Колись, під час одного з інтерв’ю одному з авторів статті, Євген Марчук сказав: «Про це не можна писати, але якби ти знав, яких зусиль вартувало нам замирення Криму»... Мова йшла про так звану «мєшковщину» — події 1992-1995 року, пов’язані з незаконним обранням «президентом» «Республіки Крим» Юрія Мєшкова. Тоді ми перший раз ледве не втратили Крим. Євген Марчук очолював тоді Службу безпеки України, пізніше віце-прем’єр і виконуючий обов’язки прем’єра. Кінцем кримського сепаратизму стало прийняття Конституції України 28 червня 1996 року. Знову в доленосну ніч на трибуні Євген Марчук. Саме його авторитет примушує кримських депутатів піти на компроміс, статус Криму — одне з найконфліктніших питань.
Як часто ми згадували слова Марчука навесні страшного 2014 року! Як нам не вистачало тоді фірмової показної флегматичності, але й непорушності і твердості. Але в 2014 році Марчук не був при владі.
Можливо, Євген Марчук народився трохи зарано. Багато років він присвятив службі в КДБ СРСР, більше 13 років служив в розвідці, потім очолював 5-е управління КДБ УРСР. Але Марчук дуже органічно сприйняв Українську революцію, присягнув молодій українській державі. Тоді багато колишніх співробітників радянських спецслужб переїжджали до Росії, дехто зачаїв ненависть до нової незалежної держави. Для Марчука було цілком природньо не лише забезпечити безконфліктну передачу влади, а й реалізовувати свої знання і досвід в лавах Служби безпеки України, яку він, фактично і створив. Тому що він був і залишився щирим патріотом України.
«Я не Матросов і не камікадзе. Але коли потрібно буде закрити собою «дот» і відстояти імідж України, я це зроблю, доведу справу до кінця», — казав якось Марчук. І це той випадок, коли цим словам віриш без застереження.
Можливо тому так само органічно Євген Марчук перейшов до нової для себе стежини — політичної діяльності. В цьому нема нічого дивного. Тоді Україна отримала безліч викликів, які потребували саме досвіду спецагента. Корупція досягла такого рівня, що міжнародні організації відмовлялися допомагати Україні. Марчук організував розслідування і добився довіри з боку МВФ. Бандитизм 1990-х був розгромлений. Марчуку навіть вдавалося ефектно балансувати між Росією та НАТО — його радо привічали і Брюселі, і в Москві.
В чому секрет Марчука? Він завжди опирався на інтелект, не гидував запитати поради в спеціалістів. Навколо нього юрмилися спеціалісти-аналітики — політологи, соціологи інші фахівці. Він завжди намагався випереджувати час, запроваджуючи нові технології.
Марчук першим з українських політиків, опанував Інтернет. Він першим відкрив персональний сайт, провів першу в історії країни онлайн-прес-конференція, ще в 1999 році.
Євген Кирилович вздовж багатьох років сприяв розвитку газети «День», і це видання перетворилося на справжній «тінк-тенк» — платформу для обміну думок, оприлюднення сміливих і незалежних оцінок щодо всіх аспектів соціального життя, вироблення рішень. Газета «День» стала школою для багатьох відомих журналістів, політологів, політиків.
Свого часу важливу роль зіграв заснований ним Фонд підтримки національної безпеки, який проводив дослідження і виробляв аналітику найвищого рівня для всіх державних структур.
До подій 2014 року Євген Марчук насолоджувався заслуженим спокоєм. Але сурма покликала Марчука за президентства Петра Порошенка, коли він очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО. У 2015 році Марчука було призначено представником України у підгрупі з питань безпеки Контактної групи у Мінську, а у 2018-му він замінив Леоніда Кучму і очолив українську групу на цих переговорах. Він був максимально дипломатичним, але твердим у відстоюванні інтересів України — це простежувалося в усіх заявах для ЗМІ — дуже обережних, але змістовні та глибоких.
Багато писав Євген Кирилович у Фейсбуці завжди сам, завжди щиро... наразі це така рідкість...
...Останній раз ми бачилися з Євгеном Кириловичем 28 червня цього року, на урочистому святкуванні 25-річчя прийняття Конституції. До нього підійшла група колишніх парламентських кореспондентів, щоб привітати, підняти келих «за свято». Наталя Іщенко — у 1996-му році, парламентський кореспондент — згадала слова з історичної промови Марчука вночі 27 червня 1996 року про сонце, яке депутати мають зустріти вже маючи ухвалену Конституцію. Тоді депутат Марчук казав про необхідність компромісу навколо герба України. «Ми ж приймаємо Конституцію не на три, не на п’ять років. Я розумію, які емоції пов’язані з цим гербом, але через 10, 15, 20 років усіх цих пристрастей, які зараз киплять у залі, не буде. Невже ми сьогодні не зможемо через цей компроміс вийти на прийняття Конституції? Компроміс абсолютно нормальний, і нас зрозуміє світ. Через 4-5 годин зійде сонце. І якщо ми як держава вийдемо зі сходом сонця з новою Конституцією, то це буде найвища ціна всім нам. І весь світ, я в цьому переконаний, який також з нетерпінням чекає прийняття Україною Конституції, теж сприйме це як схід сонця в Українській Державі».
Ми випили келихи, подивилися на Сонце над печерськими пагорбами і не начувалися, що бачимо Євгена Кириловича востаннє.
