Минулий тиждень в українському медіа-просторі минув під знаком обговорення нового Кримінально-процесуального кодексу, що набув чинності 20 листопада («Людина і Система: нові відносини», №211 від 20.11.2012). Треба сказати, що думки експертів — неоднозначні. З одного боку, частина фахівців відзначає, що певні його норми справді гуманніші, ніж у попередньому. З іншого — деякі журналісти та експерти попереджають про можливі приховані загрози. Чи не першим про загрозливі процеси в адвокатському середовищі (нагадаємо, згідно з новим КПК, проводити захист обвинуваченого у суді має право лише професійний адвокат) заговорив у програмі «Знак Оклику» на ТВі журналіст-розслідувальник Артем Шевченко. Після виходу програми в ефір «День» запросив пана Артема у редакцію, щоб детальніше поспілкуватися на тему нового КПК та його бачення процесів, що наразі відбуваються у правоохоронній та судовій системі України. Принагідно ми скористалися можливістю поспілкуватися з Артемом Шевченком і про те, як розвивається в Україні такий жанр, як журналістські розслідування. Нагадаємо, він має великий досвід репортерської та розслідувальної роботи, висвітлював військові конфлікти у гарячих точках, 2000 року отримав премію «Телетріумф» як кращий репортер.
— Артеме, днями ви у своїй передачі «Знак Оклику» обговорювали нещодавній скандал, який стався в адвокатському середовищі. У чому там проблема? Як ви бачите цю ситуацію?
— Якби реалізація закону про адвокатуру пройшла відповідно до написаного, то, напевно, нам би не було про що говорити. Якби органи адвокатського самоуправління були створені безконфліктно, прозоро, а головне — зі збереженням статусу адвокатури та адвокатів, проблем би не було. Але, як відомо, минулої суботи, на з’їзді, де мало бути створене адвокатське самоуправління, стався скандал, я б сказав, — навіть великий розкол у адвокатському середовищі. Я не є експертом в юридичній царині, але, з журналістської точки зору, мені зрозуміло, що сталося.
А сталося те, що в певний момент людина, яка очолювала Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, була членом Вищої ради юстиції, є доволі впливовою людиною в адвокатському середовищі, за останній час виявилася незручною, зайвою для влади. Тому її вирішили через створення всіляких перешкод прибрати з процесу формування адвокатського самоуправління. Йдеться про Володимира Івановича Висоцького. У даному випадку мова йде фактично про адвокатське рейдерство. Приблизно половина делегатів з’їзду адвокатів підтримало Висоцького, й усі вони були виключені з процесу. В результаті одна група провела свій з’їзд, інша — свій. Обидві заснували та обрали органи адвокатського самоуправління. Тепер у нас з’явилися дві Національні асоціації адвокатів і дві Вищі кваліфікаційні комісії адвокатури. Це ганебне явище свідчить про сумні процеси в адвокатурі, як і в суддівсько-юридичній сфері загалом.
Я переконаний, причина в тому, що владі дуже потрібно поставити під максимально можливий контроль процеси в адвокатському середовищі. А це можна зробити в єдиний спосіб — отримати лояльне до певних представників лади керівництво органів адвокатського самоуправління. Лояльне настільки, щоб у потрібний момент, коли знадобиться якогось неугодного адвоката в певному кримінальному процесі з політичною складовою (і не тільки), а їх за останні два роки багато, відсторонити від захисту. Для цього потрібно створити дієвий механізм тиску, залякування, контролю, а можливо, й знищення незалежності адвокатів. Виглядатиме це таким чином. Якщо ці органи адвокатського самоврядування — Національна асоціація адвокатів України, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, Вища контрольно-дисциплінарна комісія адвокатів —очолюватимуть підконтрольні люди, тоді неугодних адвокатів можуть легко виводити з процесів (відкликати адвокатську ліцензію). Із таким зверненням до Вищої контрольно-дисциплінарної комісії може звернутися суддя. Для влади головне, щоб ці органи очолювали залежні люди, які виконуватимуть вказівки «зверху». А за новим Кримінально-процесуальним кодексом, тільки адвокат, який має свідоцтво, може бути присутнім у кримінальному процесі. Я переконаний, що Лідія Ізовітова, яка призначена керівником Національної асоціації адвокатів і яка є державним службовцем — заступником Вищої ради юстиції (взагалі не має права обіймати цю посаду), не є незалежною фігурою. Вона залежить від дій влади.
— Артеме, як, на вашу думку, розвивається жанр журналістських розслідувань в Україні? Чи можна говорити про те, що викривальні матеріали або сюжети мають вплив?
— Однозначно, що жанр журналістських розслідувань останнім часом розвивається. Однозначно, що дедалі більша кількість українських журналістів намагається цей жанр опанувати. Дуже багатьом це вдається. Це не може не тішити, тому що цей жанр є своєрідною вершиною журналістської майстерності, якщо йдеться не про інформування, а про аналіз, авторське осмислення подій. Це означає, що багато журналістів хочуть не просто відображати те, що вони бачать, а намагатися щось змінити. Все-таки розслідування — це спроба відшукати правду, поборотися зі злом у найширшому його філософському розумінні.
Часто після оприлюднення певної кричущої інформації нічого одразу не змінюється. Але я б не переоцінював журналістську місію у цьому плані. Все ж таки журналісти — це інформатори. Якщо якомога більша частина суспільства почула інформацію, зрозуміла, про що йшлося у розслідуванні, а ще краще — зробила свої висновки і почала діяти, я вважаю, що у такому випадку успіх вже є. І якщо на минулих виборах на Донбасі за Партію регіонів проголосувало на кількасот тисяч виборців менше, то, можливо, велика кількість тих людей прийняла саме таке рішення у тому числі під впливом різних журналістських матеріалів. Звісно, коли іноді вдається кардинально міняти ситуацію, коли, наприклад, невинно засуджений може вийти з-за грат після якогось резонансного розслідування, до якого, як правило, долучається кілька медіа, або коли вдається призупинити корупційні схеми, то цей вплив набагато відчутніший. Зрозуміло, що не кожен викривальний сюжет має саме такі наслідки, але ви не можете уявити, яка велика кількість людей звертається до нас і вірить, що навіть сам факт того, що журналісти зацікавилися їх проблемою, може допомогти.
— З якими викликами сьогодні стикаються ті журналісти, які займаються розслідуваннями в Україні?
— Найбільший виклик — це тотальна закритість влади, незважаючи на всі прийняті закони про доступ до публічної інформації. Ми забули, коли Президент відповідав на запитання журналістів. Я вже не кажу про гострі запитання — на будь-які. Проблема колосального тринькання державних грошей на забаганки можновладців і небажання про це звітувати взагалі переходить усілякі здорові межі. Абсолютна закритість переважної більшості владних структур, їх намагання побачити у журналістах ворога №1, колосальне несприйняття державною машиною, починаючи від Управління державної охорони, будь-якого журналістського середовища — це справді виклик для нас.
— Як журналіст-розслідувальник як ви оцінюєте викрадення в Києві російського опозиціонера Леоніда Развожаєва (детальніше про це читайте у матеріалі «Про безпеку «прохідного двору», №192 від 24.10.2012) та мовчання влади і Служби безпеки України щодо цього? На російському каналі «Совершенно секретно» подібну поведінку російських спецслужб на території України оцінили так, що нашу країну не сприймають як повноціннний суб’єкт міжнародних відносин, з яким потрібно рахуватися. Чи можна за таких обставин говорити хоч про якусь національну безпеку?
— Ця ситуація без сумніву кричуща. Було абсолютно знехтувано законами і механізмами, які постійно застосовуються у подібних ситуаціях, тобто затримання на вимогу відповідних органів із сусідньої країни та екстрадиція. Всі розуміють, що російська правоохоронна система має до Леоніда Развожаєва певні претензії. Обгрунтовані вони чи ні — вже інше питання. Але якщо людина перебуває на території України і просить цілком законно статус втікача, то українська сторона мала би цей статус надати чи відмовити у цьому або затримати цю людину у законний спосіб і провести процедуру екстрадиції. Натомість на нашій території відбувається таємна незаконна спецоперація в інтересах іншої країни. Це, по суті, свідчення величезної прірви, в яку падає вся українська правоохоронна система України, а також система національної безпеки, за яку відповідає СБУ. Тому що подібних позасудових операцій з викрадення людей не може дозволити собі суверенна країна. Ще не вистачало, щоб інші спецслужби за мовчазного потурання наших почали проводити на території України позасудові страти, які можуть камуфлювати під замовні вбивства. Це дуже страшний прецедент.
— Як мала б відреагувати влада і Служба безпеки України?
— Вони мали б почати розслідування і взяти до уваги ті свідчення, які зараз дає Развожаєв, відмовившись від явки з повинною, що її він нібито написав за версією російських правоохоронних органів. Фактично СБУ не справляється зі своїм завданням. І це дуже небезпечний прецедент, тому що у середовищі спецслужб такі речі трактуються як слабкість національної контррозвідки, яка не контролює ситуації. Я вже не кажу про іміджеві втрати. Натомість наша влада і спецслужби роблять хорошу міну при поганій грі. Прикордонні служби стверджують, що Леонід Развожаєв добровільно пройшов паспортний контроль. А СБУ заявила, що проводить перевірку. Але рано чи пізно за результатами цієї перевірки вона мусить сказати своє слово. І затяжне мовчання свідчить не на її користь.
