Під впливом часу режисери, що створювали свої кінохіти в радянський період, зараз перебудувалися на телевізійний формат. Але ось у творця знаменитих картин «Повернення Баттерфляй», «Імітатор» і «Бич Божий» Олега Фіалки з телевізійними проектами на вітчизняному телепросторі все ніяк не складалося. Кілька стрічок він зробив, але для російського екрану, а ось доля стрічок, які він намагався створювати тут, була невдалою: практично всі проекти руйнувалися в ході роботи, а в одному режисер взагалі захотів прибрати своє ім’я з титрів. Екранізація роману Юрія Вінничука «Діви ночі» — перша робота постановника для «1+1» і, можливо, для неї підступна карма змінить свій гнів на милість, адже 27 го квітня прем’єра фільму — вже в ефірі каналу. Причому, у головній ролі журналіста Юрія в режисера знявся «бригадир» Павло Майков — актор, який працював з Фіалком в одному з його попередніх проектів, який так і не вдалося реалізувати.
— Ви, здається, узяли Павла Макова в проект без проб? Павло відразу ж погодився приїхати зніматися в Києві?
— Спочатку відмовився, але потім я йому зателефонував, і він каже: «Так це ви знімаєте? Ну, давайте...». Я гадаю, тут зіграло роль те, що я завжди, коли зустрічаюся з митцем — не має значення чи з оператором, з яким мені в цій картині дуже поталанило, чи з актором — якщо їх пропозиції, їх фантазія не випадають із загального малюнка, бо кожен з них має право на своє художнє бачення, я це вітаю. І Майков це запам’ятав ще з попередньої нашої роботи. Його, очевидно, це надихнуло.
— Ви, до речі, часто стикаєтеся із зоряними капризами?
— Все життя! Особливо на зоряну хворобу хворіють жінки. Адже що таке зірка? Вона летить до Землі мільярди років. А зараз — актор знявся в серіалі — і все! Зірка! Я часом в очі кажу цим «зіркам»: «Ви знаєте такого актора Смоктуновського?» Перезираються, потім якесь дівча скаже: «Так, він працював у театрі...» «Так ось, якби він довідався, що ви — зірки, він би в труні перекинувся. Смоктуновський був великим актором, але не був зіркою, а ви вже зірки». Так ось, якщо тиражувати це слово, Сафонова дійсно зірка. У повному розумінні цього слова — за майстерністю, людським началом, енергетикою. Чітко, зрозуміло тримає напруження... Вона — одна з окрас фільму «Діви ночі»!
— Ваші фільми радянського періоду користувалися масовою популярністю...
— Ви знаєте, по-перше, я не думаю, що мої фільми були масово-популярні. Так, «Повернення Баттерфляй» подивилося сім чи вісім мільйонів. А я не чекав більше 100 тисяч. «Імітатор» взагалі бив усі касові рекорди. Але є три зразки кіно — чисто елітарне, яке скажімо, знімає Сакуров; популярно-комерційне (узяти хоча б Ельдара Рязанова), і раніше намагалися створити «мило», коли висока культура кадру поєднується з комерційним підходом. Це, можливо, був найбільш вдалий варіант. Сьогодні я не хочу сказати, що робив би фільм лише для десяти людей — розумію, що на це й грошей не дадуть. Тому в кожній картині я намагаюся поєднати третій варіант: не претендую на найвищий конвеєрний успіх, але й не опускаюся нижче плінтуса, коли «тяп-ляп» і в кожному кадрі — кров.
— Ваше ставлення до екранізацій. Припустимо, Бортко в «Ідіоті» спробував поєднати духовні цінності і сюжетність.
— Ну, робота Бортка, якого я знаю давно — ми вчилися з ним паралельно — для мене, чесно кажучи, загадка. Якщо за Достоєвським у мене було менше питань — це досить вдала спроба, то в «Майстрі і Маргариті» у них сталася якась жахлива помилка. Перше, Володя, мабуть, десь себе переоцінив (хоча, взагалі, він людина самокритична) — вирішив, що Булгакова можна зняти, як серіал. Булгаков — приголомшуюче важкий письменник. Особливо для перенесення на екран. Там багато значень, немає однозначності. Мало того, що в самому сюжеті — від містики до побуту, але там у кожному реченні потрібно шукати точний, адекватний підхід. Автор потребує дуже ретельної роботи, і то я не знаю чи вийде: у тих, хто брався, — не вийшло... Хороший продюсер Валера Тодоровський, чудовий режисер — чому вони «лажанулися»? Читали ж Булгакова, здавалося б, набрали добрих акторів, але з іншої доби: ну, не вірю я в актора Лаврова, Басилашвілі в такій ролі. І, взагалі, щось старе пішло! Плюс — я бачу поквапливість. Дивлюся в кадр — навіть блискучі актори з’їжджають і далі, далі, далі, провал-провал-провал. І я уявляю, як сидить Бортко на стільчику, все це бачить, але розуміє, що йому ще шість епізодів потрібно зняти, говорить: «Гаразд — пройде». Так, крапля за краплею... Ця картина не бездарна, аж ніяк, — у тій же мірі талановита, але там явно відчувається в усьому квапливість. Знаєте, як жінка одягалась на бал, довго накладала макіяж, а сукню недбало застебнула — і все вбила. Так і тут — повинна бути дуже чітка деталь. У всьому.
