Цілком зрозуміло, що метою Першого Національного каналу є впровадження в широкі маси населення ідей пошани до рідної країни, мови, традицій, самих себе та постійні спроби пробудження національної самосвідомості людей (недарма ж канал Національний та ще й Перший). Особливо з цього приводу хотілося б «розкрутити» загальновідому серед «свідомих» громадян програму Людмили Лисенко «Не все так погано у нашому домі». По-перше, згадана назва звучить як самозаспокоєння, точніше, навіть як типова фраза для психологічного автотренінгу, причому задля досягнення вищої ефективності її треба повторювати день у день енну кількість разів. З іншого боку, можна помітити, що ця «оптимістична» назва є діагнозом, до речі, не менш «оптимістичним», бо ж таки не все(!) так(!) погано... По-друге, назва проекту цим своїм внутрішнім забарвленням протистоїть реаліям сьогодення. Тобто, наприклад, УТН — про кризу в економіці країни, пані Лисенко — «Не все так погано...», нестача енергетичних ресурсів — «Не все так погано...»
За змістом та наповненням програму можна віднести до складу наївно-патріотично-сентиментальних, які прагнуть довести всім і кожному головну національну істину — «Ще не вмерла Україна». Але, як не крути, кінцевим результатом висвітлення є лише висновок про коматозний стан країни, в якому система життєпостачання — це іноземні інвестиції, проте все одно зберігається міф про незалежність і самостійність.
Господи, коли ж ми, нарешті, навчимося відрізняти божий дар від яєчні, справжній біль за свою державу від псевдопатріотизму? Усім відомо, що сьогодні в Україні постали такі глобальні проблем, як кризовий екологічний стан (дай Боже, спільними зусиллями на кошти іноземних держав нейтралізувати ЧАЕС); занепад у системі сільського господарства, в цiлому економіки, яка не здатна навіть поворухнутися без фінансової підтримки Заходу; нетривке становище політичної системи (питання про двопалатний парламент); соціальні проблеми (наприклад, «старіння й виродження нації»). І на тлі занепаду цілої країни нам кажуть, що «не все так погано в нашому домі». У студії пані Лисенко постійно шукає якісь локальні позитивні крихти, які потім штучно вирощуються до максимально можливих розмірів, намагаючись ними затулити жахливу картинку «Круїзу «Титаніка», на якому зручно розташувалася Україна.
То хто ж є справжнім патріотом своєї країни: той, хто відгородився від проблем і шукає загублений серед волошок колос, чи той, хто реально, без прикрас сприймає існуючий стан і намагається радикальними заходами змінити його?
