Сидіти біля телевізора з келихом шампанського і чекати на привітання Президента, а після цього дивитися блакитний екран усю новорічну ніч — радянська традиція. Щоправда, раніше дивилися одну програму. Зараз каналів багато, та й святкують прихід чергового року по- різному, не оглядаючись на телепрограму. Наче об’явили конкурс на оригінальність зустрічі цього урочистого моменту. Але телевізор — і цього ніхто не буде заперечувати — як завжди, залишається невід’ємним атрибутом свята. А коли так, то
? ЩО І КОГО ВИ Б ХОТІЛИ ПОБАЧИТИ НА ТЕЛЕВІЗІЙНОМУ ЕКРАНІ В НОВОРІЧНУ НІЧ?
Михайло ГУЗУН, художній керівник зразкового дитячого хореографічного ансамблю «Сонечко»:
— Хотів би у новорічний вечір побачити на телеекрані інтелектуалів нашого народу, нашої області, які, не зважаючи на труднощі, власною працею зробили щось добре для України в різних сферах життя. Не обов’язково, щоб вони були багатими людьми чи займалися бізнесом, а, наприклад, щось зробили для дитячих будинків, спортивних команд, художніх колективів свого села. На жаль, сьогодні переважає зло і вульгарщина. А тому на Новий рік телеекран повинен випромінювати добро, й відтак я, повторюю, хотів би бачити людей, які здивували своїми добрими справами.
Сергій ТРИМБАЧ, голова Асоціації кінокритиків України:
— Новорічної телевізійної ночі я не хотів би бачити на екрані українських політиків. З ними ми вже давно не пов’язуємо якихось мрій. Я взагалі не хочу дивитися телевізор, бо там все менше чогось, справді, обнадійливого та інтелектуально спроможного. Нехай би показали фільм про високе, чисте, романтичне кохання. Про віру в те, що завтра може бути краще, ніж сьогодні. У нас же діти, онуки! А ми не зрідка поводимося так, ніби на нас усе закінчується. Новий рік — це свято надії, і нехай хоча б у цей день та ніч телебачення згадає про те, що є у світі людей доброта, краса, порядність, талант. Показали хоча б французький фільм Клода Лелюша «Чоловік і жінка», бо, чесно кажучи, в передачі я мало вірю. Вони з кожним новим роком усе бездарніші. Тому я й не дивлюся телевізор у Новий рік. А цієї новорічної ночі, можливо, й взагалі не буду його дивитися, якщо в програмі не буде нічого несподіваного і доброго.
Сергій КУНІЦИН, голова Ради міністрів Криму:
— Плин часу — хвилюючий процес, і шкода, що ми можемо реально відчувати його тільки на Новий рік. Якби ми відчували плин часу постійно, я думаю, що ми більш відповідально ставилися б до його «використання», як в особистих, так і в «народногосподарських» цілях. А головне — ми б тоді провели «ревізію» залишків часу в кожного з нас і розрахували б свої сили: це потрібно зробити сьогодні, це — завтра, а це — післязавтра. На жаль, у будні людині властиво забувати про плин і про запас часу. Хоч, якщо подивитися філософськи, ресурс часу — це найголовніше, що дано людині для реалізації її призначення в цьому світі. Тому я дякую газеті «День» за те, що ви поставили мені таке мудре запитання і в свою чергу, користуючись такою можливістю, хочу побажати ось що: можливо, саме цей «чарівний ящик» телебачення допоможе нам щось зробити для того, щоб реально відчувати плин часу не тільки на Новий рік, а постійно. Давайте подумаємо: Україні 12 років. Що зроблено за цей час? Я сказав би, що дуже мало. Ми змогли б зробити набагато більше. Але скільки часу в нас ще є? Можна, звичайно, відповісти: в нас у запасі вічність! Але чи так це, якщо життя кожного з нас обмежене якимись 60-65 роками від народження і до пенсії. Скільки часу є у кожного з нас, в України як держави, для того, щоб стати щасливою країною? Адже не секрет, що ця мрія може здійснитися, а, можливо, й ні, якщо будемо довго «мучитися», то, звичайно, щось вийде, але яке від цього щастя? Скільки у світі щасливих і скільки нещасливих країн! Мені здається, що це філософське питання сьогодні має дуже актуальне значення для нашої країни.
Тому хочу на Новий рік подивитися передачу чи цикл передач про те, що нам потрібно зробити, щоб стати щасливою країною і про те, який ресурс часу у нас для цього є. Може, почнемо в 2003 роцi цикл на весь рік? А то все «Іронія долі».
І ще: ну який це Новий рік, якщо я не побачу на екрані своїх друзів — Яна Табачника, Володимира Моїсеєнка і Володимира Данильця, нашу улюблену землячку Софію Ротару?
Анатолій РЕВЕНКО, голова обласної організації Народного руху України:
— Поняття «Новий рік» означає початок відліку нового часу. Тому кожна людина пов’язує з новорічними святами, перш за все, сподівання на краще у своєму житті, а саме: розв’язання злободенних проблем, забезпечення стабільності і передбачуваності життя. З огляду на це, хотілося б побачити на телеекрані підтвердження можливості того, що сподівання наші здійсняться. Оптимістичний, веселий, високопрофесійної режисури, з красивими акторами сучасний фільм у новорічну ніч додав би такої впевненості.
Тарас ПРОХАСЬКО, письменник, Івано-Франківськ:
— Я хотів би побачити три речі. По-перше — якийсь артистичний документальний фільм про різні визначні місця — щось подібне було у коротеньких сюжетах під назвою «Це твоя країна». Також я хотів би побачити добре підібраний концерт, але щоб це не були виступи з однієї студії, а просто різні музичні номери. Ну, і, нарештi, хотів би побачити якесь добре кіно, якого давно не бачив. Можливо, «Чоловік і жінка», або я абсолютно не проти «Іронії долі, або З легким паром». Втім, оскільки того всього не буде на екрані у новорічну ніч, я, напевно, нічого крім традиційного новорічного вітання Президента дивитись не буду.
Олександр МАЗУРЧАК, міський голова Кам’янця-Подільського:
— Дозволю собі уявити, що зразу ж після того, як весь український народ прийме від Президента щирі новорічні привітання, на телеекрані з’явиться головний фінансовий документ держави — Бюджет-03. Відтак — радісні обличчя депутатів Верховної Ради, які, коментуючи цей документ, із задоволенням і почуттям виконаного обов’язку розповідають, що Бюджет-03 — достатній і реальний. Начебто все передбачено, все буде. Нарешті, хоча б дорівнюватиме прожитковому мінімуму зарплата трудівників бюджетної сфери — лікарів, учителів, культармійців. Оскільки чи не найбагатший у країні на пам’ятки історії, культури та архітектури Кам’янець-Подільський прагне стати світовим туристичним центром, то я тоді, дослухаючись до бадьорого голосу парламентаріїв із задоволенням відзначу: передбачено повне фінансування національних заповідників взагалі й нашого історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» зокрема. Тоді стародавнє місто над річкою Смотрич прийматиме туристів з усіх країн і континентів. А вони, туристи, відзначатимуть, що стародавній і вічно молодий Кам’янець-Подільський — унікальне місто, що живе і трудиться за євростандартами. Тут добротні дороги, освітлені нічні вулиці, в належному стані утримується вся комунальна сфера і таке інше. Бо кошти для цього також передбачено Бюджетом-03. Далі самі зароблятимемо на туристах для успішного розвитку.
На жаль, маю великі сумніви щодо того, що мої скромні бажання здійсняться вже наступного року. Однак мріяти нікому не заборонено. І навіть корисно. Тим паче — в новорічну ніч.
Юрій РИБЧИНСЬКИЙ, поет:
— Хотів би бачити українських і менше (не тому, що я не хочу їх бачити, а тому, що їх забагато показують) російських виконавців на нашому екрані. Якщо вже торкатися такої ситуації, то треба брати найкращих російських виконавців, грузинських, таких як Тамара Гвердцителі, французьких, таких як Патрісія Каас, щоб у гостях в України був увесь світ. Цікаво було б подивитися якийсь зарубіжний мюзикл, наприклад, «Ромео і Джульєтта», «Ісус Христос — суперзірка».
Михайло СТАНЧЕВ, начальник управління міжнародних зв’язків та зовнішньоекономічної діяльності Харківської облдержадміністрації:
— Часто думаю: хоча б на Новий рік забути про роботу, взяти келих шампанського, а ще краще приємного білого вина — і просто дивитися в телевізор. І бачити там порядних і просто приємних людей. Я — дипломат волею долі, болгарин за національністю. У новорічну ніч хотів би зустрітися на телеекрані із болгарським прем’єр- міністром Симеоном Кобурготським. Хто хоч трохи стежить за перипетіями міжнародного життя, не міг не відзначити, що з приходом нового прем’єра Болгарія стала балканським лідером. Симеон Кобурготський — це цар усіх болгар Симеон II. Йому, скинутому з трону у 1944 році, вистачило розуму не образитись на підданий народ, мужності — зазнавши приниження еміграції, пронести через усе життя відповідальність за долю країни, яка його вигодувала, і рішучості повернутися в політику. При цьому він веде політику (тепер уже не монархічної, а демократичної) держави інтелігентно та вишукано. Монарх за походженням!
Втім, не дипломатією єдиною живе дипломат. Є ще приваблива, елегантна і невимовно жіночна Катрін Деньов, є «ідеал мужчини», але при цьому недурний і по-французськи дотепний Жан-Поль Бельмондо, є хвилюючий якісь потаємні струни Лучано Паваротті і мій улюбленець Адріано Челентано. Брати Клички, знаменита тенісистка Мартіна Хінгіс... Я розумію: заявка на програму не маленька. Тоді будемо діяти методом виключення. Не хочу бачити на екрані тих, хто дозволяє собі говорити неправду. Викресліть із списків!
А найбільше хотів би бачити своїх улюблених із дитинства Діда Мороза та Снігуроньку. Тож піднімiмо ж келих за них і за те, щоб у наших душах було якомога більше людського.
Лілія ПУСТОВІТ, дизайнер:
— Хотілося б переглянути всі фільми Марка Захарова. Того ж «Мюнхгаузена», «Убити дракона». А ще — мій улюблений мультфільм «Бременські музиканти». Не хотілося б бачити в новорічну ніч когось із політиків, чути їхні поздоровлення. Це абсолютно не той день, коли хочеш дивитися на наш політичний бомонд. Також хотілося б, щоб у цю ніч кожен канал орієнтувався на одну тематику. Адже є музичні, спортивні канали. То чому б не виділити всі новини на один канал і той, хто хотів би подивитися їх у новорічний час, нехай дивиться? Оскільки моє дитинство пройшло в Радянському Союзі, то люблю дивитися чергову «Пісню...» чи «Блакитний вогник».
Ярослав КЛИМОВИЧ, генеральний директор Львівської державної телерадіокомпанії:
— У новорічну ніч хотілось би побачити на телевізійних екранах обличчя щасливих людей, які задоволені від того, що мають улюблену роботу, достойну заробітну плату, а також усвідомлюють, що вони живуть у правовій демократичній державі. Гадаю, що саме на телевізійних екранах нам вдасться цього року побачити таких людей у програмах, які готують, в першу чергу, загальнонаціональні телеканали.
Два роки тому ми новорічну програму вирішили зробити у прямому ефірі. Вона тривала з 11 години вечора до 6 ранку. В цей час телеглядач міг побачити, що робиться в центрі міста біля новорічної ялинки, де стояла наша пересувна телестанція. А в студії на Високому Замку відбувався «телевогник». І такий своєрідний телеміст був надзвичайно живим та динамічним.
А в новорічну ніч я би хотів побачити на телеекрані тих особистостей, які формують обличчя нашої держави. Ми маємо багато таких людей у сфері політики, економіки, культури, спорту. Гадаю, саме через таких людей, через їхнiй оптимізм і глядач би перейнявся впевненістю у завтрашньому дні.
Віктор ПОГОРЄЛОВ, міський голова Ужгорода:
— На фоні тих проблем, які навалилися на мене в обласному центрі після приходу в крісло мера, якось розважатися не хочеться. Всі думки спрямовані на радикальну реформу занедбаних брудних ринків, хаотичного транспорту, строкатої архітектури. На цьому тлі зі стольного Києва хочеться почути й побачити те, що посприяло би мені в цій нелегкій діяльності. От, скажімо, цікава мені політична і ділова фігура нового прем’єра Віктора Януковича. Непогано було б, якби він, по-домашньому, по-доброму розповів про свої наміри щодо змін на ліпше в Україні, коли і чого хоче домогтися, про плюси і мінуси початку прем’єрської кар’єри... Окрім того, чому б хоч у новорічну ніч не перестати накладати табу на місцеві реалії, не звернути верховний погляд на наші провінції й не дати слово губернаторам, мерам. Без провінційних чорноробів не буде процвітаючої столиці. Це давно доведено.
Едуард МИТНИЦЬКИЙ, головний режисер Київського театру драми та комедії на Лівому березі:
— Те, що я би хотів побачити з екрану телевізора, втілити в реальність неможливо. Я не дивлюся багато телевізійних програм, тому що, на мій погляд, сьогодні телебачення — це жахлива інституція. Можу точно сказати, що не хотів би побачити — і не тільки в новорічну ніч — насильство. Цей жах уже сприймається як дитячі іграшки, але він має страшенно негативний вплив на дітей та молодь.
Ірина ДЮДЕНКО, режисер- постановник:
— Кожен любить мріяти, кожен вірить у щось незвичайне і казкове. Тому в новорічну ніч дійсно хотілося б побачити велику казку-феєрію. Я не хочу сказати, що це має бути естрадне шоу. Зробити казку-феєрію про найпрекрасніші, найяскравіші, найрозумніші та найкращі моменти, про все те, що нагромадилося за минулий рік. Ось це справдi варто зробити! Не хотілося б, щоб через традиційний показ зіпсували прекрасний фільм «Іронія долі, або З легким паром». Це прекрасний фільм, але... Потрібно показувати старі казки. У мене немає ностальгії за минулим, але потрібно віддати данину таланту, інтелекту, розуму і красі. По-моєму, варто було б переглянути шаблони новорічних телепоказів. Якісь пошуки у нас на телебаченні були, але їх мало. Минулого року була гарна екранізація «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». І пошуки слід продовжувати, щоб у казкову новорічну ніч показати все найкраще, що у нас є. Адже наш телевізор у цю ніч — один із казкових героїв.
Владика Митрополит Вінницький i Могилів-Подільський МАКАРІЙ :
— Новорічна ніч припадає у піст, тому телевізор не вмикаю. А от старий Новий рік, з 13 на 14 січня, святкуватиму як звичайне новорічне свято, і телевізор буде однією з дозволених на той час розваг. На екрані хотів би побачити добробут серед усього простого православного люду, який бурхливо переживе новорічну ніч. А на ранок 1 січня, залишаючись слугою православних християн, буду правити службу на честь мученика Боніфація — покровителя п’яниць і наркоманів.
Дмитро КИСЕЛЬОВ, ICTV:
— Мені б хотілося побачити гарну культурну програму. Хотілося б побачити на телеекрані горду націю, яка усвідомлює свої успіхи, свої резерви, ставиться до себе самокритично, але не самознищувально. А крім того, хотілося б побачити на екрані формальну частину — державну. Хотілося б побачити Президента, який би чесно подивився в очі своїм співгромадянам, підбив підсумки року та намітив шляхи руху в майбутнє. Мені хотілося б, щоб усе це було подано режисером... не по-радянському. Адже коли золото ллється на фоні антуражу, то, мені здається, що це не зовсім актуально. Хотілося б, щоб це було і по-людському тепло, і за думкою глибоко, і за волею твердо.
