Як стало відомо, уряд Яценюка знову дозволив рух через територію України російських автомобілів, так званих хур, сотні яких перевозять вантажі з Європи до Росії й у зворотному напрямку. Це здійснення все тієї ж порочної стратегії, що виражається фразою «увечері воюємо, вранці торгуємо». Така стратегія морально розкладає фронт і тил, бо при активному бізнесі з ворогом неможливо вимагати патріотизму від суспільства й героїзму від солдатів і офіцерів. Зрозуміло, що нинішній режим ні за яких обставин не відмовиться від збагачення на війні, від набивання кишень навіть в «останній день Помпеї». Такий-от синдром «Липецької фабрики». Деякі політологи намагаються довести, що торгівля з агресором — це нормально, й використовують з цією метою поняття «Гібридної війни», яке має виправдати бездіяльність, безвідповідальність, а нерідко й пряму зраду. Щоправда, виникає питання, а наші військові на сході теж гинуть «гібридно» чи по-справжньому? А Крим і частину Донбасу ми теж втратили «гібридно», а два мільйони біженців у нас теж «гібридні»? Подібна підла ідеологія неминуче веде нас до поразки, капітуляції й окупації України. Передусім слід позбавитися гібридності в мізках, гібридності совісті.
«ТРОЯНСЬКІ ХУРИ»
Зрозуміло, що декому на Банковій і Грушевського хочеться обдурити історію й нагріти руки. Така містечкова хитрість завжди закінчувалася для України катастрофою. Мене не дивують дуже розумні (?) політологи, які відстоюють право агресора використовувати у своїх інтересах територію жертви агресії, дивують керівники держави, яких ні Крим, ні Донбас, ні Гіркін-Стрєлков нічого не навчили. І річ не лише в тому, що безглуздо воювати з противником, якого ти сам підсилюєш, а й у наслідках безперешкодного руху всіма дорогами України сотень і тисяч транспортних засобів ворога. У великовантажній хурі можна привезти зброю, боєприпаси й загін «зелених чоловічків». А зважаючи на те, що російські хури «борознять» майже всі регіони України, це дає можливість російському Генштабу, спецслужбам тримати руку на пульсі всієї нашої країни. Чудові можливості для ГРУ РФ, для її армії, для російських сил спеціальних операцій (будь-які розвідувальні акції, будь-які диверсії, будь-які провокації в будь-якій точці України, та про це можна лише мріяти!) Раніше, за часів Стародавньої Еллади був «троянський кінь», а тепер «троянські хури». Уявіть собі, як біля якого-небудь обласного центру України зупиняється декілька російських хур, відкриваються двері, вискакують озброєні до зубів спецназівці, захоплюють адміністративні будівлі, організовують заколот, активізують до певного часу законсервоване проросійське підпілля, й отримаєте ще одну псевдореспубліку. Відомого штибу політологи посміються з моїх застережень, як вони всі роки незалежності сміялися зі згадок про російську загрозу й, виплигуючи зі штанів (від старанності!), запевняли, що Росія ніколи не нападе на Україну. А хто виявився правим? І прикладів перед очима більш ніж достатньо. Пригадаємо, як це відбувалося в Луганську, Донецьку, Шахтарську, Алчевську, Слов’янську й т.д. На відміну від моїх критиків, я не звільняю себе від обов’язку знати історію. У період після більшовицького перевороту й під час громадянської війни на величезному просторі від Поволжя до Владивостока на залізницях стояли ешелони з військами чехословацького корпусу (сформованими з полонених чехів і словаків, що служили в Першу світову в австрійській армії). Власне, Чехословаччині був потрібен транзит до Європи через Тихий океан, щоб приєднатися до Антанти. Але в результаті чехословацький корпус узяв під збройний контроль усі магістралі й величезну територію Поволжя, Сибіру й Далекого Сходу. А тепер подивіться на карту України, всю нашу країну зі сходу на захід і з півночі на південь пересікають автомагістралі, якими рухаються сотні й тисячі російських хур, проконтролювати які на всьому їхньому шляху неможливо. І якщо щось станеться, а це може статися, то нетямущі вожді знову кліпатимуть очима, чесатимуть потилицю й говоритимуть: «ми не знали, ми не думали, ми не розраховували, нас захопили зненацька». На жаль, окрім загальних повідомлень на наших телеканалах серйозного обговорення «фурової» проблеми не було.
БУЛО ВИРІШЕНО КРИМ НЕ ЗАХИЩАТИ
Зате багато часу (і правильно!) приділили розсекреченим протоколам засідання РНБО від 28 лютого 2014 року. Власне, нічого принципово нового для себе ми там не відкрили. Ми все це знали або здогадувалися, цінність інформації лише в тому, що отримано офіційне підтвердження. Та ще цікаво проявили себе деякі політики, які неабияк зіпсували свій імідж, що створювався роками. На жаль, уся наша політична верхівка показала себе зборищем боягузів і панікерів, які шукали не можливостей захистити територіальну цілісність України, а причин, щоб цього не робити. Ю.Тимошенко, яка так довго вдавала з себе «принцесу-воїна», виявилася феноменально полохливою особою. Вона закликала РНБО й виконуючого обов’язки Президента й Верховного головнокомандувача Турчинова: «щоб жоден танк не виїхав з казарми (взагалі-то, в казармах живуть солдати, танків там не тримають, але Тимошенко фантастично безграмотна у військових питаннях, що, проте, не заважає їй з розумним виглядом розмірковувати на стратегічні теми. — Авт.) і жоден солдат не повинен підняти зброю, ніякого воєнного стану й активізації наших військ». Словом, було вирішено Крим не захищати, віддати його Путіну, може він, гад, ним подавиться й далі не піде і можна буде спокійно ділити владу, грошові потоки й обдирати знову простих українців.
На каналі «112» Павло Кужеєв, ведучий, поставив Тимошенко запитання про це ганебне засідання РНБО. Вона почала свій звичайний репертуар про олігархів, нести якусь «пургу»... Усі вони на РНБО елементарно здрейфили, побоялися взяти на себе відповідальність і без бою здали національну територію.
Усі вони мають назавжди піти з української політики. Таким переляканим на смерть людям, панікерам не можна дозволяти приймати доленосні для України рішення. Вони виправдовуються, що в них не було армії. То треба було дати зброю добровольцям. Саме вони зупинили власними грудьми російського агресора на Донбасі, могли б змінити ситуацію і в Криму. Путін, якого надихнула казково легка (завдяки «героям» з РНБО!) перемога в Криму, пішов на Донбас. Якби й там офіційний Київ продемонстрував боязкість «кримського розливу», то Путін дійшов би до Придністров’я. А якби й під Одесою РНБО демонструвало «ведмедячу хворобу», то узяв би й Київ. Якщо проаналізувати путінську експансію в Україні, то виявиться, що Путін брав лише те, що йому «зливали», те, що не «зливали», він не взяв. Путін хотів захопити всю Україну, але так, як Гітлер захопив Австрію й Чехословаччину — без пострілів і кровопролиття. Депутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов у студії Савіка Шустера сказав, що тоді, 2014 року, Росія боялася навіть мінімальної крові в Криму, і будь-який серйозний опір міг її зупинити. Діячі з РНБО лякають, що Росія могла за день або за чотири години взяти Київ. Просте до них запитання: чому ж не взяли, якщо могли? Невже від вторгнення Путіна утримала відмова від опору України в Криму? Абсурд. Наш конфуз у Криму його лише розпалив. І якби не відчайдушний опір українських добровольців на Донбасі, то Кремль йшов би до кінця.
ВЛАДА БУЛА ДУХОВНО ПАРАЛІЗОВАНА
А ідеї Тимошенко втілили в життя: у багатьох українських військових частинах у Криму за наказом з Києва всю зброю вилучили у солдатів, склали у зброярнях і замкнули. І жоден солдат не підняв зброю, бо нічого було піднімати. А тепер учасники того форуму РНБО розповідають про зраду військових, з себе краще б починали. Багато військових сприйняли те, що тоді відбувалося, як зраду київської влади, вирішивши, що краще вже служити «фюрерові» Путіну, ніж боягузам і політичним імпотентам у Києві. Військовим ніхто не віддавав адекватних наказів, а присутні в студії програми «Право на владу» каналу «1+1» офіцери, учасники подій, говорили, що за наявності наказу вони могли підсилити прикордонників на Керченській переправі, зруйнувати залізницю, якою ешелони з російськими військами їхали вглиб Криму. Але постмайданна влада була духовно паралізована, адже готувалися зовсім до іншого: грабувати обоз Януковича на правах переможця, а тут таке.
Мені особисто відомо, що деякі видатні діячі України (які посідали високі державні посади в минулому) у лютому 2014 р. запропонували план військових дій з порятунку ситуації в Криму. Але постмайданне керівництво цей план відкинуло. А засідання РНБО у той екстремальний період ще раз продемонструвало, що Україна гостро потребує докорінної зміни політичного класу. Бо нинішній смертельно небезпечний для нашої країни...
