Телебачення як засіб масової інформації з найбільшою сферою охоплення має високий рівень довіри і тому містить у собі небезпеку перетворення демократії на телекратію. Про це в середу на «круглому столі» «Медіа, влада, маніпуляції / ЗМІ і вибори» в Академії української преси нагадав під час свого виступу про завдання ЗМІ в державі й суспільстві професор політології та журналістики з Мюнхена Ганс-Петер Нідермайєр . За його словами, інтерес до політики серед пересічних громадян Німеччини за останні 30 років виріс майже вдвічі. Але чи стали люди більш інформовані? Ні — завершує Г.-П. Нідермайєр. Серед причин цього німецький фахівець з мас-медіа називає той факт, що журналістський критерій відбору «актуальність і компактність» призвів до спрощення уявлення про політику настільки, що прості виборці вимушені неодноразово запитувати себе: чому, якщо все так просто, проблеми не вирішуються? Крім того політика через ЗМІ набуває все більшої поляризації і ритуальності, коли багатошаровий процес формування громадської думки в політиці (в партіях і фракціях) скорочується до репрезентації невеликої кількості особистостей.
Найбільша небезпека в діях, які пов’язані з прийняттям політичних рішень в епоху телебачення й Інтернету, полягає, вважає професор, у популізмі, у драматизації дискусії через телебачення до рівня суперечок, у втраті парламентської самоповаги, кризі журналістського саморозуміння. Серед журналістів багато тих, хто сприймає своє сервісне завдання з надання точної інформації суспільству чесно, свідомо і з великою самоповагою. Але у Німеччині (як, проте, і скрізь) існує дуже багато журналістів, які сприймають себе як ерзац-політиків або суспільно-політичних місіонерів. Суспільство потребує журналістів, які вважають себе не вчителями, а інформаторами, які хочуть стати не ідеологами, а повинні бути готові внести у свою роботу ідеалізм, котрий у них є. При цьому мусить бути зрозуміло, що прагнення стати нейтральним у професії журналіста не означає «наступати собі на горло».
Телекратія замість демократії (а ця небезпека однаково реальна як для Німеччини, так і для України) може з’явитися там, де головним у журналістській діяльності є не точність відображення фактичних подій, а замість цього агітація і пропаганда власних політичних переконань стає метою і головним значенням журналістської діяльності. Таким чином, вважає Г.-П. Нідермайєр, особлива проблематичність з’являється саме там, де на перший план вийде маніпулювання замість інформування. Однак не тільки з такої журналістики виростають проблеми реального відображення політичних процесів, а також з особливих рис журналістського ремесла, коли перевага віддається репортажам про незвичайне і відмінне від нормального сьогодення. Тут йдеться не тільки про журналістів, але й про власне політичні партії та парламентські фракції, котрі пристосовуються до ЗМІ. Згідно з даними соціологів, близько 45% парламентаріїв залишилися протягом періоду свого обрання без жодної згадки в ЗМІ, і тільки діяльність 10% активно освітлювалася в ЗМІ, а це приводить до того, що депутати вдаються до різних нетрадиційних способів, аби тільки потрапити в фокус телекамери.
І в той же час, вважає д-р Г.-П. Нідермайєр, швидке поширення Інтернету — конкурента телебачення, сприяє появі нового політичного споживача — нетизена, який усе менше бачить значення в довгострокових політичних зобов’язаннях і вимагає швидкого особистого розв’язання проблем і перспектив на майбутнє. Партії ризикують втратити свої фірмові іміджі та фірмову лояльність. Разом з кількістю «незалежних» виборців зростає і ризик непередбачених результатів виборів, привабливість і шанси нових партій і незалежних кандидатів. Сьогодні телебачення та Інтернет формують в усьому світі нову реальність, з якою рахуються і споживачі, і політики. Але спрощення правил гри за участю ЗМІ лише ускладнює саму гру, віддаляючи її від все того ж рядового виборця.
