Невдовзі мине річниця виходу на телеканалі «Еспресо ТБ» інформаційно-розважального шоу «Вечірній телеекспрес». Як визначити пріоритетну тему дня, коли під час війни на сході України та політичні ігрища парламентаріїв приводів більш ніж достатньо, кого запрошувати в студії, як правильно вести діалог та чому ведучий повинен бути другом і порадником своєму глядачеві — про це, і не тільки, «День» розмовляв із ведучим «Вечірнього телеекспресу», відомим письменником Василем ЗИМОЮ.
— Коли починався Майдан, у нас в «Дні» вийшла стаття під назвою «Народжені революцією». У ній разом із експертами говорили про перспективи інформаційних каналів, які на цій хвилі виросли — «112 Україна», «Еспресо ТБ», «Громадське ТБ» та інші. Чи можна сказати, що зараз ці канали залишаються «революційними»? Які в них перспективи?
— Перспективи в інформаційних каналів є. Люди вкладають у них гроші. Це роблять ті, кому важливе існування на ТБ незалежної думки. Щодо «Еспресо ТБ», то це канал, який можна увімкнути і на рівних поспілкуватися з телеведучим, із гостем у студії. Почути речі, які не почуєте на великих каналах, — і за змістом, і за стилем розмови. Хоч що б в країні відбувалося, глядач знає, що зараз увімкне наш канал і з перших вуст про все дізнається. Ми не чекаємо, доки вийде офіційний прес-реліз із приводу того, що відбулося... У нас багато експертів висловлюють вільно власну точну зору. Саме в таких гнучких каналів і є перспективи. Чесно скажу, я у професійній кар’єрі співпрацював із великими каналами і зараз переживаю години щастя, працюючи на «Еспресо ТБ», бо тут — повна свобода. Хоча можливостей величезних для журналістики немає, але є найголовніше — право видати першим відмінну від усіх точку зору. Наш канал — інакший. Щодо інформаційного мовлення, то, переконаний, воно тільки розвиватиметься. Ті події, які відбуваються в Україні, не дуже швидко закінчаться. Люди й надалі шукатимуть важливу інформацію, яку прагнуть мати, — тут і тепер. Хто її першим фахово видасть, той матиме перевагу. Наш канал — друг і співбесідник. На ньому — трохи розваг, може, навіть пліток, але головне — оперативно подана важлива інформація. Глядач знає, що він завжди буде в курсі всіх подій.
— Під час Майдану українці лягали спати й прокидалися з новинами. Сьогодні триває війна... Чи відчуваєте ви, що люди від безперервного потоку новин втомлюються?
— Психологічна втома від гіперінформованості, безумовно, в людей є. Ми намагаємося «перемішувати» контент. Поряд із серйозними повідомленнями розважати людей проектами типу «Хунта News». Як ведучий, я мінімум даю так званого у медіа-середовищі супового набору — президент-прем’єр-парламент — щось заявили-повідомили-анонсували. Ми намагаємося запрошувати експертів, які скажуть більше й глибше. Бо найважливіше для мене — якісно інший погляд на події. Однак треба визнати, що сьогодні більшість каналів заангажовані. При всьому позитивному чи негативному ставленні до Шустера, люди чекали його на «Плюсах», вмикають... немає. Менеджмент чи власник передумали. У нас є можливість в певних рамках бути незалежними, і до того ж — по-іншому дивитися на світ. Якщо проаналізувати контент центральних каналів, то виходить, що є інформаційна лінія по АТО, по Сирії, по парламенту... І всі в цьому стріму йдуть. І трапляється так, що вчора на гугл-карті люди дивилися, де розташована Сирія, а сьогодні — вже коментують тамтешню ситуацію на каналах. Відчутна проблема фахових експертів. Треба знаходити якісних людей. Багато облич «затерті»... Люди не хочуть їх слухати. Бракує свіжих думок, серйозної аналітики. І звісно, треба давати людям перспективу. Не просто говорити, що в Україні все погано й буде ще гірше... Треба шукати й показувати оптимізм. А він є.
— Власне інформаційні канали розкрили один із «гнійників» нашого ТБ — всюдисущі псевдоексперти. Коли готуєшся половину дня до ефіру, то гостьові редактори великих каналів запрошують одного-двох експертів. Натомість інформаційні канали зі своїм безперервним форматом мовлення часто запрошують десятки людей в студію, частина з яких — випадкові. Погоджуєтеся?
— Ми намагаємося не запрошувати «затертих» та нецікавих експертів. У моїй програмі є рубрика «Погляд блогера», до якої ми запрошуємо Андрія Кокотюху, Григорія Руденка... Людей, які розуміються на політиці, й ніхто не назве їх заангажованими. Але проблема існує. Зізнаюсь, що в нас на каналі є коло експертів, яких принципово не запрошуємо, бо знаємо, що вони себе дискредитували. По АТО — шукаємо людей, які безпосередньо воювали на передовій. Ми ніколи не запрошуємо в ефіри людей, які з’ясовують між собою стосунки, або працюють на якісь партії. Тому, повторюсь, якісь експертів справді інколи низька, але треба відверто говорити, що й якість журналістів часто залишає бажати кращого. І ведучих. Якщо людина не розуміє, що взагалі відбувається в країні, то такі в неї будуть і ефіри. Якби ведучі краще готувалися аналітично до проблем, які планують підняти, то їм би й не доводилося так часто запрошувати незрозумілих експертів. Людям найголовніше — мати якісну інформацію, тлумачення про подію. А на наших каналах розуміють ситуацію так: простіше запросити якогось експерта, ніж спробувати розширити горизонти свого бачення. Як варіант, можна прочитати, що про важливу подію в Україні пишуть на Заході. Коли Путін поїхав до Австралії, я відкрив тамтешні медіа й прочитав чимало важливої інформації, яку український інформаційний простір і близько не продукує. Експертів більше не з’явиться. Їх і не потрібно. Тих, котрі відкрито працюють на партії, — ми всіх знаємо. Найбільше проблема в тому, що в нас самі журналісти, ведучі, редактори повинні якісно готуватися. Треба показувати максимум інформації, відео... і трішки — експерта. Українські інформаційні канали часто запрошують експерта, який безперервно говорить... і зовсім мало дають самого матеріалу. Якщо говорити образно, то будь-якому каналу треба вміти приготувати людям торт. Хороший експерт — це вишенька на торту. А в нас експерт — це сам торт. Такого бути не може.
— Знаю, що ви не читаєте текст із суфлера, а завжди говорите від себе з глядачем...
— Суфлера не сприймаю, бо переконаний, що в такій програмі, як у мене, людина хоче бачити твої очі й твої емоції. Коли ти просто читаєш підготовлений наперед текст, очі бігають по суфлеру... Загалом, інформаційне ТБ має першим інформувати людей про події, які під час ефіру часто тільки починають відбуватися. До них не завжди є можливість підготуватися. Коли впав «Боїнг», ми зі своїх джерел першими сказали про це. Потім передрукувало Бі-Бі-Сі, за ними — «Українська правда» (чомусь без посилання на нас). Ми відразу переформатували ефір. Також нещодавно на мою зміну затримали Мусійчука. Я сів за п’ять хвилин до ефіру й почав повідомляти все, що було відомо з цієї ситуації... Наша робота вимагає постійно бути в інформаційному потоці. Мене дивують ведучі, які на кілька тижнів їдуть у відпустку, повертаються й нічого взагалі не розуміючи, що за цей час відбулося в країні, виходять в ефір. Тобто ці люди — ремісники. Прийшли, якось відпрацювали, пішли. Я розповідаю новини, бо мені самому це цікаво. Я цим живу. Мені хочеться поділися з людьми тим, що я знаю, що наш канал першим прагне донести.
— Чи після Революції Гідності, на ваш погляд, відбулася революція гідності українського ТБ?
— Ні. Аналізуючи наші канали, скажу відверто, — якісного стрибка я не побачив. У нас революції поки що й не передбачається. Бо канали — це ЗМІ, в які вкладають кошти зовсім не з метою розвитку успішного медіа бізнесу... Звісно, є кілька каналів самоокупних, але на них все одно тиснуть. Усе, як було, так і залишилося. Ті ж «правила гри»... Там, де обговорювали проблеми схуднення, так їх і обговорюють. Певно, люди цього хочуть. Мені легше говорити про інформаційні канали. На них революція відбудеться тоді, коли буде більше розумних, свіжих, нових цікавих облич. Хоч хто б що розповідав про гроші, кар’єрні можливості на ТБ... Найцікавіше на каналах — шанс для талановитих українських журналістів виявити себе. На одному з каналів телеведучий працює в кадрі... восьми проектів! Уявляєте? Що не увімкни — його обличчя. На «Інтері», «1+1» також часто одні й ті ж впізнаванні обличчя ведуть по кілька програм. Глядачам починає набридати. Ведучого не повинно бути занадто багато на одному каналі й навіть — занадто багато в одній програмі. Ми можемо скільки завгодно вкладати грошей в ТБ, але без пошуку та вирощування нових талантів тектонічного здвигу не буде. В Україну на телебачення мають прийти нові люди. У вас у «Дні», знаю, є Літня школа журналістики. Прекрасний проект. Треба на каналах також вчити людей. Коли я прийшов на ТРК «Київ», там шукали ведучих, тож мав можливість відразу сісти в кадр. Але вирішив піти кореспондентом. Треба було пройти всю «шкалу» росту. Потім таки став ведучим на «Києві», згодом були НТН, «5 канал», ICTV, «Інтер»... Якщо люди хочуть зробити кар’єру на ТБ, треба починати з менших каналів. І головне — працювати, працювати й ще раз працювати. А в нас молодь хоче мати все й відразу. Прийшла молода журналістка-студентка на канал і каже: «Хочу зарплату в тисячу доларів». Запитуєш — а що ти вмієш? Мови не знає, досвіду немає, в кадрі не тримається, навіть не орієнтується в актуальних суспільно-політичних питаннях... Треба пройти всю «кухню». Усе це буде лише тоді, коли медіа-власники змінять свою концепцію роботи. Бо в нас просто звикли — або брати на роботу розкручене обличчя, або купувати російських «зірок». Треба ризикувати й вкладати кошти в таланти.
— Хто є глядачем «Вечірнього Телеекспресу»?
— Нас дивляться люди за 30 — 40 років, із активною громадською позицією. Вони хочуть сісти біля телевізора й почути цікавого співрозмовника. Я завжди видаю емоцію, розповідаю цікаві речі. Намагаюся позиціонувати себе так, ніби я прийшов у гості до глядача й хочу відверто з ним поговорити про наболіле. Наша аудиторія — це люди, яким хочеться співпереживати. Тому часто, розмовляючи з поважними гостями в студії, я ставлю себе на місце глядача й запитую простою мовою, що йому було б цікаво — і за змістом, і за формою. Не треба показувати, що ведучий — супер-розумний. Чимало глядачів у нас поважного віку... Звісно, хотілося б більше молоді... Але, спробуй, посади її біля телевізора. Загалом аудиторія в нас стабільна. Ми виходимо в праймі... й маємо непогані рейтинги.
— Крім того, що працюєте ведучим, ви ще й відомий письменник. Над чим зараз працюєте?
— Я — член Національної спілки письменників України, видав друком три романи та збірник віршів, присвячений Майдану і війні під назвою — «Кров жовто-синього кольору». Останній роман із робочою назвою «Операція «Майдан» мають незабаром видати. Там не зовсім традиційний погляд на Майдан. Це не хроніка подій, чого вже достатньо, а життя двох родин, які переплетені, та з багатьма висновками, що стануть невтішними для наших «ура-патріотів». Також зараз дописую ще один зі своїх романів... Я належу до тих людей, які не можуть не писати. Один колега сказав, що не пише, бо література в нас — не бізнес. Я відповідаю — не хочеш писати, то й добре. Якщо ти можеш не писати — краще не пиши. Люди в Україні читають, хоч як би там було, література продається... Треба працювати.
Багато хто думав, що Майдан — це був кінець процесу формування нації. Насправді — це лише кнопка старту. Ми запустили незворотній механізм. Я переконаний, що все в Україні буде добре. Просто кожен у сфері своєї відповідальності повинен максимально професійно працювати. Дуже багато працювати. І журналісти в цьому ключі — не виняток.
