Протягом останнього часу «День» представив втілення кількох ідей, приурочених до 15-річчя газети: зокрема, серію марок «День»: Великі імена» та новинку із Бібліотеки «Україна Incognita» — книжку «Сила м’якого знака». 21 жовтня в Українському домі в рамках відкриття Фотовиставки «День-2011» ми представимо також новий (уже третій у видавничій історії газети) фотоальманах «Жива історія», в якому зібрані найкращі знімки, що виходили у «Дні» останніми роками. Але це ще не все. До 15-річчя газети нам хотілося подарувати нашим блискучим авторам та найвідданішим читачам щось особливе. Саме так з’явилася спершу ідея «клубної хустки «Дня», а потім її талановите втілення.
Отже, ідея — головного редактора «Дня» Лариси Івшиної. Унікальний принт — Павла Макова. Художнє виконання — Лілії Пустовіт.
— Часом, коли мене запитують, чим я займаюся, відповідаю: я «архітектор простору». Можливо, було б занадто сміливо вважати, що вдається моделювати майбутнє, але я вірю в те, що це можливо. Зокрема пропонуючи нову естетику, — розповідає головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА про виникнення ідеї створення «клубної хустки». — Україна зазнала великих травм у попередньому столітті. Сьогодні, як і вчора, наше суспільство потребує реставрації, нарощування якісного нового — з того найкращого, що є в Україні.
Я ніколи не поділяла думки, що Україна не має еліти. Інша справа, що ця еліта — не політична. Поки що є хіба розрізнені острівці політичної зрілості. Але був момент, коли ці розмови про відсутність еліти настільки допекли, що ми вирішили щоп’ятниці присвячувати першу сторінку газети (плюс матеріал на розворот) най-най-най людям із різних сфер. І таких виявилося немало. Однією з героїнь першої полоси «Дня» тоді стала Лілія Пустовіт (№44 від 7 березня 2002 року). Вже тоді вона сміливо «під’єднувала» українську ідентичність до світових орбіт. Пригадую один з її перших потужних показів у Лаврі. Тільки подумати: тоді українська етнічність вперше зазвучала в Києві, який на той час іще не прокинувся до українського життя.
Я завжди закликала наших колег приділяти увагу тому, що варте уваги. Не бігати тільки за політиками, а потім дивуватися, чому Україна не може вибратися з болота... Ми, можна сказати, витягли цеглину знизу. У нашій системі цінностей на вищих щаблях ієрархії — не політики. А Лілія з її сміливістю, Павло Маков із його естетикою та вишуканістю. Усе це — Україна. Вона настільки багата, красива, соковита, що часом ми можемо дозволити собі бути надзвичайно естетськими. Треба вміти відсікати зайве. Тому, розмірковуючи над тим, що б нам хотілося подарувати до 15-річчя газети нашим експертам, читачам і авторам, ми були певні: це має бути щось красиве, зриме, щось, що нестиме на собі печать синергії. Адже ми робимо газету разом. І якби нам не вірили, якби нам не допомагали та не довіряли нам, багато чого з того, чим ми сьогодні пишаємося, здійснити б не вдалося.
Так у мене виникла ідея об’єднання брендів та створення «клубної хустки»: наше все — Маков та Пустовіт — для 15-річчя газети «День».
Звісно, об’єднання в інших напрямах нам також цікаве. І ми вже об’єднуємо інших яскравих особистостей навколо інших газетних проектів — Фотовиставки «Дня», Бібліотеки «Україна Incognita»... Але випадок із хусткою — особливий. Кожен, хто пише для «Дня», відтепер упізнаватиме «своїх» не лише за осмисленим поглядом, а й за хусточкою. У чоловіка вона — в нагрудній кишені костюма, а в жінки — на шиї або пов’язана в будь-який інший творчий спосіб. Жодного диктату. Головне — у відчутті приналежності, яке в сьогоднішньому світі — річ дуже дорогоцінна.
Без відчуття приналежності неможлива самоорганізація, синергія, якої так бракує українцям після деструктивних десятиліть, протягом яких нас роз’єднували та привчали не співпрацювати.
— Я дуже поважаю газету «День», а з Лілією Пустовіт ми просто люди однієї крові. Мені дуже приємно спілкуватися з нею. І саме це відчуття — щирого серця та поваги — мені хотілося закласти в цю творчу кооперацію, — розповів художник-графік Павло МАКОВ. — Безумовно, об’єднуватися дуже важливо. Але об’єднання можливе лише через натуральні, так би мовити, органічні приводи, коли люди відчувають, що вони мають спільні цінності. Не знаю, як це робиться на політичних теренах, але у творчих колективах це відбувається саме так. Вдалого творчого об’єднання на прагматичному рівні бути не може.
— Я дуже поважаю творчість Павла Макова й дуже поважаю газету «День». На жаль, небагато видань дають шанс своїм читачам дізнатися щось добре про свою країну, по суті, відкрити її для себе. Крім того, «День» наштовхує на думки та ідеї. Так само, як і творчість Макова, — каже Лілія ПУСТОВІТ, пояснюючи, чому для неї ця творча кооперація з Павлом Маковим та «Днем» стала важливою. — Це дуже потужна тенденція останніх років — коли мистецькі напрями об’єднуються. Якщо раніше театр був виключно театром, музика — тільки музикою, то тепер вони об’єднуються, до них додаються світло, гра, долучаються новітні технології — й виникає перформанс. Тому мені здається, що справа не в формі, суть не в тому, що поєднуються різні напрями суспільної діяльності, а в тому, довкола чого вони об’єднуються. Головне — аби це були якісь глобальні цінності, які насправді ніколи не змінювалися. Коли різні люди, їхній таланти та вміння об’єднуються довкола питань духовності та розвитку культури, це завжди важливо. Більше того. Значення кожного із задіяних напрямів моментально зростає в геометричній прогресії, кожен із них доповнює інший, а разом вони стають більш потужними.
«Клубна хустка» для «Дня» — це, безумовно, більш ніж модна акція.
— Хусточка «Маков & Пустовіт for «День»-15» підкреслює стильність нашої світоглядної платформи, — говорить Лариса Івшина. — Хустка №001 — у моєї мами, а хусточки-«членські квитки» №1, №2 та №3 були вручені інтелектуальному тріо — Оксані Пахльовській, Ліні Василівні Костенко та внучці Ліни Василівни та дочці Оксани Пахльовської Ярославі Франчесці. Це наш вияв любові, уваги та вдячності талановитим авторам, які зміцнюють нас і мотивують.
Хусточки «POUSTOVIT & М.П. for «День»-15», окрім жіночого інтелектуального тріо, отримали зокрема Юрій Щербак, В’ячеслав Юткін, деякі журналісти «Дня».
— Я таких подарунків отримала аж три! Для Ліни Василівни, для моєї доці Ярослави Франчески як потенційного автора «Дня» — в неї вже є кілька задумів та майже готових матеріалів, — ну, й для мене. Це було несподівано й зворушливо. І символічно, — зауважила Оксана ПАХЛЬОВСЬКА. — Об’єднання брендів — дуже продуктивний шлях у сучасній культурі. Таке об’єднання тим вдаліше, чим більшою мірою кожен із його учасників є індивідуальний і самостійний гравець на своєму полі. Адже чим сильніша особистість, тим більше в неї здатності поважати іншу особистість і цінувати досвід, який можна здобути у спільній роботі. Це також і питання солідарності — ключове для української історії. Польська «Солідарність» перемогла, бо об’єднала найрізноманітніших людей — категорії тих, хто був об’єднаний ідеєю порятунку своєї країни, працею задля неї. Я певна, що якби можна було дати простір кожній талановитій особистості в мистецькій, науковій та інших сферах — майстерні, галереї, виставки, інформаційне забезпечення тощо, — українська культура постала б як грандіозний феномен пан’європейського масштабу. А співпраця між різними творчими силами дає наснаги вірити в ефект від консолідованих зусиль. Тому ця елегантна хустина — притемнені колючі троянди, навколо яких ніби літають уривки текстів, — це гарна метафора елітарного поєднання — так, брендів, але насамперед ідей, смаків, стилів, новацій, концепцій. Шана авторам!
