Вітчизняні телеканали з великим ентузіазмом висвітлювали виступи у містах Росії під антикорупційним прапором пана Навального. Дехто угледів у тому, що відбувається, мало не серйозну кризу режиму Володимира Путіна й солідарність з Україною. Останнє свідчить про повне нерозуміння специфіки російської свідомості, Росії як цивілізаційного феномена й особливостей тієї системи влади, що там встановилася, окріпнула й застигла, починаючи з 2000 року. Здавалося б, життя вже давно мало б нас навчити, що ворог Путіна і друг України — це не тотожні поняття. І серед протестувальників у РФ чимало тих, хто не згоден з Кремлем у всіх питаннях, крім України. Є й ті, кого Путін дратує, оскільки, на їхню думку, він виявився «слабаком», адже російські танки не дійшли до Львова. Як у Росії народ вірить у «доброго царя», так і в Україні багато хто ніяк не може позбутися дивної й раціонально незрозумілої віри у «братський російський народ-визволитель». Ось, мовляв, розберуться вони там з Путіним, і негайно в наших відносинах настане ера справедливості й згоди.
У цьому контексті вельми цікавим був виступ на телеканалі «UA:Крим» відомої російської демократки Ольги Курносової, яка нині проживає в Україні. Спочатку вона довго вправлялася у звичайній ліберальній риториці «за все хороше й проти всього поганого». Але ведучий «зіпсував пісню», поставивши їй пряме запитання про Крим. І тут дівчину почало «ковбасити». Вона почала напускати туману, кидати загадкові фрази, тонкі натяки, мовляв, багато що в Криму за ці три роки змінилося. Так, як захоплювати півострів, то й місяця вистачило, а як повертати — то й 100 років не вистачить. З плутаних міркувань російської демократки виходило, що повертати Крим Україні складно, та й чи треба це робити... Ось воно, мурло російського імперіалізму, яке неминуче вилазить з-під усіх демократичних масок. Вірити цій публіці не можна. Продадуть вони нас за 5 копійок, якщо матимемо дурість їм довіряти. А Крим — це те питання, на якому їх легко викривати. Щойно вони у ньому починають уникати прямих і чітких відповідей, усю їхню прогресивну риторику можна відкидати як словесне лушпиння.
НІЧОГО АНТИІМПЕРСЬКОГО
Тому не слід спокушатися російськими антикорупційними протестами, оскільки нічого антиімперського у них немає. Сподіватися українці можуть лише на себе, на власні сили й рішучість.
Звісно, повеселив господар Кремля своєю прес-конференцією, де здійснив екскурс у те, що він вважає історією українського націоналізму. Вельми екзотично було сприймати в його міркуваннях у ролі українських націоналістів дідуся Грушевського й Драгоманова. А зовсім вже розчулив у цій ролі Віктор Медведчук. Утім, його Путін з таким самим успіхом міг назвати й «далай-ламою»... Кремлівський начальник нагадував слідчого МГБ, який щось завчив з метою залізти в душу підслідному, членові ОУН, якого він допитує. Але завчив погано, як говорять у Росії, «через пень-колоду». На жаль, путінські експерти не розповіли йому про справді видатного українського націоналіста Дмитра Донцова, який закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, де здобуватимуть вищу освіту пани Путін і Медведєв.
Заклики ж до федералізації України з боку лідера фактично суперунітарної імперії виглядали абсурдно. У Росії йде процес поступової ліквідації залишків федералізму. За епоху Путіна були ліквідовані Комі-Пермяцький й Коряцький автономні округи, а Жириновський (вірний рупор Кремля) закликає взагалі всі автономії РФ ліквідувати, замінивши їх губерніями. Ті автономні утворення, що ще залишаються, абсолютно бутафорські й реальних прав не мають.
Коли казанські татари, що мають свою Республіку Татарсан, захотіли перевести свою казансько-татарську мову на латинську графіку, негайно з Москви отримали по руках: не сміти! Лише кирилиця... Але якщо казанські татари не можуть самі вирішувати, який алфавіт має бути в їхній рідній мові, то що вони тоді взагалі можуть?
ПРО ПРОДАЖ ЗЕМЛІ
А на каналі ICTV стався справжній бенефіс Юлії Тимошенко у програмі «Свобода слова», де вона виступила з яскравим спічем проти продажу землі. За її словами, це буде зроблено на користь олігархічної верхівки. Уже сьогодні 15—20 сімей в Україні незаконно скупили десятки тисяч гектарів землі. Вона прямо назвала одного з цих лендлордів — Петра Порошенка. Але інших лендлордів Тимошенко не назвала, незважаючи на всю її відчайдушну сміливість. А я пам’ятаю, як іще після Помаранчевої революції людей з оточення Тимошенко звинувачували в пресі у скупівлі земель, зокрема в Київській області.
Звісно, дуже б не хотілося, щоб земельна реформа повторила відому нам «ваучерну» приватизацію з її вельми нерадісними наслідками, кланово-олігархічною системою й зубожінням мас.
За даними Тимошенко, дві третини наших підприємств, після того як їх приватизовували, були знищені, розпиляні на металобрухт і т.д. Зрозуміло, в процесі розпродажу сільськогосподарської землі буде безліч підставних осіб (зокрема й від іноземців). Узагалі, продавати землю в країні, де панують беззаконня й хаос, де немає гідних довіри судів і прокурорів, де все захльостує «дев’ятий вал» корупції — авантюра. Тимошенко назвала конкретні випадки збройних нападів банд рейдерів не фермерів з метою вилучення у них землі. Але ж і фермери можуть створити збройні антирейдерські загони. І що тоді? Оратор зауважила, що в сусідній Польщі діють 2 мільйони 600 тисяч фермерських господарств, а в Україні їх було 42 тисячі, а нині залишилося 38 тисяч...
Вона навела свої цифри й факти, які ще треба перевірити: Канада землю нібито продає, Ізраїль — дуже мало й під украй жорстким контролем (інакше всю цю країну вже давно скупили б шейхи Перської затоки), США викупляють землю у громадян у власність держави. Потім Тимошенко почала вимагати проведення референдуму про продаж землі, не шкодуючи звичайних популістських лестощів про «мудрий український народ». На жаль, не завжди й не скрізь ми такі. А то б інакше поводилися на виборах і в суспільному житті.
Але Тимошенко легко порвала своїх опонентів, які мали жалюгідний вигляд. Бідний Борис Кушнірук, економіст, між іншим, через безсилля й безвихідь порушив питання про... «пластичні операції» пані Юлії. Що там й казати, економічний аргумент... Не симпатизую їй, але приємно, що вона показала справжню суть наших професійних (не злізають з усіх екранів) телевізійних базік, здатних поверхово міркувати на будь-які теми.
СВОБОДА СЛОВА ПІД ЧАС ВІЙНИ?
А на NEWS ONE відбувається щось незвичайне: паніка й крики, пов’язані з тим, що радник шефа МВС нардеп Антон Геращенко висловився в інтернеті про необхідність наведення ладу в інформаційному просторі. На NEWS ONE вирішили, що це стосується їх. До студії прийшов нардеп Новінський і звинуватив владу у боротьбі з «генетичною пам’яттю українців». Мабуть, пан, який приїхав з Росії на ПМЖ до України, краще за інших знається на цьому феномені. Потім він дуже довго прославляв свободу слова на NEWS ONE. Але під час війни свобода слова має бути обмежена. Не може бути свободи антидержавної пропаганди, агітації на користь агресора, закликів до державної зради, до заколотів і громадянської непокори.
А також до зриву оборонних заходів, мобілізації тощо. Не має бути й співпраці українських ЗМІ з органами пропаганди країни-агресора.
З деякого часу на Донбасі веде роботу телеканал «До тебе». Поки він шукає свій стиль і манеру подачі інформації. Нещодавно там виступив відомий волонтер Юрій Касьянов, який звинуватив владу в тому, що вона проводить під час війни політику демілітаризації України, зниження рівня патріотизму, щоб потім сказати: ви самі не хочете воювати за свою країну, тому ми вимушені піти на умови Путіна. На жаль, це дуже схоже на правду. Та й масові переслідування українських добровольців це підтверджують: за даними начальника штабу батальйону «Донбас» Сергія Акімовича (виступ на каналі «ZIK»), проти добровольців, які врятували країну від повної «Новоросії» 2014 року, порушено 10 тисяч (!) кримінальних справ... Проти «сепарів» би так боролися...
