Отже, Новий рік вже не мабуть, а точно — в дорозі. Давно ми не чекали його настання з таким нетерпінням і надіями. Народ переповнений політикою, всім дуже хочеться нормальних людських емоцій. Але, на жаль, навряд чи святкування Нового року вийде у нас зовсім уже неполітичним. Воно й зрозуміло, враховуючи основну подію року, що минає, — президентські вибори.
Без перебільшення, нинішні осінь і зима струсили країну, і цей струс можна вважати основним річним підсумком. Серйозні зміни в суспільстві, здавалося б, доведеному до відчаю безпросвітністю суспільно-політичної системи, що склалася, глибокою безнадією і обширним, як інфаркт, розчаруванням, стали найбільш значущим явищем навіть не року — десятиріччя. Треба визнати, що й вітчизняні ЗМІ доклали свою «руку» до того, щоб громадський протест проявився так сильно і так яскраво. Те, що говорило і показувало наше телебачення під час «першого акту» виборчої кампанії, одні сприйняли за чисту монету, інші просто відмовилися прийняти, керуючись власною інтуїцією і здоровим глуздом, за допомогою яких і «обчислювали» фальш і спроби маніпулювати їхньою свідомістю. Тележурналісти масово обурилися цинічним використанням їхньої професії не до, а після того, як цим обурилася вулиця. Масове журналістське каяття викликало різні почуття — від радості до недовіри. Однак сам факт журналістського прагнення відстояти свою професійну честь не менш значний, аніж суспільна еволюція, яка відбулася.
У році, що спливає, в українському телеефірі сформувалося два «інформаційні полюси» — «5 канал» і ТРК «Україна». Завдяки цим телеканалам ми в різний час подій, що відбувалися, могли бачити те, що всі інші телеканали не показували. Зокрема, завдяки «5 каналові» країна побачила майдан Незалежності, що зібрав небачену кількість мирних і доброзичливих бунтівників, а завдяки ТРК «Україна» — форум розлютованих «сепаратистів». Та й не лише це. «Полярні» телеканали дали можливість побачити, наскільки різним може бути погляд на одні й ті ж події, що відбуваються в одній країні.
До речі, минулого телетижня «5 канал» ініціював проведення телемостів для спілкування з «протилежними» областями. Як повідомив Роман Скрипін, пропонували взяти участь у цьому і ТРК «Україна», але телекомпанія вирішила «відмовчатися». Найбільш напруженим із тих, що відбулися, був телеміст «Львів — Луганськ». Спілкування між Херсоном та Івано-Франківськом було м’якшим, але те, що нам опісля цих виборів потрібно буде вчитися розмовляти один із одним, — факт. Потрібно бути терплячими, терпимими і милосердними всім нам, а ЗМІ чекає нелегке завдання: об’єднати суспільство, що роздирається пристрастями, яке було поділене і з нашою допомогою. Як кажуть, чий гріх, тому його й відпрацьовувати.
Останній тиждень року, попри ще одну безсонну телевізійну ніч після виборів, показав, що і журналістам, і тим, хто приходив до телевізійних студій, більше хочеться думати і говорити про майбутнє. І це правильно: після політичної екзальтації, після сумних і радісних переживань настануть, як сказали б раніше, трудові будні. Можливо, нас чекає період нової журналістської вольниці, як на початку 1990-х, можливо, на нас чекає ще одна хвиля викриттів, прозрінь і масових покаянь. Нехай всім нам вистачить мудрості пережити це гідно і не втратити досягнуте, не здати позиції, як це вже одного разу було. Хай у рік задерикуватого півня українські телеканали збережуть і примножать краще. «1+1», наприклад, — суспільно-політичне ток-шоу, історичні і документальні розслідування, нехай теми, що обговорюються в його студіях, завше будуть «сьогоднішніми». Адже й проект «Пісні серця», зроблений студією документального кіно «Контакт» і показаний на «1+1» минулих вихідних, — не «старий» по суті, незважаючи на стилістику 1950-х, бо таїнство творчості, результатом якого є абсолютне влучання в суспільні настрої і очікування, завше буде сучасним. А історія пісень, що пережили своїх творців і перших виконавців, які зійшли зі сцени і закріпилися в родинах, — це і історія нації, формування національного самовідчуття і сприймання довкілля, ключ до розуміння людей, об’єднаних однією Батьківщиною.
Нехай на всіх вітчизняних телеканалах буде більше свого продукту, нехай всім на це вистачає грошей. Щоб на «Новому каналі», окрім пустощів і всіляких смішинок, залишився аналітичний і емоційно непохитний Олександр Ткаченко, щоб на СТБ було більше новин, а на УТ 1 — менше офіціозу, щоб«Тоніс» так само «тримав баланс» і радував новими програмами. Загалом, щоб телеглядачі «розривалися» від бажання подивитися всіх відразу, насилу визначаючи для себе найцінніше і найцікавіше.
Нехай телевізійний новий рік буде з усіх поглядів яскравим і різнокольоровим, а єдиний інформаційний простір, про який стільки сказано, але якого, як показав досвід, усе ще немає, оформиться. Інакше ми так і не зрозуміємо і не приймемо один одного, не навчимося радіти своїй неоднаковості, не зберемо воєдино вистраждане поодинці.
Наступний новий рік може і повинен стати роком змін — на краще. Нагромаджений вантаж висловлених і невисловлених надій, очікувань та ідей має бути нарешті реалізований. Прагнення телеканалів до оновлення і переусвідомлення, що вже спостерігається, буде сприйняте глядачами, тому що вже запитане суспільством. І нехай воно не помилиться у своїх очікуваннях!
