Частенько, дивлячись інформаційно-аналітичні програми, глядач то позіхає, слухаючи явно очевидні речі, то поспішає перемкнути на інший канал, «рятуючись» від занадто важких формулювань.
ЯК В ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИХ ПРОГРАМАХ ЗНАЙТИ «ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ» МІЖ ГРУНТОВНОЮ РОЗПОВІДДЮ ПРО ПОДІЇ ТА НЕОБХІДНІСТЮ ЗАЛИШАТИСЯ ЗАСОБОМ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ?
Олег ВЕЛИЧКО, випусковий редактор програми «Підсумки дня» («Інтер»):
— Якщо справді задатися ціллю шукати «золоту середину», то варто передусім зважити на таку річ, як баланс між важливістю інформації та глядацьким інтересом до неї. Будь-яку інформацію варто розглядати через призму її цікавості для людей, якою б важливою ця новина не видавалася редактору чи журналісту. Натомість повідомлення такого плану — завод у Малих Глушах перевиконав план, десь побудовано міст, випущено облігації, загальний фонд держбюджету за п’ять місяців у доходній частині виконаний на 102,1% тощо — складають половину багатьох випусків новин. Це робить їх складними, і більшість інформації не сприймається звичайною людиною, котра сіла біля телевізора дізнатися про щось важливе саме для неї.
Подаючи інформацію цікаву лише для певної категорії глядачів, варто теж подумати двічі. Наприклад, повідомлення про нові досягнення у слюсарній справі чи успіхи якоїсь регіональної юридичної академії навряд зацікавлять водіїв таксі або виховательок дитячого садку. І навпаки.
Щодо складних формулювань, які трапляються у випусках новин, це, перепрошую, не від великого розуму. Спитайте у будь-якого викладача вузу, що намагається робити студент, котрий прийшов на іспит і не знає предмета? Якщо студент не сором’язливий (а телевізійники такими не є), він почне сипати розумними словами, аби виглядати компетентним. Причому зміст цих слів часто йому невідомий. Кілька разів мені доводилось чути від журналістів інших телеканалів, що вони не розуміють значення слова, вжитого ними в ефірі!
Свідченням справжньої професійності, зазвичай, є текст, написаний зрозумілими словами. Вони ж, у свою чергу, мають утворювати просте речення. Якщо взяти за правило писати саме так, важкі формулювання просто не з’являтимуться.
Віктор КОВАЛЕНКО, ведучий новин «Репортер» (Новий канал):
— У нас в Україні останнім часом багато журналістів і медіа-менеджерів часто плутаються в тому (навмисно чи несвідомо), якою має бути краща інформпрограма: про все потроху чи про щось, але докладно. Це паліативний вибір, і обидва варіанти мають право бути реалізованими. Але якщо в країні є дві-три провіднi новиннi програми, досить однотипнi, то смисл в існуванні інших втрачається, глядач фізично не може весь вечір сидіти біля телевізора, але ми бачимо, що вони таки виходять в ефір. Може хтось і розуміє неминучість «бути відмінним від інших», але не робить цього. Це був погляд на форматний стан інформмовлення, але не можна забувати про політичні причини наповнення програм. Власникам багатьох українських телеканалів та їхнім заступникам (читай: еліті) потрібні «інформаційні рупори», від цього багато в чому залежить вибір подій і глибина їх опрацювання. І в обивателів, звичайно, набиває оскому те, що щодня програми хвалять, скажімо, політика N і лають політика Y або товкмачать про політреформу. Вихід один: кожній політичній силі — свій рупор! І тоді суспільство матиме реальний плюралізм, воно володітиме правом вибору.
Кирило ВИШИНСЬКИЙ, шеф-редактор інформаційної служби ICTV:
— Журналісти дуже часто занурюються у власний світ, який складається з повідомлень інформаційних агентств, що наповненi політичними чварами, заявами політиків тощо. При цьому абсолютно не уявляючи собі, в якій системі цінностей, системі координат живуть глядачі. Звідси і проблеми. Складна, малозрозуміла мова, якою розмовляють політики, нав’язується і журналістам, котрі через лінь чи звичку транслюють усі ці поняття, які нічого не говорять людям. Журналісти, як і раніше, вважають, що досить важливо, скажімо, розповісти про те, що заявив черговий політик, не розуміючи, що навряд чи це взагалі потрібно широкому колу глядачів. Просто, як і раніше, журналісти живуть у старій системі координат, яка сформувалася, напевно, в кінці вісімдесятих — на початку дев’яностих на хвилі перебудови, коли здавалося, що все має бути політизоване. Я вважаю, що журналісти повинні подивитися на життя трохи іншими очима. Зрозуміти, що люди в цій країні вже перестали виживати, як це відбувалося, наприклад, у перші роки незалежності, а починають жити, їх більше починає цікавити реальне життя, їхнє місце в цьому реальному житті, роль держави в цьому реальному житті, місце України в реальному світі, а не у світі, вигаданому політиками. І про це треба розмовляти з людьми. Я думаю, інерцію мислення досить легко подолати, якщо не просто транслювати новини з інформаційної стрічки, а трансформувати їх через власний погляд. Тоді з’являться прості слова і розуміння того, що цікавить реальних людей, що для них цінне, а що не таке цінне, як гадають політики.
