Сьогодні всім українцям о 18.50 по Першому Національному варто включити телевізор і подивитися новий фiльм про відомого композитора та співака Володимира Івасюка.
Володимир здобув шалену популярність у 22 роки, коли всім відому «Червону руту» визнали найкращою піснею в СРСР (1971р.). До речі, ця пісня користується не меншою популярністю і сьогодні. Але через вісім років Івасюка знайшли у Брюховецькому лісі мертвим. Офіційна версія — самогубство. Але вже 28 років жодна людина, що була знайома з Володимиром Івасюком категорично не вірить цьому. Що ж стало причиною смерті? До цього часу мало хто з журналістів порушував цю тему, та й дізнатися щось практично не було можливим, адже кримінальну справу не могли знайти цілих 20 років. Сьогодні автори фільму «Володимир Івасюк. Життя моє — обірвана струна...» не лише спробують відповісти на вищезгадане питання, а й висвітлять нові, нікому не відомі до цього часу, факти. В день презентації «День» поспілкувався з співавтором фільму Василем ІЛАЩУКОМ.
— Це далеко не перший фільм про Володимира Івасюка. Чим він відрізнятиметься від інших? У чому, так би мовити, родзинка?
— Всі фільми, що були створені до цього часу про Володимира Івасюка, були музичними, були також телевізійні програми. Документального фільму, як такого, ще не було. Картина — про його життя, починаючи з дитинства і закінчуючи, на жаль, тим часом, коли він відійшов від нас. Родзинка полягає саме в тих маленьких дрібницях його життя, які, здавалося б, на побутовому рівні не складали нічого особливого, але в житті творчої людини вони відбивалися так чи інакше досить серйозно. Коли глядачі переглянуть фільм, то побачать, що у Володі, нажаль, багато трагічних сторінок. Саме тому він прожив лише 30 років. У стрічці використанi документальні фото, зокрема, від 22 травня 1979 року. В той день за труною Володимира Івасюка йшли тисячі людей. Співавтором фільму є Тарас Ткаченко. Ми провели разом з ним, принаймні для себе, своєрідне розслідування. Хотіли побачити, чи варто видавати на екрани телебачення подробиці справи за фактом смерті Івасюка. І, коли закінчили фільм, зрозуміли, що не варто цього робити. Тому що «смакувати» його смерть болісно і для самої родини Івасюків, і для його близьких друзів. Під час розслідування ми дізналися дуже багато деталей, які, гадаю, не варто виносити на суд глядача. Єдине, що ми усвідомили, це те, що навряд чи хтось дізнається правду про смерть Володимира. Все надзвичайно завуальовано. Ми висували у фільмі три версії, яка залиш илася правдоподібною — судити глядачам. Його справді варто подивитися.
— Скільки часу працювали над фільмом та якими джерелами користувалися?
— Працювали над фільмом десь місяців зо три. Це досить небагато. Зйомки відбувалися у Львові, Чернівцях та Києві. Було взято інтерв’ю у понад 30 людей, свідків тих подій. У нашому розпорядженні був величезний архів. Приємно те, що сестри Володі — Оксана і Галина, коли подивилися прем’єру у Чернівцях, просто були шоковані тим, що навіть вони 90 відсотків матеріалу не бачили. Це домашні архіви Володі, архіви музею Івасюка, з чернівецького та львівського телебачення, найбільші архіви знайшли у фонді Державного архіву.
— На чиї плечі лягло фінансування фільму?
— Для нас це болюче питання. Половину бюджету я мусив фінансувати зi своєї кишені. А згодом — друзі допомагали. А загалом, як і кожен автор документальних проектів, я не люблю торкатися питання бюджету фільму.
— Розкажіть про складні ситуації, які виникали під час роботи над картиною.
— Основні труднощі стосувалися матеріалів по справі Івасюка. Справа чомусь ще й досі знаходиться під таємничими грифами. З величезними труднощами ми домовлялися про її перегляд, але знімати було заборонено. Коли ми знайшли двох слідчих, які вели справу Володі, вони відмовилися давати інтерв’ю. Просто бояться говорити. Але я не хочу їх звинувачувати у тому, що не говорять.
