Доктор Германн Майн володіє тонким почуттям гумору, таким необхідним для публічних виступів і дискусій. У цьому можна було пересвідчитися під час нещодавньої зустрічі з молодими українськими журналістами у Національній спілці журналістів України цього відомого у Німеччині спеціаліста з проблем мас-медіа. Так, на запитання, як співвідносилося з журналістською діяльністю його перебування на посаді речника уряду Берліна у 1979 — 1981 роках, він щиро відповів: тоді він «щодня говорив, що цей уряд є найкращим урядом усіх часів». «Але, на превеликий жаль, журналісти мені не вірили», — з тонкою усмішкою додав пан Майн. На його думку, мистецтво політика полягає у тому, щоб «не розуміти» деякі питання журналістів або говорити про щось зовсім інше, а мистецтво журналіста — у тому, щоб стежити за тим, що говорять політики.
Колишній голова Федеральної спілки журналістів Німеччини пан Германн Майн в Україні вже вп’яте. Його книжка «Засоби масової інформації у Федеративній Республіці Німеччина» стала настільною не тільки для майбутніх журналістів та дипломатів, а й для всіх тих, хто намагається прорахувати майбутнє українського медіа-простору.
— Чи відчуваєте ви зміни в українських мас- медіа? Які існують спільні актуальні проблеми для українських та німецьких ЗМІ?
— У Києві я вп’яте, і констатую застій в одній сфері. Мова йде про реформування державного телерадіомовлення. Свого часу я вніс пропозиції щодо розв’язання цієї проблеми, але, на жаль, ніяких змін немає. В Україні є політики, які хотіли б реформувати систему державного телерадіомовлення, але, очевидно, ці політики у меншості.
Що ж стосується спільних проблем, то ті, які існують у Німеччині, напевне, існують і тут. Одну з них можна сформулювати так: чи можна вважати газету незалежною, якщо на її сторінках багато реклами? Можу вам проілюструвати це на прикладі однієї історії. Під час відвідин одного боннського ресторану ми з дружиною помітили мишей, причому, нас здивувало, що деякі з гостей навіть гралися з цими мишами, давали їм поїсти. Жодна газета у Бонні не взялася надрукувати мій матеріал про це, і тільки найтиражніша газета — «Більд» — у таких випадках допомагає. «Більд» опублікував усю цю історію, але вніс невеличку правку: назву «Карлгоф» було замінено на слово «супермаркет». Що за цим криється? Рiч у тiм, що цей ресторан є власністю великого концерну. «Карлгоф» є найбільшим рекламодавцем, у тому числі, і для газети «Більд», не кажучи вже про ті усі боннські газети, до яких я звертався. Тобто все ж таки існує певна залежність мас-медіа.
Але я мушу розповісти ще про інший бік цієї історії. Річ у тiм, що клієнти реклами теж залежать від газети. Взяти, наприклад, ілюстрований журнал «Штерн», який пише про Східну Європу. Великі концерни виступали проти задекларованої політики щодо Сходу, і вони вирішили не давати до цього журналу свою рекламу. До числа цих концернів вход ив і один з найбільших виробників коньяку у Німеччині — назвемо його «Х». І шеф- редактору «Штерну» спало на думку: у кожному номері журналу герої роману, який друкувався з продовженням, промовляли о дну репліку: «Чи хотіли би ви замовити коньяк «Х» чи щось краще?». Ця фраза тричі з’явилася у журналі, після чого представники концерну звернулися до редакції з пропозицією розмістити рекламу, але з умовою, що «Штерн» прибере цю фразу. Ці дві історії мають показати, що існує взаємозв’язок і взаємозалежність між капіталом і пресою. Гадаю, щось подібне є і в Україні.
— У нас зараз дуже актуальне питання ліцензування у телерадіопросторі. Наша Нацрада заявляє, що намагається зробити цей процес відкритим і прозорим. Як відбувається процес ліцензування у Німеччині і яким чином там забезпечують його відкритість і прозорість?
— В органах, які приймають рішення по ліцензуванню, зібрані представники різних політичних партій, профспілок, церкви і багатьох інших організацій. Коли оголошується конкурс, скажім о, на ту чи іншу частоту, кожен може взяти участь у ньому. Сформульовано п’ять критеріїв добору претендентів. По-перше, плюралізм програмної політики. По-друге, економічний ефект від діяльності тiєї чи іншої телерадіокомпанії — мається на увазі створ ення робочих місць і здійснення насправді виробничої діяльності, а не ретрансляції. Наступний критерій — обсяг власної продукцiї і продукцiї, яка купується. Четвертий критерій: чи немає у претендента претензiй на мовлення на інших частотах, інакше кажучи — чи немає у його власності інших ЗМІ. І п’ятий критерій — наскільки поява саме цього мовника сприяє розмаїттю мовлення у цьому регіоні чи в країні в цілому. Скажімо, є тридцять претендентів на одну частоту. Один отримує її. Орган, який ухвалив рішення, зобов’язаний в офіційному віснику опублікувати детальне обгрунтування мотивів, з яких було прийняте саме таке рішення. Це може бути десять сторінок і більше. А інші претенденти, які не отримали частоти, можуть висунути позов до суду проти такого рішення. І, треба зауважити, у Німеччині ведеться чимало тяжб саме з такого приводу.
— Наданням ліцензій у Німеччині займається один орган?
— Не один. Німеччина є федеративною державою, до її складу входять 16 федеральних земель. І за винятком Берліна і Бранденбурга (у них є один спільний орган), усі інші федеральні землі мають орган, який приймає рішення по розподілу частот.
— Сьогодні багато говорять про відмінність східної та західної журналістики. Дехто вважає, що пояснення смислу інформації нашими журналістами, її сенсу — запитане нашою аудиторією, вона цього потребує...
— Журналісти у Німеччині відчувають себе людьми, які покликані інформувати, які зобов’язані критикувати, забезпечувати свободу думки, але нав’язування своїх думок — неприпустиме. Скажімо, журналіст може сказати: певна людина у певній ситуації могла прийняти ті чи інші пожертви, тобто висловити свою думку. Але це повинно бути висловлено саме як його власна думка, без претензії на істину в останній інстанції.
ДОВІДКА «ДНЯ»
Д-р Германн Майн. Народився 06.10.1934 р. у Бремервьорді, Німеччина. 1961 р. — диплом політолога Вільного університету в Берліні, 1964 р. — захист дисертації на здобуття ступеня доктора філології, 1961 — 1964 рр. — редактор новин РІАС, 1964 — 1969 рр. — науковий асистент Вільного університету в Берліні, 1969 — 1972 рр. — редактор журналу «Шпігель», 1972 — 1979 рр. — головний редактор журналу «Журналіст», 1979 — 1981 рр. — речник Сенату в Берліні. З 1981 р. —вільний журналіст. З 1989 р. — голова Федеральної спілки журналістів Німеччині, 1985 — 1990 рр. — член Ради з кабельного телебачення у Берліні, 1990 — 1992 рр. — член Телевізійної ради (ZDF), 1992 —1998 рр. — член Ради з питань ЗМІ у Берліні/Бранденбурзі. Автор книги «Засоби масової інформації у Федеративній Республіці Німеччина».
