Особисто для мене чай — це напій добрих думок. Адже п’ючи його, я завжди згадую свою бабусю, яка любить пити чай дуже-дуже гарячим. У дитинстві я подовгу жила з бабусею і пам’ятаю, як щоранку вона запарювала собі чорний чай, додавала цукру й акуратно розмішувала його, намагаючись не зачепити ложкою стінок склянки... Це була конспірація. Адже три бабусині фокстер’єри, варто їм було лише почути дзвін ложечки об скло, прибігали на кухню й починали виманювати печиво та цукерки. Ці хитрющі пси знали: чаю без смаколиків не буває. Тож бабуся, оберігаючи їх від ожиріння, а себе — від зайвого вранішнього клопоту, була дуже обережною...
Вона й досі зберегла цю звичку. Тому коли я тримаю теплу ароматну чашку, на душі в мене так само тепло, як у бабусиних обіймах.
А чаювання в колі друзів — це окреме задоволення. Хіба не добре сидіти біля вікна, пити терпкий чай із солодощами і провадити тиху дружню бесіду?..
