З чималим подивом ознайомився на шпальтах «Дня» (№ 88-89, 25-26.05.2012) з міркуваннями відомого регіонала Володимира Рибака «Поки що ні влада, ні опозиція не готові слухати одна одну». Ну, для опозиції це природно, оскільки голос влади не проникає за товсті стіни Лук’янівського СІЗО та Качанівської колонії. Там її, рідну, регіональну, почути важко. Ще більше здивував щирий подив пана Рибака з приводу відсутності єдності дій українських політиків на міжнародній арені: «Наочний приклад, як росіяни відстоюють інтереси своєї країни в ПАРЄ. Українські депутати викладають усе, що можна, — погане про державу, наші стосунки». Секрет тут простий. Легко пояснити регіоналові Рибаку, в чому причина монолітності російського правлячого класу щодо зовнішнього світу. В основі цього лежить певна «російська ідея», що інстинктивно відчувається всіма його представниками, загальні уявлення про систему національних цінностей. Немає в російській політиці партій, що виступали б за обмеження функцій російської мови та лобіювали б державну мову іншої країни. Немає тих, хто звужував би простір російської культури на користь інших культур. А в Україні є така партія, яка веде системну й послідовну боротьбу проти української мови та культури (що ще раз яскраво продемонстрували останні зіткнення у Верховній Раді), проти української історії. Ця партія зветься — Партія регіонів. То що ж може об’єднати наших політиків, якщо немає єдності в головному, в цінностях? Адже регіоналам потрібна така Україна, де не було б нічого українського, вони жадають України без українців. Їм потрібна абстрактна територія без національної ідентичності. І цим ставлення Партії регіонів різко відрізняється, наприклад, від ставлення політиків Російської Федерації до всього російського. Якщо російські політики все російське підтримують, то регіонали все українське гноблять, а в кращому разі терплять як щось чуже й непотрібне їм. І в страшному сні нікому в Росії не привидиться, щоб якась партія виступила із законопроектом, що дозволяє в республіках, краях і областях цієї країни ігнорувати державну російську мову. А що коять регіонали у сфері освіти, де українське виганяють послідовно й невідворотно звідусіль? А що відбувається у відомстві культури... Зрештою, про яке обстоювання національних інтересів України можна говорити після ганебних і безглуздих (так, так!) Харківських угод, де по-дурному все здали? Тепер навіть М. Азаров, як прозвучало в одному з телевізійних ток-шоу, визнав, що жодного зниження цін на російський газ після Харкова не сталося. То чого ж дивується пан Рибак? Щоб вимагати національної єдності, треба мати національний грунт під ногами, а спершу самим визначитися, до якої нації належать і якій країні служать. А поки наші регіонали щоразу показують, наскільки страшенно далекі, а часто й ворожі вони Україні... Що там уже казати, якщо в нас невтомно циркулюють чутки про те, що деякі члени уряду тримають свої сім’ї в Москві, куди й літають на вік-енд, а в понеділок вранці повертаються до Києва, щоб провести нараду в українському міністерстві. Якщо це не так, нехай офіційно спростують. Але мовчать. У історії України вже були прецеденти, коли члени харківського радянського уряду, що протистояв УНР, навіть не мали свого голови, оскільки кожен отримував прямі вказівки від відповідного наркома Раднаркому РРФСР у Москві. Якби вожді Партії регіонів були патріотами України тією мірою, якою російські політики є патріотами Росії, то лише тоді вони могли б вимагати загальнонаціональної підтримки. Але «патріотизм» Партії регіонів — більш ніж очевидний. Як говорять у народі — «подивись на вигляд та не питай здоров’я».
Продовження ця тема набула на черговому ток-шоу Савіка Шустера, де обговорювали те, що відбувалося у Верховній Раді, та заяву Володимира Литвина про те, що такий парламент краще розпустити. Справді, якщо депутати не здатні розуміти один одного, керуючись нормами Конституції, то краще терміново провести позачергові вибори. Бо нічого іншого, крім провокацій і кривавих бійок ми там найближчим часом не побачимо. Партія регіонів нічого не цурається, щоб методом «підбадьорювання», емоційного шоку знову збудити свій розчарований електорат. Для цього потрібні видовища, бажано з мордобоєм, зламаними щелепами та божевільними криками: «Наших б’ють!». У студії Шустера думку В.Литвина підтримали обидві «референтні» групи: народжені в Україні — 84% «за», виконроби-будівельники — 72% «за».
Лідер регіоналів у ВР А.Єфремов обгрунтовував нову «валуєвщину» у виконанні своєї партії, всіляко захищаючи законопроект про «роздержавлення» української мови, запропонований відомими діячами з цілком однозначною репутацією — Колесніченком та Ківаловим. До речі, дещо у виступі А.Єфремова було прямим випадом на адресу «противсіхів». Регіонал абсолютно справедливо зауважив, що вони в своїй передвиборній програмі чесно записали, що зроблять російську мову в Україні державною, й ніколи своїх намірів не приховували. Тобто ті, хто прокладав шлях до влади В.Ф. Януковичу, не можуть сказати, що вони не знали, чому прокладають шлях... Отож, «бачили очі, що купували». І коли тепер королева «противсіхів» істерично захищає те, що здала ще 2010 року, хочеться їй нагадати дещо модернізовану фразу з одного російськомовного твору: «Пізно, Оксано, пити боржомі...».
А нова «валуєвщина» зводиться до того, що відповідно до планів Партії регіонів усі сфери життя цілої низки регіонів України будуть «очищені» від української мови. Причому нікого із законників не бентежить той факт, що опус Колесніченка — Ківалова є очевидним порушенням 10-ї статті Конституції України. Це неконституційний закон. Цікаво, чи захоче Конституційний Суд визнати цей продукт юридичної творчості регіоналів правомірним? І тим самим у історичній перспективі дати остаточну оцінку самому собі... Адже вже прозвучала публічна заява Арсенія Яценюка про необхідність розпустити Конституційний Суд і передати його повноваження Верховному Суду України.
Усе, що сталося, викликає сумні відчуття. Як може існувати держава, в якій проводиться антидержавна політика? Адже те, що прагне проштовхнути Партія регіонів, де-факто позбавляє українську мову державного статусу, залишаючи його лише на папері як архітектурну окрасу, декор... Єфремов знову ототожнював Партію регіонів з Україною, ця хвороба у регіоналів прогресує. А оскільки нардеп Олег Ляшко закидав А.Єфремова звинуваченнями з приводу його попередньої діяльності на чолі Луганської області, глава регіональної фракції почав виправдовуватися, поринувши у розповіді про те, яке економічне диво він особисто на Луганщині забезпечив, сипав цифрами й назвами підприємств. Словом, звичайний, радянського зразка звіт чиновника. До речі, за все своє життя в СРСР не пам’ятаю випадку, щоб чиновник оцінював свою роботу погано, завжди лише добре з «окремими недоліками». Але Єфремов знов і знов повертався до апології закону Колесніченка — Ківалова. Шустер провів голосування в студії на тему: «Чи загрожує державний статус російської мови в Україні українській мові?». Молодь дала 100% голосів за те, що загрожує. А виконроби менше, але теж більшість — 54% «за».
Нардеп В’ячеслав Кириленко звинуватив нардепа Вадима Колесніченка в провокації мовного конфлікту в Україні. Але спочатку Колесніченко спровокував бійку з колегою по парламенту. При цьому він бурхливо заперечував звинувачення в тому, що працює на інтереси іншої держави, проте на відео красувався в майці із зображенням державного прапора Російської Федерації... Колесніченко вирішив блиснути «ерудицією» й почав розповідати про канадську провінцію Квебек, де буцімто хтось забороняв розмовляти французькою. Колесніченка поставив на місце громадянин Канади Савік Шустер, компетентно розповівши, що там насправді відбувалося. Але нардеп не вгамовувався, доводячи, що це Європейський Союз нібито вимагає русифікації України. Чи варто дивуватися, якщо в своєму законі зі спритністю наперсточника він, формально визнаючи українську мову державною, фактично підміняє її російською... Закон дає право на всіх рівнях легально ігнорувати українську мову як державну. Це розділ України на дві лінгвістичні зони: російську й українську, що досить швидко призведе до створення двох різних політичних і адміністративних зон. Дві (фактично) державні мови в нашій конкретній ситуації неминуче призведуть до створення двох держав на території України. Тут не має бути жодних ілюзій, щоб потім ніхто не говорив, що він чогось не знав, не передбачав й не думав. Йдеться про смертний вирок не лише українській мові, а й українській державі. Вставив своє слово й регіонал, нардеп Василь Кисельов, який вирішив виступити в ролі експерта з питань соціо- й геолінгвистики. На його думку, в сучасному світі з 193 держав 83 нібито мають по дві й більше державні мови. Абсолютна неправда. Мабуть, приклад Колесніченка заразливий... З 192 визнаних держав лише в 54 є більш ніж одна державна мова, це менш як 30% усіх країн світу. Причому в переважній більшості (якщо відняти крихітні держави в Європі — Люксембург, Андорру, Ватикан і Мальту, маленькі острівні держави Тихого океану — Вануату, Кирібаті, Маршали, Науру, Палау, Самоа, Тонга, Тувалу, а також Комори та Сейшели в Індійському океані) це колишні колонії європейських колоніальних імперій. Утім, і «дрібнота» в двох океанах була «нагороджена» другою мовою колонізаторами.
При цьому «москвофіли» з Партії регіонів вперто забували багатомовну де-факто, але одномовну офіційно Російську Федерацію, яка навіть Європейську хартію мов ігнорує. Не кажучи вже про етноцид українців у вигляді розгрому провідних українських громадських організацій Росії (ОУР і культурна автономія українців Росії, заборонені судами РФ). А міністерство закордонних справ Партії регіонів (саме так, а не України!) із цього приводу ані пари з вуст. Регіонали забули розповісти, як тіпає тримовну Бельгію, які проблеми в двомовній Канаді, й у якому стані в двомовній Ірландії перебуває корінна ірландська мова, якою володіє лише кожний сотий ірландець. Мабуть, ірландський приклад дуже надихає русифікаторів з Партії регіонів...
Маргіналізація української мови — це перший крок до знищення української держави. Лише дуже наївні люди можуть шукати якісь елементи патріотизму в діяльності ПР і в її шкурницьких склоках з Кремлем не в ім’я України, а в ім’я своєї кишені. Точнісінько так, як і вони віддають на заклання державну українську мову, вони здадуть і державу за підходящу ціну. І не треба заспокоювати себе, що цього не буде. Трагічна помилка 2010 року відкрила скриньку Пандори, з якої посипалося безліч бід. І все ще тільки починається...
