Нещодавно ми публікували лист постійного читача «Дня», нашого колеги-журналіста Олексія Дмитренка, в якому головний редактор газети «Ринг Экспресс» (місто Приморськ) називає нашу газету «маленьким інтелектуальним і емоційним вибухом». Ми не могли не відреагувати на таку зворушливу оцінку. А тому зв’язалися з Олексієм Дмитренком — творцем рідкісного серед сучасних ЗМІ острівця якісної регіональної преси. Не секрет, що українську журналістику створюють не лише столичні «кити», а й невеликі провінційні видання. На локальному рівні легко розібратися, чим живуть українські регіони, які проблеми для них актуальні, як шукати шляхи вирішення проблем. Журналісти місцевих газет несуть більшу відповідальність, адже жителі невеликих містечок мають менше джерел інформації, а ось потребу в ній відчувають постійно. На місцях вагомість журналістського слова зростає в рази. Про те, як це — створювати інтелектуальне (!) приватне (!) видання в регіоні, які складнощі виникають, як знайти «свого» читача, ми поговорили з редактором приватної газети «Ринг Экспресс» міста Приморська Запорізької області Олексієм ДМИТРЕНКОМ.
— Це районна інформаційна газета, яка замислювалася і випускається як видання для оголошень і реклами. У мене вже солідний досвід роботи в ЗМІ — раніше був редактором районки «Приморський степ». Містечко в нас маленьке, але в нас є три видання: одне офіційне, нашого «білого дому», а два інші — приватні. Тому інформаційна й інтелектуальна конкуренція невисока. Вже близько дев’яти років видаємо газету накладом 2,5 тисячі примірників. Невеликий тираж, але ми прагнемо його збільшувати, розширювати аудиторію. Як? Напевно, треба зробити газету змістовною. Комусь може здаватися, що люди в регіонах можуть послуговуватися примітивною, нехитрою інформацією, наприклад: комбайни вийшли на жнива, десь річка розлилася, кудись голова райадміністрації поїхав. Але ми пішли значно далі за такі уявлення про роботу, прагнемо випускати таку газету, яка була б на певному інтелектуальному рівні, змушувала людей думати. Але коли ми пов’язуємо питання накладу з цими речами, то вони не дуже пов’язуються. Феномен розуму, інтелекту присутній, та доки що слабо. Ми повинні розвивати здібності й можливості людей будувати якимсь чином цивільне суспільство й у глибинці. Тому ми не публікуємо хронометраж катастроф і смертей, як це роблять в новинах «1+1», «Інтер» тощо. Щодня цю гидоту транслюють по телевізору і говорять: «Ми вам розповімо, чим живе Україна». Це смішно і сумно. Я у своїй газеті намагаюся виховувати і розмірковувати. Так, бажання наростити наклад є, й ми до цього йдемо. Та одні йдуть до мети шляхом «смажених» фактів, а інші — шляхом справжньої журналістики. Адже, можливо, український народ тут розумніший, мудріший і цікавіший, ніж в задимлених мегаполісах. Я туди приїжджаю, але, на жаль, не завжди знаходжу глибокий інтелект, інтерес до чогось.
— Розкажіть, як це — видавати маленьку газету в місті Приморськ? Чи важко залишатися неупередженим?
— Я об’єктивний майже завжди. Насправді цензор, цей маленький бісик з хвостом і рогами, сидить в душі кожного з нас. Звісно, я абсолютно ні з ким не звіряю матеріали, ніхто їх не вичитує, не вказує теми. Засновник газети не лізе в мої справи. Я його про принципи запитав: «Ви за «білих» чи за «червоних»?». Він на це: «Дивися сам». Загалом, ми ці питання не обговорюємо. А ось як писати — чи глибоко аналізувати, в якій мірі критикувати, яку міру заполітизовування додавати своїм поглядам, — це я сам для себе вирішую. А газета гостренька, тому що я не заглядаю в рота, створюю несподівані повороти, друкую думки і висловлювання людей.
— А яка ситуація в інформаційному просторі Запоріжжя?
— Насправді мені складно сказати. Коли я був совдепівським редактором, нас кожного місяця викликали в обком партії на прес-конференції, семінари, секретарі обкому виступали перед нами, вчили, наставляли. Зараз цього, на жаль, немає (спілкування, а не радянської системи преси). Погано, що немає інтелектуальних зустрічей, обговорень тем. Але наше завдання — власноручно створити дискусійні майданчики.
— «День» постійно веде пошуки «здорових сегментів» у суспільстві. Вочевидь, на локальному рівні вам їх легко побачити. У Приморську кількість таких «живих острівців» збільшується? Є вогнища громадянського суспільства?
— Я спостерігаю цю тему, вивчаю формування громадянського суспільства. У нас є декілька громадських організацій, одна з них дуже галаслива, але дієва. Був момент, коли і я паралельно виявив організаторську функцію: зібрав усіх голів громадських організацій і провів з ними круглий стіл. Люди були дуже задоволені. Але на районному рівні це досить складно, адже якщо ти робиш щось нове, то це в кращому разі не завжди сприймають, а часто — й зустрічають багнетами.
— Скажіть, наскільки зацікавлено і активно аудиторія вашого регіону бере участь в обговоренні політичних і важливих суспільних питань?
— Пасивно все це, практично нічого немає, у нас в цьому напрямі непочатий край роботи. Розумієте, цей революційно-еволюційний рух дуже повільно народжується. Є певні прозріння, досить багато людей, які розмірковують. Наше завдання — їх знаходити. Ми повинні створювати густу і чуттєву павутину суспільних зв’язків і взаєморозуміння. У районі, як ніде, оголене соціальне, етичне, моральне, економічне, політичне коріння. Тут і закон про землю близько, і суд над Луценком видно, тут лише аналізуй, бери — і роби розумну журналістику. Але це все довго формується. Або революція, або еволюція. Я б хотів, щоб швидше, але якщо важко, не виходить, то тоді треба заходити з іншого боку. Ми намагаємося побачити саму людину, підштовхнути до мислення, щоб вона дозріла до розуміння незалежності, розуміння суспільних, політичних, економічних процесів.
— Ми постійно говоримо про необхідність внутрішньої інтеграції. Напевно, мало українців знають про красу Приморська. Розкажіть в декількох словах.
— Місто справді цікаве. У нас Азовське море чисте, не замулене, тут екологія хороша. Приморськ міг би стати всеукраїнським куточком відпочинку, тим більше, що для цього є ряд баз відпочинку і дитячих таборів — 60 одиниць. Ще одна «родзинка» — наш заповідник «Обіточна коса»: там і олені водяться, й дикі кабани, й птахам роздолля, й вода чистісінька. Ініціативні люди хочуть зробити тут риборозплідний завод, вже готовий проект, шукаємо інвесторів. Є й інші ідеї, те ж оздоровлення. Загалом ми хочемо зберегти цей куточок.
Що ж, велике починається з малого. Ініціатива, бажання щось міняти на краще, розуміння своєї мети — вічну формулу успіху ще ніхто не скасовував.
