Третина мешканців сходу та півдня України (33%) покладає вину «за військовий конфлікт на Донбасі» на... «центральний уряд України». Приблизно така ж сама кількість наших співгромадян у цих регіонах звинувачує Росію (35%). Понад третина місцевого населення намагається відмовчатися й обирає відповідь «важко визначитися зі своєю думкою». «Центральний уряд України» найчастіше схильні звинувачувати жителі Дніпропетровщини, а також Одеської та Луганської областей (по 39%). Рідше за всіх звинувачують Росію жителі Донецької області (всього 15%).
Такими виявилися результати опитування, що його проводила компанія GfK на замовлення Інституту масової інформації за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI) та USAID у січні — березні поточного 2017 року у восьми областях сходу та півдня України (Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська, території Донецької та Луганської областей, які контролює уряд України).
Отже, на четвертий рік війни маємо на горезвісному південному сході держави населення, третина якого (а може, й більше, позаяк ті, що відмовчуються, скоріше за все, налаштовані опозиційно до влади) вважає, що саме український уряд винен у війні на Донбасі.
Є спокуса звинуватити в цій ситуації російську пропаганду. Але ж ні, не вийде.
Для більшості населення (55%) восьми південно-східних областей основним джерелом новин є... загальноукраїнське телебачення! По областях дані виглядають таким чином: Дніпропетровська — 58%, Донецька — 49%, Запорізька — 67%, Луганська — 63%, Миколаївська — 69%, Одеська — 61%, Харківська — 41%, Херсонська — 58%. Для порівняння: «російські джерела» використовують для отримання інформації про події у своєму населеному пункті, області або країні в цілому лише 12% мешканців цього регіону: найбільше — в Херсонській (16%), найменше — в Запорізькій областях (5%). (Це також дані опитування GfK.)
Отже, виходить, що українські засоби масової інформації не в змозі розвінчати нав’язані Росією міфи та ідеологеми. І незважаючи на заборону російських ЗМІ, російська картина світу продовжує й далі жити в головах наших співгромадян. У принципі, це закономірний результат української державної інформаційної політики.
Загальновідомо, що власники найпопулярніших на південному сході загальнонаціональних телеканалів налаштовані переважно опозиційно до нинішньої української влади, а дехто має відверто проросійську позицію. І нікого у владі це не турбує. Ще одна деталь — нещодавно, перебуваючи на медіафорумі в Донецькій області, журналісти зафіксували повну відсутність у регіоні української преси, яка розповідала б місцевим мешканцям правду про російську агресію на Донбасі. Але це обурює тільки патріотично налаштованих журналістів і ніяк не обносить те ж профільне Міністерство інформації та інші владні установи.
Проукраїнські медійні проекти, як правило, не мають суттєвої підтримки ані з боку держави, ані з боку вітчизняних медіамагнатів.
Показово, що проект, який збирає і поширює докази російської агресії проти України — «ІнформНапалм», — є не державним, а волонтерським. Матеріали цього ресурсу українські чиновники навіть представляють на зустрічах з міжнародними партнерами, і на цьому все. Коли не хто інший, як заступник міністра у справах тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб заявляє, що Україна не може довести присутність на Донбасі регулярної російської армії, саме це, а не матеріали волонтерів, і є офіційною позицією держави.
Взагалі-то обурюватись із наведених на початку цього тексту відомостей можна дуже довго, наводячи численні факти провалів та прорахунків влади. Але такий результат був, у принципі, абсолютно закономірним. Не можна виграти війну за мізки громадян без жодного популярного на південному сході однозначно проукраїнського ЗМІ, маючи при цьому у своєму розпорядженні профільні держустанови — Мінінформ, МінТОТ, які, схоже, намагаються будь-яким чином уникнути різкої конфронтації з Росією. Здобути перемогу в гібридній війні, як і в будь-якому іншому протистоянні, неможливо з такою позицією. А саме це — уникання війни — і є державною політикою України в інформаційній сфері.
Можна, звичайно, згадати в цьому контексті колабораціоністську та антипатріотичну позицію значної частини так званої медіаспільноти України. Але якби така позиція не підтримувалась на високому державному рівні, цей абсолютно деструктивний для країни рух не почувався би так міцно і впевнено.
