Ця війна йде всередині України, в українському телепросторі. І найактивнішу участь у ній беруть (окрім очевидних агентів впливу Кремля) тупі, недалекі й малограмотні трудівники телеефіру, які (на відміну від своїх працедавців) можуть дійсно не розуміти, що вони роблять і до яких наслідків їхня дурість призведе.
Гонитва за рейтингами, за короткочасною ефемерною популярністю, прагнення хоч чимось виділитися на тлі конкуруючих телеканалів змушує їх геть забувати про соціальну відповідальність, штовхає на ефірні провокації, роздмухування протистояння, на надання трибуни одіозним персоналіям, які реалізовують свою, м’яко кажучи, неприязнь до України. Сумно спостерігати, як політично й морально деградують ще недавно пристойні телеструктури. Наближаються вибори й починаються медіа-торги? Ми справедливо говоримо про відповідальність московських теледіячів, усіх цих Кисельових, Соловйових, Норкіних, Толстих, Зейналових і подібних до них за масове шовіністичне зомбування російської публіки. Але як бути з відповідальністю українських тележурналістів за провокацію хаосу та руїни в нашій країні? За очевидне підривання Української держави? За трагедію 2014 року? Як бути з відповідальністю олігархічного телебачення як такого? Ось на каналі ZIK ведуча Тетяна Даниленко, яка перейшла туди з «5-го», для того, щоб поговорити про перспективи української автокефалії, запросила таких «глибоких експертів», як Володимир Яворівський і... Михайло Добкін. Останній був у своєму амплуа і з місця в кар’єр оголосив опонентів «дебілами й дегенератами». А Яворівському кинув знаменну фразу: «Та в мене ноги чистіші, ніж у вас руки».
Даниленко дала нам зразок московського ефіру на українському ґрунті. Адже на московському ТБ перемагає той, хто голосніше кричить, нахабніше поводиться, брудніше лається. На мою думку, краще дискутувати з амбалами (вантажниками) з одеського Привозу, оскільки це набагато інтелігентніші люди, ніж пан Добкін. Навіщо Даниленко запросила його до студії, залишається загадкою її «творчої лабораторії». Добкін виступав настільки агресивно, що якби в ефірі замість Яворівського був чоловік рішучіший і сміливіший, бійки не уникнули б. Свого часу на каналі «Інтер» так само розпалював пристрасті Євгеній Кисельов, зіштовхуючи лобами художника Сергія Пояркова й нині покійного Олеся Бузину...
Цього разу пан Добкін грав роль «вірного чада московського православ’я» й нервово лякав українців автокефалією, що нібито призведе до релігійної війни за зразком війни католиків і протестантів за часів Реформації. Ну, якщо Москва її організує, а влада України діятиме так само боязко, як 2014 року в Криму, тоді цілком можливо.
У дискусіях того типу, які пропонує дедалі частіше останнім часом Тетяна Даниленко, істина не може народитися за визначенням. Добкіна не можна переспорити, його можна лише перехамити. Нещодавно, здається, на «112», трудівники цього теж дуже непростого телеканала, мабуть, у передчутті «бою биків» звели Михайла Добкіна з Олегом Тягнибоком. Колишній голова Харківської обласної адміністрації одразу урочисто заявив лідерові «Свободи», що є напівєвреєм, і тому Тягнибок має його... вбити. Але Тягнибок, попри всі зусилля Добкіна і явно його засмутивши, не демонстрував ні щонайменшого бажання позбавляти свого опонента життя. Така-от у Добкіна манера — хулігансько-провокаційна. Навряд чи вона принесе йому великі дивіденди. Як справедливо заувадив свого часу вірний соратник нашого фігуранта Геннадій Кернес з приводу рекламного ролика свого друга: «Миша! У тебя лицо скучное, тебе денег не дадут...» Так, цілковита відсутність почуття гумору — це досить тривожний симптом. Ну, Бог з ним, з Добкіним. А от куди дрейфує телеканал ZIK, це дійсно питання.
Я, ледве долаючи огиду, інколи примушую себе дивитися телеканал NEWS ONE. Ну, не подобається мені, коли обливають брудом мою країну, коли радіють її нещастям й тужать з приводу її успіхів.
Цього разу ведучий Гольдарб пояснював українцям, яке православ’я правильне, а яке ні.
Останнім таким великим експертом з православ’я в нашому політичному житті був незабутній Дмитро Табачник. Але тепер він на постійному місці проживання у Святій Землі й вчити нас нікому. Тому й нидіємо в неуцтві. А Гольдарб — заміна неповноцінна, оскільки доктор історичних наук Табачник хоч щось знав...
Ведучий NEWS ONE дуже радів, що автокефалію Україна (на його думку) швидше за все не отримає й вихваляв «канонічних».
Щоправда, зважаючи на рівень релігієзнавчої грамотності Гольдарба, краще б йому не братися за настільки далекі від його розуміння теми. Він, не довго думаючи, записав у православні Вірменську апостольську церкву, хоча Уселенське православ’я з цим не згодне. У списку визнаних (диптихіальних) православних церков Вірменської церкви немає. Немає її й у списку православних церков з невизнаною самостійністю. Чому? Підказувати Гольдарбу не буду. Нехай книжки читає. Утім, Вірменська церква була для нього лише приводом перейти до оцінки актуальних подій у Єревані. Вірменському майдану він не співчуває, зате віддав належне китайській владі, яка на площі Тяньаньмень показала, що треба робити з «бунтівниками». Гольдарб всіляко принижував Революцію Гідності й натякав, що даремно у Вірменії не придушили протести. З неабиякою безцеремонністю й нетактовністю Гольдарб повчав вірменський народ, що йому робити і як йому жити. Мабуть, цьому телеведучому повчати українців вже наскучило...
На мій погляд, канал NEWS ONE — це інформаційний фронт проти України. І у нас ще дивуються, що Україна програє інформаційну війну... Не можна успішно протистояти зовнішньому ворогові без протистояння внутрішньому. А наша влада навіть не намагається з ним боротися. Договорняк.
На ICTV у програмі «Свобода слова» вже особисто Президент Порошенко від мікрофона пояснював свою позицію щодо автокефалії, визнавши, що це питання не лише релігійне, а й таке, що напряму зачіпає національну безпеку України. Дали слово й владиці Олександру (Драбінко), який в УПЦ МП багато років був довіреною особою предстоятеля церкви митрополита Володимира (Сабодана). Владика Олександр висловив свою думку, пославшись на рішення православного Собору на острові Крит, що відбувся порівняно недавно. РПЦ (Російської православної церкви) там не було. Частина православного світу ці рішення визнала, частина — ні. Те саме може статися й з українською автокефалією.
Заступник глави Адміністрації Президента Ростислав Павленко послався на традиції Константинопольського Патріарха, який під час розпаду Османської імперії почав визнавати автокефалії на Балканському півострові. А політолог Якубін завів пісню про «втручання» держави у церковні справи й захищав «Опозиційний блок». Це традиційна позиція пана Якубіна. Під час голосування в студії 66% висловилися на підтримку автокефалії, а 34% проти. Про результати ж інтернет-голосування ведучий цього разу не повідомив.
Процес отримання автокефалії, на мій погляд, не буде легким і швидким. По-перше, Москва має колосальні кошти для підкупу. Та й традиції збереглися, коли східні патріархи (Константинопольський, Антиохійський, Єрусалимський і Александрійський) відвідували Москву для отримання фінансової підтримки. Власне, за грубі гроші була продана Константинополем Москві Київська митрополія у XVII ст. А нинішній Кремль не пошкодує мільярдів доларів проти української автокефалії. Крім того, Москва вела багатовікову боротьбу за перетягування статусу «Першого серед рівних» від Константинополя на Московську патріархію.
Ще Борис Годунов пропонував Уселенському патріархові перенести свою резиденцію з берегів Босфору до Москви. Особливо ці зусилля активізувалися після 1943 року, коли Сталін відновив розгромлену комуністами РПЦ. Нині цю політику проти Уселенського престолу ведуть Путін і Кирило. І нарешті, не можна виключити брутальних акцій російських спецслужб проти константинопольської ієрархії. Ці спецслужби вже мали досвід замаху на Папу Івана-Павла II.
Якщо Вселенський Патріархат все-таки всупереч усьому наважиться дарувати автокефалію українській церкві, то з його боку це буде справжній подвиг християнського служіння істині й справедливості.
А до наших телеканалів є велика претензія. У Києві існує потужна школа академічного релігієзнавства. Але її представників до телеефіру запрошують украй рідко. У ролі ж коментаторів виступають люди, які часто не мають у цій сфері елементарних знань...
