Інтернет усе активніше приєднується до інших ЗМІ у формуванні суспільної думки. Однак усе-таки його роль досі залишається вельми суперечливою, зокрема, з огляду на російськомовність українського веб-простору. Шеф- редактор групи сайтів «Обозреватель» («Оглядач») Олег Медведєв нещодавно запустив ще одну версію свого популярного сайту державною мовою. Крім того, слід згадати, що коли пан Медведєв працював на Громадському радіо, він також створив власну програму українською. Про ефект українізації вітчизняного інтернету та про сучасний стан всесвітньої інтернет-мережі в українському контексті «День» і розпитав у Олега Медведєва, розмову з яким ми вже анонсували (див. №186 за 12.10.2005).
— Запровадження української версії «Оглядача» — це спроба дерусифікації українського інтернет-простору? Які результати його відвідуваності? Які рейтинги? Яка кількісна різниця відвідуваності російськомовного і україномовного сайту?
— На жаль, результати не такі, як хотілося б. Звичайно, ми чекали на більш прискорений розвиток проекту «Огладача». Тут є кілька чинників. Із одного боку, ми поки що не забезпечили «Оглядачу» належну рекламу. Але я сподіваюсь, що цей недолік частково закриє наша розмова на цю тему. (Тобто ми не випадково розмовляємо в газеті «День», бо це видання дуже багато робить для популяризації української мови.)
По-друге, все-таки відчутну роль відіграє інерція. Сайт відбувся і вийшов у лідери українського інтернету як російськомовний. Його аудиторія вже склалася, і всі вже звикли до його російськомовності. А, як ви знаєте, нічого в цьому світі не змінюється важче, ніж наші звички. Тому є ще над чим працювати щодо розширення аудиторії «Оглядача». Я вважаю, що ми можемо розраховувати на 20—30% від всього об'єму відвідувань сайту. Прошу всіх тих, кого хвилює доля української мови, користуватися україномовною версією сайту — www.oglyadach.com. Повірте, вона нічим не поступається російськомовній, а іноді оновлюється навіть швидше.
— А загалом, чим ви керувались, коли запровадили «Оглядач»?
— Це ж ненормально, коли провідний інтернет-ресурс не має україномовної версії. Мабуть, правильніше було б, якби ці два проекти стартували синхронно. Тоді україномовний проект розвивався б легше. Нині «Оглядач» з'явився тому, що його просто не може не бути. Хіба можуть читачі собі сьогодні уявити газету «День» без української мови? Так само, за рік-півтора не можна буде уявити «Обозреватель» без «Оглядача». Однак, з комерційної точки зору, україномовну версію можна було б не запускати. Проте не все в цьому житті вимірюється лише грошовим зиском.
— Для газет існує система сертифікації тиражів. Для інтернет-видань є багато «вимірювачів» рейтингів. Наскільки їм можна довіряти?
— В Україні дійсно є кілька систем. Рекламодавець працює з лічильниками «Bigmir)net». Незважаючи на те, що наші стосунки з цією системою розвивалися достатньо складно, але цьому лічильнику ми довіряємо, і йому довіряє ринок. Погано лише те, що цей лічильник є унікальним в Україні та в нього поки що немає справжніх конкурентів. Має бути кілька альтернативних. Окрім того, в нас є лічильник на порталі mail.ru, і цифри, які показують вони, практично збігаються з тими, які показує «Bigmir)net».
— Як ви ставитесь до ініціативи «Чистий інтернет»? І чому «Обозреватель» не приєднався до неї?
— До чистоти — ставлення вищою мірою позитивне. Але у мене дещо подвійне ставлення до самої акції. По-перше, на її старті, попри те, що ми є лідерами в інтернет-просторі України, нас туди не запросили. А по-друге, у цієї акції є своєрідний підтекст. Можливо, я хибно зрозумів ідеологію «Чистого інтернету», але там закладена якась канонічна концепція всесвітньої мережі. (Я зараз не кажу про площину «чесність— нечесність».) От, умовно кажучи, це має бути ресурс в основному політичний і що неприйнятним є насиченість сайту фотографіями, особливо такими, які мають еротичний відтінок чи щось подібне. «Обозреватель» — сайт із унікальною концепцією, і в цьому, можливо, й полягає секрет його успіху: за півтора року з 30-ї позиції в рейтингах він перейшов на першу-другу. Зараз ми — в стані перманентної конкуренції з «Українською правдою». Протягом останнього тижня ми лідирували за всіма показниками. До того — тиждень-два — лідирувала «Українська правда» (яка, до речі, таки приєдналася до акції «Чистий інтернет». — Ред.). Є така закономірність, за якою під час якихось політичних катаклізмів чи криз у державі відбувається більший сплеск зацікавленості інтернет-читачів саме до «Української правди». А коли життя повертається у більш спокійне русло, лідером стає «Обозреватель». За концепцією, «Обоз» є газетою таблоїдного типу. В таблоїді, крім політики, має бути шоу-бізнес, спорт, прогноз погоди, кросворд, гороскоп, анекдот і фотографія красивої дівчини. Отже, ми робимо повноцінну інтернет-газету. В нас дуже багато фотографій. Взагалі, вважаю, фото відіграє дуже велику роль в «Обозі». У нас ще півтора-два роки тому вважалося, що в інтернет-газеті фото є неприпустимими, бо це дуже обтяжує трафік. Але техніка робить кроки вперед, і це дозволило привнести в інтернет нові рішення. І я бачу, що вже з'явилися кілька сайтів, які намагаються наслідувати концепцію «Обоза» (той же MigNews). Тому ми вважаємо саме нашу концепцію правильною. Вона себе виправдала з точки зору ринку й рейтингів.
— На що ще, крім рейтингів, можуть впливати кризові ситуації в країні?
— Коли відбувається якась серйозна політична криза, вона завжди збільшує загальну зацікавленість інтернетом. Наприклад, найбільший сплеск інтересу був під час помаранчевої революції. Хоча в нас за рейтингами були й інші рекорди, які побили революційні. Але, умовно кажучи, інтернет на «виході» з революції, виявився на вищій статистичній планці ніж інтернет на «вході» в революцію. Однак після помаранчевих подій рейтинги вже зафіксувались на певному рівні. Тобто відвідуваність сайтів стала більшою. Так само, хоча й не в таких пропорціях, відвідуваність інтернет-сайтів (загалом усіх) спричинила відставка уряду Тимошенко і все, що потім відбувалось. Ось, наприклад, якщо брати статистичний максимум «Обозревателя», то в дні відставки Тимошенко він перевищив статистичні максимуми днів помаранчевої революції. Потім, безумовно, відбувається заспокоєння, відвідуваність спадає, але, як я вже казав, рейтинги стають на більш високий рівень, ніж ті, які були в переддень кризи. І політичні кризи, які викликають велике зацікавлення в суспільстві, відіграють позитивну роль у розвитку інтернету.
— Відомо, що більшість користувачів всесвітньої мережі сконцентровані в Києві або в великих містах Сходу України...
— Здебільшого в Києві. Навіть великі міста сходу не йдуть у жодне порівняння з Києвом. Якщо брати українську аудиторію (адже наші сайти мають велику кількість заходів із-за кордону — Росії, діаспори), то в Києві сконцентровано десь 80% від загальної кількості інтернет-користувачів. Все інше припадає на Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Одесу, Львів, які розподіляють аудиторію приблизно порівну. Від Києва ці міста йдуть з дуже великим відривом назад. Але це, до слова, не перешкоджає збирати рекламу, адже Київ — найбільш платіжоспроможне місто. Рекламодавців цілком влаштовує, що аудиторія здебільшого київська. Я нараховую від п'яти до десяти українських сайтів, які збирають відчутні рекламні бюджети. Це насамперед портали й інформаційні ресурси.
— Як ви оцінюєте роль інтернету у формуванні суспільної думки, особливо на тлі інформаційного «зливу», який нині знаходить свій притулок в основному в інтернеті?
— Склалася думка, що Інтернет являє собою таку собі клоаку, куди можна «злити», все, що заманеться, і легалізувати через нього будь-яку інформацію. Це була актуальна і слушна теза для періоду п'ятирічної давнини. Тоді, дійсно, інформація «зливалася» у всесвітню мережу й її підхоплювали та цитували газети, причому часто-густо навіть не посилаючись на конкретний сайт, натомість ставлячи посилання: «Як повідомляє всесвітня мережа інтернет». Зараз інтернет теж подекуди виконує таку роль, оскільки має спрощений юридичний режим існування. Але масштаби такого явища є значно меншими. Звичайно, з'являються сайти-одноднівки, як, наприклад, «Агентство завтрашних новостей». Воно своє відпрацювало й зникло. Але ж з'являються і газети-одноднівки. Та переважна більшість солідних сайтів, які вже завоювали довіру аудиторії, думають про довготривалу перспективу свого існування. Певна кількість цих проектів, зокрема ми, є не політичними, а бізнес-проектами. Можливо, лише політизованими. Тому не треба думати що в інтернеті розміщують все що завгодно. Ми дуже багато працюємо над відбором матеріалів. Інтернет-ресурси перетворилися на де-факто повноцінні ЗМІ, які за кількісними параметрами своєї аудиторії вже конкурують з газетами. Я нещодавно читав американське дослідження, за яким один відвідувач інтернету формує думку шести- семи людей. Це найбільш просунута, інформаційно підкована частина суспільства. Особливо цей вплив був масштабним під час виборів 2004 року, коли в непровладних кандидатів інтернет виступав як єдиний канал комунікації з виборцями. І це спрацювало.
— Якою, на вашу думку, буде роль інтернету під час парламентських виборів: чи вона зросте, чи ні?
— Із одного боку, я вже говорив, що політичні конфлікти та кризи (а будь-які вибори з точки зору конфліктології є керованим політичним конфліктом) підстьобують інтерес до інтернету. Якщо порівнювати його з іншими ЗМІ, то, вважаю, що цього разу роль всесвітньої мережі буде меншою, ніж вона була під час виборів президента України, тому що інтернет тоді був єдиним сегментом ринку ЗМІ, де була свобода слова, плюралізм думок і були представлені різні політичні сили. Зараз свобода слова — на всіх телеканалах і в газетах, тому інтернет перестав бути єдиним місцем, де можна знайти правду й різні думки.
— А як щодо Закону України «Про вибори народних депутатів», за яким ЗМІ закриватимуть до закінчення виборів за — найменше — оціночну думку?
— Гадаю, від цього інтернет виграє, бо це не поширюється на всесвітню мережу. Але щодо самого закону, то, на мою думку, деякі його норми будуть пом'якшені. Але, якщо цього не зроблять, можна сподіватись на те, що не буде масової практики його застосування до ЗМІ. Адже я переконаний: якщо будь-яка політична сила підведе під закриття впливовий ЗМІ, то вона програє на прийдешніх виборах більше, ніж виграє. Я взагалі не можу зрозуміти, що можна виграти від закриття ЗМІ? Хоча, з іншого боку, вибори 2004 року показали, що норма закону, яка направляла б деякі ЗМІ в якесь конструктивніше русло, мала б існувати. Адже тоді дехто виявляв занадто багато сваволі.
