Наприклад, в США, Канаді і Великій Британії на телебаченні виходять вечірні спецвипуски «Оголених новин», де ведучі в процесі зачитування найважливіших подій дня поступово знімають із себе одяг. У США «Оголені новини» щовечора збирають 34 мільйонну аудиторію перед екранами. Чи готові українські ведучі на такі експерименти? Адже якими б серйозними вони не були, вони, так само як і решта телеперсонажів, є частиною шоубізу... Олена Фроляк (ведуча новин на телеканалі «ICTV») запевняє, що не роздягнеться ні за які гроші. «Що стосується експериментів з одягом та зачіскою, то тут немає жодних проблем», — додає Олена». Є такий вислів: диктат моди. Наразі українці не надто зважають на рекомендації світових подіумів. Ми не боїмося гламурного терору. Натомість іконостасом модних образів для наших співвітчизників служить телебачення. Сукня як у Тіни Кароль, зачіска Людмили Добровольської і макіяж як у ведучої вчорашнього випуску програми «Дивись!». Так складається образ наймодніших.
Про запаморочливу кар’єру на ТБ мріє кожен другий студент факультетів журналістики нашої країни. Особливо приваблює в ремеслі телеведучого слава і богемний образ життя. «Якщо чесно, то мені просто хочеться слави», — зізнався мені колись один ентузіаст, якому щойно вдалося пробитися на телебачення. Молоді, яка спить і бачить себе у зеніті телевізійної слави, у нас в країні вистачає. Проект «Старсіті» яскраво це ілюструє. Його продюсер Андрій Підлужний розповідає, що на проект подало свої анкети вже 5 тисяч людей. «Вікові бар’єри — від 15 до 55 років, — розповідає продюсер «Старсіті», — і люди, яким до 55-ти років, також потрапляють до нас. А з них є навіть такі, хто проходить далі, у наступні тури. Це ті, хто не реалізував свою давнішню мрію, але досі нею живуть». Самі організатори не беруться за відбір учасників, склад претендентів на остаточну перемогу обирають інтернет-користувачі за допомогою голосування. Андрій розповідає, що на проект потрапляють абсолютно різні категорії людей, з різним сприйняттям оточуючих і оцінкою своїх можливостей. «Завдання проекту полягає не в тому, щоб вибрати супермодель або надзвичайно харизматичну людину. Ми спеціально відмовилися від так званої комісії, щоб забезпечити об’єктивність і дати можливість людям повірити в себе».
Один із учасників «Старсіті» Володимир Крижевський, схоже, наважився на серйозний штурм телепросторів. Окрім конкурсу телеведучих, він уже встиг стати учасником проектів «Шанс» і «Шейканемо». «Мені дуже подобається телебачення, я дуже люблю там працювати. Я хочу працювати так, щоб згадували мене, дивлячись на те, що я зробив. Гроші тут ні до чого. Я хочу мати власну програму, але не хочу стояти в студії і читати текст, який пише редактор. У моїй програмі має бути 90 відсотків імпровізації».
Чим, окрім слави, телебачення приваблює молодь? «Це виявилося найближчим шляхом до того, щоб проявити себе і свої можливості, — зізнається Максим Кузьменко, ведучий-дебютант «Часу економіки» на «5 каналі», — Але це не так уже і просто. Я до цього довго готувався, зокрема, вдосконалював свою мову. Найстрашніше — це перший прямий ефір. У тебе трусяться руки, ти взагалі не розумієш, що відбувається, ти забув повністю всю інформацію, яку півдня намагався засвоїти, у голові пустка... Для того, щоб бути телеведучим, потрібно мати харизму — це найперше, решта неважлива. Щоб тебе не хотілося «переключити», щоб ти чимось притягував людей...»
Дуже цікаво прослідкувати, так би мовити, походження телезірок. Часом на екран народ потрапляє з абсолютно різних і зовсім не наближених до телебачення сфер. «На телебачення я потрапив банально. Перед цим я десять років відпрацював на радіо, — розповідає Андрій Доманський, — просто так дива не трапляються: йшов хлопчик, на нього впала цегла, а це виявилася не цегла, а шматок шоколаду, а там золотий ключик... На радіо на мене звернув увагу тодішній керівник «Нового каналу» Олександр Ткаченко». А от Максим Кузьменко своєю історією заперечує слова Андрія. «Я працював у будівельній конторі, за освітою я магістр будівництва... Але в певний момент я вирішив звільнитися, тому що мені стало нецікаво. І поступово мені таки вдалося пробитися на телебачення». Тому, якщо ви мрієте про телебачення, вам за 50 і ви будівельник — то вперед, у вас є шанс!
