Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Не фетиш, а інструмент

Глобальне суспільство намагається осмислити роль нових медіа у новій історії
4 березня, 2011 - 00:00
«ФРЕНД» — БЕЗ ФЕЙСБУКА І ТВІТЕРА. ЗНІМОК-УЧАСНИК ОНЛАЙН-ФОТОКОНКУРСУ «Дня» «ВусоЛапоХвіст». / ФОТО ЯРОСЛАВА БОБРИЩЕВА

27 лютого на каналі Discovery відбулася прем’єра документального фільму «WikiLeaks: війна, брехня та відеокасета», стрічка «Соціальна мережа» режисера Девіза Фінчера здобула не лише колосальну популярність, а й найпрестижніші і найвідоміші кінопремії, аналітики всього світу намагаються осмислити роль соціальних мереж в арабських революціях, а серед переможців «World Press Photo» — серія знімків, де зображено людей, що фотографують себе для соціальних мереж, а також портрет Джуліана Ассанжа. Тому важливо зрозуміти, який настрій панує в українських соціальних мережах, адже, хоча для декого вони є «об’єктом поклоніння», найперше це — інструмент, «начинка» якого (як і у випадку із традиційними медіа) залежить від намірів тих, хто ними користується.

Пітер Бомонт, журналіст The Guardian, розповідаючи про роль соціальних мереж в арабських революціях, згадує, — «Своєрідним уособленням масових виступів на Близькому Сході та в Північній Африці став образ молодого чоловіка чи жінки із смартфоном у руці... Найчастіше ж говорять про те, що це революції, породжені медіа — інспіровані Wikileaks, фейсбуком і твітером.» У відповідь таким версіям з’явилася ціла низка дописів на тему «твітер-не-може-повалити-диктатора» (як їх назвав американський медіа-аналітик Джей Розен). Автори цих статей вважають, що революції передусім роблять люди, а не соцмережі.

Ще одним свідченням того, що ми намагаємося зрозуміти феномен соціальних мереж осмислити їх значення в новітній історії є стрічка «Соціальна мережа» (The Social Network, 2010). Це фільм про створення найпопулярнішої у світі соціальної мережі «Facebook», знятий за книгою Бена Мезріха «Випадкові мільйонери: Створення Facebook, Казка про секс, Гроші, Геній та Зрада» (2009). Він став справжньою подією цьогорічного кіносезону. Фільм здобув премії від Британської академії, Премію лондонської спілки кінокритиків, «Writers Guild Award». Стрічка була номінована на премію «Золотий глобус» у 6 номінаціях, з яких здобула перемогу в 4-х, у тому числі як «найкращий фільм-драма».

На найпрестижнішу поп-кінопремію року «Оскар» фільм номінувався 8 разів і здобув перемогу за кращий монтаж і кращий адаптований сценарій. Утім, з точки зору осмислення самих соціальних мереж, важливим є не стільки стрічка і книжка, за якою вона екранізувалася, скільки суспільний резонанс, викликаний The Social Network. Критики наголошували на тому, що фільм порушив давно накопичені проблеми. Мережева інтерактивність змінює наше сприйняття самих себе. Ціле покоління підлітків у США виросло на «Фейсбуці» і їхній досвід спілкування виходить за межі традиційних етичних якостей. Пітер Треверс (журнал Rolling Stone) оголосив «Соціальну мережу» визначним фільмом останнього десятиліття і підкреслив типовість (для сучасного покоління) «образу самотнього Марка, який сидить перед мерехтливим екраном і вдає, ніби він не самотній». Схвальні відгуки отримала стрічка і від New York Times. Однак письменниця Зеді Сміт у своїй статті у The New York Review of Books підкреслює, що тип головного героя фільму скоро відійде у минуле: «Не можу собі уявити життя без компьютера, але цілком можу собі уявити час, коли Facebook здасться нам так само безглуздим пережитком, як і Livejournal» — робить висновок авторка, згадуючи смішок у глядацькому залі при згадці ранньої блоѓ-платформи Livejournal (яка й досі залишається популярною на пострадянському просторі). Так чи інакше, суперечки довкола фільму, які спочатку стосувалися достовірності історії, а потім спровокували дебати відносно «Фейсбуку», онлайн-бізнесу, дружби були значно інформативнішими і пристосованішими до дійсності, ніж власне «Соціальна мережа». Образ Цукерберга «заміфологізували» до того, що він став людиною року за версією «Time»...У цій сфері й справді накопичилося чимало питань, які варто було б осмислити і успіх фільму, безперечно, це доводить.

Суспільну роль іншого «гіганта» соціальних мереж — Twitter — також складно перебільшити. У Британії, наприклад, «твіти» визнали публічною інформацією. Акаунти мають поважні посадовці та громадські діячі, популярні музичні виконавці та телеведучі. Мікроблоги ведуть Юлія Тимошенко та Віктор Янукович, президент Росії Дмитро Мєдвєдєв. Якщо говорити не лише про піар-потенціал, а про суспільний зиск, то багато громадських ініціатив було підтримано, зокрема, завдяки популярній у нас мережі Livejournal. Інформація про флешмоб-акції, які організовували, аби висловити свій протест відносно вирубування парку в Харкові, поширювалася саме завдяки онлайн-щоденникам та соцмережам. Як соціальні мережі можуть вплинути на українське суспільство? Як вони вписуються в український інформаційний простір? Звісно, це тема окремої великої дискусії.

На прохання «Дня» кілька думок із цього приводу висловила викладач кафедри політології Києво-Могилянської академії та колишня активістка руху «Збережемо старий Київ» Інна СОВСУН:

— З одного боку, соціальні мережі допомагають координувати людей, з іншого — вони не можуть замінити особистого спілкування. Витративши декілька хвилин, можна підписати певну петицію і, таким чином, долучитися до громадських ініціатив. Проте, одна річ, якщо ви йдете на мітинг, дізнавшись про нього з інтернету, а зовсім інша — якщо ви особисто знаєте людей, яких підтримуєте. Одна річ — симпатії у «Фейсбук», інша річ — зібрана «у реалі» громада. Деякі сили у нашій країні координуються і без допомоги інтернету, а в мережі просто викладають інформацію про себе.

Анна СЛЄСАРЄВА
Газета: 
Рубрика: