Цього тижня на адресу редакції газети «День» надійшов лист із таким текстом:
«Доброго дня, шановна Ларисо Олексіївно! Певно, не помилюся, коли скажу, що діти у своїй художній творчості здатні помітити такі деталі, які не завжди можемо зауважити ми, дорослі. У цьому не раз переконувався, переглядаючи малюнки своїх дітей. Один з них, який намалювала моя восьмирічна донька Ольга, вирішив надіслати вам. Чому? Зрозуміти це можна, уважно роздивившись малюнок. З повагою, Сергій Мариньоха».
Ми зв’язалися із паном Сергієм і дізналися, що такі малюнки для нього не рідкість. Подібні сюрпризи з нагоди днів народження, інших свят, а то й «просто так» тато нерідко знаходить під подушкою. «Власне, і цей малюнок був виявлений ввечері під подушкою, — розповідає Сергій Мариньоха. — На запитання, чому зображена саме газета «День», а не якась інша, дитя відповіло: «Тому що мені подобається червоний колір, а там гарне червоне коло, яке нагадує сонце». Тож «День» вирішив поспілкуватися з мешканцем села Бірки (Волинська область) і дізнатись, як давно дочка пана Сергія бачить газету «День» у своєму домі.
— Перше знайомство з газетою «День» відбулося років три тому, — розповідає Сергій Мариньоха. — Час від часу купував п’ятничні номери (у глибинці, на жаль, розкіш у вигляді всіх чисел вашого видання недоступна, та й п’ятничний, щоб купити, треба постаратися так, аби тебе не випередили). Газета сподобалася, але через те, що мав тоді чотири передплачених видання, доповнювати цей список не наважувався — боявся, що не встигатиму прочитати. Та все ж трохи більше, ніж рік тому, оформив передплату на жовтень — грудень, а невдовзі — одразу на весь нинішній рік. До речі, «Днем» я буду забезпечений і наступного року. З усіх членів сім’ї поки що читаю тільки я. Щоправда, іноді даю вже прочитані номери своєму татові, який свого часу віддав журналістиці 38 років, а в 1993—2005 роках очолював нашу районку і з цієї посади пішов на заслужений відпочинок.
На запитання, із чим у доньки асоціюється газета «День», пан Сергій відповів:
— Тут однозначно відповісти важко. Мабуть, із тим, що це видання вона найчастіше з-поміж інших бачить у татових руках — формат «Дня» такий, що для прочитання одного номера потрібно щонайменше дві години, а вже коли п’ятничний — то й чотирьох аби вистачило...
