Дивлячись в наші телеекрани, мимоволі згадуєш слова з «Еклезіаста» (у староєврейському оригіналі — «Когелет»): «Що було, те й буде, що робилося, те й робитиметься, й немає нічого нового під сонцем. Буває щось, про що говорять, дивися, ось це нове, але й це вже було в століттях, що були раніше».
На NewsOne все ті ж спікери з плеяди регіоналів з тими ж «ідеями». Нещодавно з’явився міністр закордонних справ часів Януковича пан Кожара. Виявилося, що він дуже розраховує на перемогу на виборах у Німеччині опозиційних до Ангели Меркель сил. А ще мріє про те, щоб Дональд Трамп у США переміг Сенат і конгрес, поставив, так би мовити, на місце американську демократію. Про це й Путін з Жириновським мріяли... Але, як виявилося, на подібні події розраховує й присутній у студії у ролі ведучого Вадим Карасьов, за його власним визнанням. Піддакував Кожарі й другий ведучий, Віталій Дикий. Так, на NewsOne з їхніми істеричними вимогами свободи слова ведучим краще не ризикувати — крок праворуч, крок ліворуч і звільнення, що й показали власники каналу у випадку з Миколою Вереснем.
Продовжує маневрувати «112 Україна», і нашим, і вашим, і туди і сюди. Це, напевно, у них такі уявлення про об’єктивність: сказав за здоров’я й тут-таки треба за упокой (для балансу). Один ведучий з борідкою (чому на «112 Україна» їх так рідко представляють на ім’я й прізвище?) зручно влаштувався в ролі «адвоката диявола», постійно прагнучи загнати в кут патріотичних спікерів, що інколи потрапляють на канал. Щоправда, дуже рідко, але на цьому каналі бувають вельми цікаві гості. Нещодавно таким виявився російський історик Юрій Фельштинський, який нині проживає в США і з яким спілкувалися по скайпу. Фельштинський — автор знаменитої (у співавторстві з покійним Олександром Литвиненком) книжки «ФСБ взрывает Россию». Ще 15 років тому аз грішний стверджував, що нині, як і після 1917 року, в Росії проводиться соціально-історичний експеримент всесвітнього значення. На початку століття з’ясували, що буде, якщо влада у величезній країні захопить секта політичних екстремістів (більшовиків). А 2000 року вирішили з’ясувати, що ж станеться, якщо абсолютну владу віддати спецслужбам. Такого в історії людства ще не було. Над керівниками таємної політичної поліції Дзержинським, Менжинським, Ягодою, Єжовим, Берією й так далі стояла партія в особі Леніна, а потім Сталіна. Над гестапо, СД і СС теж стояла партія, тільки нацистська, в особі Гітлера. І ось уперше над чекістом Путіним немає нікого, окрім Бога. Якщо раніше в СРСР керівною й спрямовуючою силою була КПРС, то тепер у Росії такою силою є ФСБ й інші спецслужби. Юрій Фельштинський виступив з такими ж тезами. Що ж, приємно, коли твої припущення підтверджує настільки авторитетний історик. У нинішній Росії її специфічний режим незрідка романтично називають «чекістським крюком», мовляв, лише на цьому крюку в останню мить країну утримали над прірвою. Але наскільки комфортно й корисно висіти на крюку над безоднею? І як довго це можна витримати? Після глибокого й змістовного Фельштинського на екрані з’явився Вадим Рабинови той, що міцно прописався на «112 Україна», NewsOne і деяких інших каналах, неглибокий і беззмістовний (на мій особистий погляд). Спочатку слово надали російському аналітикові Андрію Піонтковському, який, перебуваючи у США, розповів про політичну ситуацію у вищих ешелонах влади цієї країни. Пан Піонтковський має заслужений авторитет в експертному середовищі. Але Вадим Рабинович, послухавши, виніс йому свій вердикт: «Абсолютна нісенітниця!» І в цьому весь цей діяч, категоричний, безапеляційний, нетерпимий до чужої думки і із загадковою впевненістю у власній перевазі. У Рабиновича абсолютна істина надійно зберігається у жилетній кишені. У світі є лише дві думки: Рабиновича й неправильна. А тим часом у питаннях міжнародної політичної аналітики панові Рабиновичу до пана Піонтковського дуже далеко, як від Бердичева до Парижа на возі.
Надали слово й віце-спікерові парламенту Оксані Сироїд. Вона, серед іншого, висловила співчуття, що західні інвестори не приходять в оборонну промисловість України. На її думку, головною причиною є неподолана корупція в «Укроборонпромі».
Додам, що західних партнерів лякає й всевладдя в Україні кремлівської п’ятої колони, з якою нинішня влада явно не бажає боротися.
Там царює «договорняк». Ось чому Захід не впевнений у твердому намірі офіційного Києва протистояти російській агресії. А раптом Путін поманить пальчиком, й начальники України підстрибом побіжать домовлятися з Кремлем? І як тоді виглядатимуть ті країни, які нас сьогодні підтримують?
НЕМАЄ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ
Ось тут канал ICTV у програмі «Секретний фронт» показав виступ Президента України, де пан Порошенко батожив відступників, зокрема сказав, що захоплення Криму РФ сталося через байдужість запроданців і зрадників — СБУшників, прикордонників і військових. А як щодо запроданців — членів РНБО України, які зрадили в Києві? Членів Кабінету міністрів? Депутатів ВР? Чиновників АП? Чому про київських зрадників ані слова? Зради в регіонах не було б без зради у столиці. Відоме нам засідання РНБО показало, що в Україні немає політичної еліти. Верхівка має подібний статус, лише поки виконує свою головну функцію — захищає країну від зовнішньої агресії. Щойно відмовляється від цієї місії — негайно припиняє бути елітою, перетворюючись на зборище самозванців. Ну, гаразд, принаймні на четвертому році війни в публічному виступі Порошенко хоча б визнав факт існування промосковської п’ятої колони. Уже добре... Але якби наша влада не була настільки сумнівною й ненадійною, то Захід міг би допомагати нам у невимірно більших масштабах. А у нас досі влада панічно боїться сказати правду про Іловайську трагедію, рятуючи від відповідальності радянсько-паркетний генералітет.
ЕЛЕМЕНТАРНА ОБЕРЕЖНІСТЬ
На «Еспресо-TV» відбулася дискусія депутата Київради Юрія Сиротюка (ВО «Свобода»), політолога Олександра Палія з участю ведучого Єгора Чечеринди. Зокрема, кримчанка Ліза Богуцька, вимушена покинути Крим, з обуренням повідомила про плани нашого начальства доручити на День Незалежності виконати гімн України політичній біженці з РФ пані Максаковій. Максакова, як і її загиблий у Києві чоловік пан Вороненков, була депутатом Держдуми РФ і (як і чоловік) голосувала за анексію Криму. Вона, щоправда, заявляє, що це хтось проголосував її карткою. Але оскільки Максакова не протестувала й не дезавуювала голосування, отже, згодна. Незадовго до переїзду до України, за даними «Еспресо-TV», пані Максакова співала на корпоративі разом з паном Наришкіним, який нині очолює службу зовнішньої розвідки РФ. І от їй хотіли доручити виконання гімну України в столиці України в день Незалежності... Юрій Сиротюк назвав це черговим плювком в обличчя українському суспільству, звинувативши Президента Порошенка в схильності шукати союзників де завгодно, тільки не в українському народі.
Політолог Палій завзято захищав нинішню владу. Погано не те, що він служить їй вірою й правдою, а те, що він автоматично захищає всі (!) її дії, зокрема й контрпродуктивні, а це вже породжує балаганно-карикатурний ефект...
У нас, мабуть, начальство відчуває певний дискомфорт через те, що не забезпечило втікачам з РФ безпеку й у Максакової загинув чоловік. Але в тисяч українок загинули чоловіки, сини, брати, племінники, батьки на фронті, від рук Росії. Про них наша влада не дуже згадує. Крім того, ми не знаємо, як пані Максакова поведеться надалі. Он екс-депутат Держдуми Ілля Пономарьов уже розповідає (на каналі ZIK у Остапа Дроздова) про майбутню «сім’ю народів», де будуть разом Росія й Україна. Раніше ця «сім’я» називалася «СРСР». А тепер як вона називатиметься? Казус з Надією Савченко мав би навчити нашого Президента елементарної обережності. Навіщо квапитися? Нехай люди проявлять себе повною мірою... Слава богу, 24 серпня національного конфузу з виконанням гімну України екс-депутаткою парламенту країни-агресора, що голосувала за анексію українських територій, не сталося.
Але мені цікаво, коли в Україні з’явиться влада, не схильна підлабузнюватися, ментально плазувати перед Москвою, байдуже, офіційною чи опозиційною?
