Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

НОВИЙ МЕДIАПАТРОНТАШ?

18 серпня, 2000 - 00:00

Прогнози на урожай-2000 залишаються вельми туманними, аграрії як завжди небагатослівні. Чого не скажеш про політиків і телевізійників. Телетусовка захлинається від передчуття, скільки сюрпризів зріє до осені.

Окремі сюрпризи зріють для уряду. Вже зараз більшість телевізійників дійшла висновку, що інформаційну війну прем’єр Ющенко вже практично програв, оскільки на жодну силу в ЗМІ до ладу не спирався. Скоріше за все, це плоди політики самодостатності. Не допоможуть і кавалерійські наскоки «Батьківщини» і самої Юлії Тимошенко. Навряд чи вони дадуть відчутний результат, оскільки її кавалерія складається в основному з гусар, не готових до позиційної війни з олігархами. З настанням зими стане абсолютно ясно, що Бліцкрiга не вийшло. Більшість недержавних каналів тільки й чекає моменту, як би надіти на прем’єрську голову заздалегідь припасене сміттєве відро. Гусари Тимошенко заманюються в нетрі енергоринку, де їх уже чекають голодні шахтарі з відбійними молотками навпереваги. З усього цього зрозуміло, що уряд України будь- якого складу вже не може нормально виконувати свою програму, не заручившись підтримкою впливового приватного ЗМІ. Обставини, за яких нинішній Кабінет Міністрів втратив (або так і не зміг встановити) контроль за інформаційним простором, безперечно, увійдуть у підручники політології як повчання молодим реформаторам.

Не менш цікаві сюрпризи, може статися, зріють і для адміністрації Президента. Йдеться про медіаімперії. Уже явно намітилися два плоди невпинних трудів місцевих олігархів. Про перше відомо більш- менш. Телеканал «Інтер» пристебнув до себе «ТЕТ» і декілька газет, а тепер, за деякими даними, веде неспішні переговори з «1+1» про інформаційний тандем. «Інтеру» поспішати особливо нікуди — есдеки створюють свою імперію поступово, не викликаючи чуток і пересудів. Абсолютно іншу стратегію, здається, прийняли на ICTV, створення медіаімперії навколо якого зараз усіляко анонсується. Чутки підмішуються з реальністю, а коли таке відбувається — чекай сюрпризів. Кажуть як про факт, що здійснився, що ICTV «пристебнув» до себе СТБ, а тим, кому цього видасться мало, як велику таємницю повідомляють, що вже зараз військові готові поступитися метровими частотами для створення нового телеканалу. Можливо, подібні чутки мають під собою деякий грунт. Інакше навіщо вкладати стільки грошей в анонс проекту?

Отже, на горизонті дві медіаімперії, здатні підім’яти під себе інший ЗМІ. Проте чому тільки ЗМІ? Російський досвід показує, що підминаються і уряди, а іноді й сам президент змушений іти на поступки і втрачати політичні очки. Адже який не грізний Путін, а з Гусинським — знаскоку — так до кінця і не впорався. І хоч НТВ нині вже не те — гадається, що в російської адміністрації також головний біль, і, схоже, зберегти незаплямованим мундир все ж не вдасться. В української адміністрації ці проблеми ще попереду. Надія на Нацраду може звалитися як картковий будиночок, адже так і незрозуміло, ким він контролюється більше — олігархами чи адміністрацією. Ситуації можуть бути вельми різні. Щоправда, досі на Банковій уміли направити потоки інформації в потрібне русло. Але одна справа — справлятися з десятком розрізнених каналів, а інша — з парою-трійкою олігархів, які щодня створюють собі імідж батьків нації та борців за свободу. Той же російський досвід показав, що адміністративних і силових методів не досить. Протиотрута повинна бути адекватна отруті. А класних журналістів а–ля Доренко-Кисельов за один день не підготуєш, у стрій не поставиш і не накажеш: «Товсь, цельсь, пли!» Так і нема чого адміністрації вигодовувати у себе акул пера та об’єктиву. Досить мати в країні непарну кількість телеканалів числом побільше, яких не треба навіть підбурювати між собою. Вони люди творчі — самі перегризуться.

Але найбільші сюрпризи чекають, звичайно, телеглядачів. Якщо медіаімперії до осені дозріють, то глядачів чекає промивання мізків за повною програмою. Можливо, що, подивившись на своїх українських послідовників, Сергій Доренко покається і зі сльозами впаде на груди Анатолієві Чубайсу. Можна тільки передбачити, що може сказати український журналіст, коли відчує за собою тепле коньячне дихання олігарха. Адміністрації і людям Президента в Нацраді доведеться неабияк повозитися, розтягуючи журналістів, сп’янілих від можливостей, що несподівано наринули. Коли журналіст за свої слова відповідає сам, він обережніший. Але коли він співає з чужого голосу, то втрачається всяка орієнтація в часі, просторі і моральних нормах.

Однак можливість того, що бої в телепросторі будуть іти за правилами, все ж є. По- перше, тому, що явного дисбалансу сил поки немає. Створення хоча б однієї медіаімперії неможливе без допомоги ззовні. Навіть зараз «ТЕТ» має масу проблем, оскільки цієї допомоги позбавлений. По- друге, навряд чи адміністрація піде на створення медіаімперії свідомо. Досвід з Лазаренком повинен був навчити, наскільки небезпечно довіряти «своїм у дошку». По-третє, створити медіаімперію неможливо без домовленості з силовими структурами, а останні поки за традицією зберігають вірність адміністрації і присягати олігархам поки не збираються.

Так що звузити український телепростір до двох телеімперій складно, набагато простіше розширити (відкрити нові канали і передачі). Проте хіба нашим людям боятися складностей...

Денис ЧОРНОЛУЦЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: