11 квітня прекрасна людина, багаторічний автор «Дня», а нині — PR-директор медіа-холдингу ZIK Надія ТИСЯЧНА відзначатиме свій день народження. Після роботи у відділі культури «Дня», де Надія написала сотні знакових текстів на культурну та релігійну тематику, вона вирішила спробувати свої сили на телебаченні. Спочатку була шеф-редактором програми «Експати» на «5 каналі», співпрацювала з кількома іншими проектами на цьому каналі. А у липні 2014 року перейшла на відповідальну менеджерську посаду каналу ZIK.
Які пріоритети «каналу журналістських розслідувань» та чому необхідно підтримувати якісну вітчизняну документалістику — про ці питання «День» розмовляв з Надією Тисячною напередодні її дня народження.
— Днями у київському кінотеатрі «Жовтень» відбулася прем’єра новаторського документального фільму «Легіон. Хроніка Української Галицької Армії. 1918–1919» Тараса Химича. Організатором події виступив телеканал ZIK, який потім демонстрував стрічку в своєму ефірі. Як сприйняла аудиторія таку серйозну роботу? І чи буде й надалі якісна документалістика пріорітетом на телеканалі?
— Після показу стрічки у кінотеатрі «Жовтень» глядачі мали змогу поставити запитання режисеру і його команді. Пригадую, студентка Києво-Могилянської академії сказала, мовляв, якби такий та схожі фільми вона переглянула під час уроків історії, у неї було б інше ставлення до цього предмету. Врешті, з почуттям патріотизму по-іншому би склалося у шкільні роки.
Насправді стільки говорено-переговорено про те, що країні, яка понад двадцять років жила чужим інформаційним життям, потрібні якісні, відзняті за новітніми технологіями художні й документальні картини за мотивами української історії. Якраз «Легіон. Хроніка Української Галицької Армії. 1918–1919» Тараса Химича — якісний фільм, який доступно показує складні історичні процеси. Крім цього, є показником того, що Україна може знімати кіно світового рівня.
До слова, цієї суботи на телеканалі ZIK вийде «Срібна земля. Хроніка Карпатської України 1919–1939» — про події в Закарпатській Україні. Увесь квітень у нас пройде, що називається, під егідою циклу робіт Тараса Химича «Героїчна Україна. Хроніки». Потім у травні ми покажемо документальну стрічку власного виробництво, а саме команди програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» — «Наші перші» — про перших українських поселенців Канади. Торік у листопаді Вахтанг із командою представив фільм «Страх і надія. Український Голодомор і американська політика», відзнятий у Вашингтоні, Нью-Йорку, кількох містах штату Нью-Джерсі, Чикаго, Львові та Києві.
Це відповідь на питання про те, чи документалістика у нас в пріоритеті.
— У травні виповниться рік, як на каналі ZIK вперше вийшла в ефір програма «Брат за брата», ведучими якої стали брати Віталій та Дмитро Капранови. Чи сприйняв глядач такий формат соціальних розслідувань, адже на вашому каналі виходять й інші розслідувальні програми, зокрема, антикорупційний проект «Наші гроші»?
— «Наші гроші» викривають корупцію у великих масштабах — у масштабах держави. А соціальні розслідування «Брат за брата» чи медичні розслідування «Лікарські таємниці» — дуже запитані, бо стосуються практично кожного: лікарська халатність та байдужість, безгосподарність та недбалість ЖЕКів... Цього телесезону навіть зовнішня реклама ZIKy побудована на темах соціальних розслідувань. Ми запитуємо в українців: «Набридло дякувати хабарем?», «Втомився від хабарництва та кругової поруки?», «У суді розгляд справи затягують без «винагороди»?, «Вимагають «благодійний» внесок у лікарні?»... — телефонуй на гарячу лінію телеканалу. Іншими словами, ми закликаємо боротися з корупцією разом, таким чином разом змінюючи країну. І вдячні нашим глядачам за той зворотній зв’язок, який маємо!
— ZIK позиціонує себе як телеканал журналістських розслідувань. Цей напрямок і надалі розвиватиметься?
— Очевидно.
— Блаженніший Любомир (Гузар) в ефірі вашого телеканалу закликав українських журналістів концентруватися на хороших новинах і частіше розповідати про тих, хто робить добрі справи на користь ближнім та Україні. Чи погоджуєтеся з такою позицією, адже справді нинішній український інфопростір часто перевантажений гонитвою за дешевими сенсаціями і політиканством.
— Якось в інтерв’ю, до речі, для газети «День», письменниця Марія Матіос мені сказала: «Людина не може весь час боротися. Між тим вона мусить жити». Пригадую, винесла в заголовок ці її слова. На мою думку, не можна все зруйнувати до фундаменту й сам фундамент, а потім вимагати високої громадянської свідомості від суспільства. Людям треба давати сили жити, сили боротися.
На нашому телеканалі виходить проект «Добрий ZIK», назва якої говорить сама за себе, — ми здійснюємо чиїсь мрії. Так, хлопчина Володимир Ісаєв з Сєвєродонецька — чи не єдиний в місті, в кого на подвір’ї майоріє державний прапор. Завдяки сюжетам програми у юного патріота, який підтримує українських військових, що дислокуються в його населеному пункті, з’явилися нові друзі — представники групи цивільно-військового співробітництва оперативно-тактичного угрупування «Луганськ». (Через свою патріотичну позицію Володя був зацькований однолітками).
Програма здійснила ще одну мрію дитини — запросила її у Львів і познайомила з містом. Таких прикладів чимало.
— Працюючи у «Дні», ви виступали упорядником книжкових видань нашої бібліотеки...
— Так, цікавий досвід. Бібліотека «Дня» — своєрідний «орієнтир на місцевості». Кожна із книжок, чи то наскрізна «Україна Incognita», чи наріжний для сьогодення публіцистичний триптих «Котел», «Я — свідок», «Катастрофа і тріумф», — документально-емоційний вибух, що перевертає внутрішній світ. Людині, яка свідома своєї національної ідентичності та прагне глибших життєвих смислів, не обійтися без книжок «Дня».
— Надіє, з якими настроєм, планами, думками плануєте зустрічати свій день народження?
— Я взяла за правило концентруватися на позитиві та чекати хорошого.
