В ефірі «Інтера» новорічними днями відбулася прем’єра «Всеукраїнського конкурсу анекдоту». Перший випуск називався «Хрещатик — ріг Дерибасівської», позаяк у ньому відбувалася зустріч двох відомих ведучих — одесита Олега Філімонова й киянина Іллі Ноябрьова, як, утім, й інших, не менш цікавих жителів цих двох міст. Програма вийшла живою і смішною. Та одне «але» аж надто явно впадало у вічі.
— Вам не здається, що «Всеукраїнський клуб анекдоту» нагадує вельми відомий «Клуб «Білий папуга»? — запитали ми продюсера проекту Бата Недіча.
— Так, мабуть. Проте це пояснюється просто: є певна телевізійна форма таких програм. Зрештою, коли є кіно, як можна знімати в такому ж режимі... не кіно? Так і ми використовуємо стандартний формат, але вносимо свої зміни. Приміром, на відміну від «Білого папуги», нашими гостями будуть не лише відомі актори, співаки, політики, а й переможці турів «Всеукраїнського конкурсу анекдотів» — прості громадяни. Плануємо навіть виїзні сесії, тоді назви передач звучатимуть і так: «Леніна — ріг Леніна» (адже досі є ці вулиці й у Чернівцях, і в Чернігові, приміром). До речі, якщо ви помітили, птахом новий український проект також відрізняється. Наш пернатий герой — білий гусак Михайло Самуїлович. Чарівний атрибут його образу — канотьє. Саме з ним і довелося поморочитися нашому художнику. Він заздалегідь виготовив його, виходячи з розмірів голови українського гусака. Проте сам відібрав для програми гусака голландської породи, у якого форма голови не відповідає параметрам його східного побратима. Довелося переробляти. І не один головний убір, а два — як у кожної зірки, у Михайла Самуїловича є Дублер (ім’я в нього таке). І хоча в ефірі побувала тільки пілотна передача, наші птахи вже підхопили зоряну «інфекцію» — дуже примхливі в їжі, постійно (поки було тепло, звісно) вимагали тривалих прогулянок.
— І де живуть ваші зірки?
— Це місце, ясна річ, утаємничене. Можу лише відкрити: на березі Дніпра... Сподіваємося згодом біля пам’ятника Паніковському в Києві провести урочисті нагородження переможців «діамантовим гусаком».
— А діаманти з чого буде зроблено?
— З діамантів. Смішно, але правда. Уявляєте, премія розміром зі справжнього Михайла Самуїловича (маю на увазі пернатого) з діамантовими очицями. А сам... Утім, це таємниця, яку не маю права розголошувати. Між іншим, і без «діамантового гусака» на учасників марафону анекдотників чекає маса приємних і корисних сюрпризів.
— Чи було на зйомках такої смішної програми щось смішніше від анекдотів, розказаних «з виразом»?
— Не знаю, чи можна це назвати смішним, але наші освітлювачі від сміху просто падали. Правда, з не дуже великої висоти. З тієї ж причини довелося підстрахувати операторів: від сміху в них тремтіли руки — і яка там зйомка?! А сам сміх у студії не вщухав, бо поки сміялися учасники — зірки естради, сцени, спорту, — частина знімальної групи програми, яка стояла за лаштунками, ледве стримувалася (ну, щоб не заважати зйомкам), і лише коли замовкли у студії, могли вибухнути громом сміху. Загалом, робота була важка. Сподіваємося, згодом вона не стане легшою.
