Минулої п’ятниці «День» розпочав на своїх сторінках дискусію з приводу перспектив організації трансляції українських телеканалів у Росії. Висловити свою думку з даної проблеми ми запропонували і генеральному продюсеру телекомпанії «1+1» Олександру РОДНЯНСЬКОМУ.
— Як ви вважаєте, наскільки взагалі запитане українське телебачення в Росії, якщо враховувати те, що українці, які проживають на території РФ, часто себе українцями не відчувають? А якщо воно все-таки запитане, то які ваші основні аргументи на користь присутності українського ТБ у Росії?
— Мені здається, що це теза, яка не вимагає аргументації. Це як ваша домашня бібліотека. Адже вам не потрібні аргументи для того, щоб мати книгу того чи іншого автора, який не є для вас найулюбленішим. У той же час, для вашого сусіда саме ця книга може виявитися просто необхідною.
Нинішній характер розвитку телебачення (і, передусім, можливість супутникового мовлення і прийому в індивідуальному порядку сотень каналів) має на увазі можливість для будь-якої людини ознайомитися з програмами того чи іншого каналу в будь-якій країні. А українські мовники в Росії (як і російські в Україні, хоч, можливо, меншою мірою) мають перспективи хоча б тому, що не тільки етнічним українцям або вихідцям з України цікаве те, що відбувається в Україні. Я переконаний, що багатьом iз тих росіян, хто має відношення до деяких політичних, соціальних та інші контекстів, було б цікаво — скажiмо, в нинішній ситуації навколо катастрофи літака ТУ-154 над Чорним морем — ознайомитися з позицією українських ЗМІ. Мені здається, що це дуже здорова, сучасна й цивілізована практика. Тому з точки зору аргументації наявності українських каналів у російському інформаційному просторі, я думаю, очевидно, що ця проблема давно вимагає розв°язання. Інша справа, що це має бути зроблено у відповідності зі здоровим глуздом і законодавством тієї країни, про освоєння інформпростору якої йдеться — в даному випадку ми говоримо про Росію.
— До речі, про відповідність законодавству. Наскільки складно саме з цієї точки зору українським телекомпаніям вийти на російський телевізійний ринок?
— Якщо йдеться про те, щоб вийти на рівень отримання ліцензії в Міністерстві преси, телебачення і радіомовлення РФ, і про те, щоб забезпечувати цілодобове (або в певному обсязі) українське мовлення всередині країни, то це дуже непросте завдання. Крім того, що потрібно відповідати трохи м’якшим, ніж у нас, законам Російської Федерації, потрібно, наприклад, враховувати, що там нещодавно введено обмеження на частку іноземного капіталу. Якщо раніше взагалі не було ніяких обмежень (у Росії, наприклад, є компанії, які на 75% відкрито належать іноземним інвесторам), то зараз — п’ятдесят на п’ятдесят. Тобто, спочатку потрібно знайти російського партнера, домовитися про створення спільного підприємства, яке, в свою чергу, почне забезпечувати мовлення українського каналу, наприклад, у Москві. Але це не принципова річ. Головне, звичайно, — власне зміст цього блоку мовлення. Не секрет, що дуже часто ми перетинаємося в правах: наявність російських каналів в Україні створює мало де відомі (за винятком колишніх республік, а нині нових країн, що виникли на території Радянського Союзу) і абсолютно дивні казуси в галузі юридичного забезпечення авторських і суміжних прав. Наприклад, компанія «1+1» або компанія «Інтер» володіє ексклюзивними правами на демонстрацію в Україні певних фільмів, серіалів і програм. А паралельно в кабельних мережах ви можете бачити на російських каналах усе те, що ми купували. Часом доходить до смішних парадоксів: коли зроблена нами програма, наприклад, «СВ-шоу», реалізована на територію Росії, раптом «повертається» до нас на чужому каналі, який ретранслюється на території України. Тобто, іншими словами, оскільки ми хочемо діяти юридично чисто і тільки це й повинні обговорювати, то зрозуміло, що блок українського мовлення, крім усього іншого, має бути сформований на підставі чистих юридичних авторських прав. Тобто там мають бути присутніми вироблені в Україні програми (новини, інформаційні програми, публіцистичнi, ток-шоу, гейм-шоу тощо), на які ми маємо права для демонстрації в Росії. Ось ця річ набагато складніша і насправді вимагає серйозного обговорення.
— А якщо говорити про рекламний ринок Росії? Нещодавно в інтерв’ю «Дню» ви наводили цифри динаміки російського ринку. Чи захочуть, з цієї точки зору, пускати туди українські канали?
— Ви знаєте, він настільки великий на сьогоднішній день, що гіпотетично там можлива поява нових гравців, які могли б, напевно, претендувати на якісь малі шматочки цього дуже великого (за українськими мірками) пирога. Це, безперечно, телевізійний ринок світу, який найбільш динамічно розвивається, як це не дивно, можливо, прозвучить для багатьох. Це ключовий ринок Європи. Росіяни сьогодні вже виходять на третє або на четверте місце за обсягом телереклами — після Франції, Німеччини й Великої Британії. Тому, враховуючи обсяги ринку, це було б можливо. Інша справа, чи зможемо ми виявитися конкурентоспроможними. Я взагалі вважаю, що це дещо некоректна постановка питання: «Чи захочуть, мовляв, російські телекомпанії?». А чи захочуть українські телекомпанії наявності поруч з ними в Україні російських? Напевно, це неприємно. Це чинник конкуренції. Якщо уявити собі, що якась українська телекомпанія була б конкурентоспроможною, то, ймовірно, для неї б знайшлася своя ніша (нехай навіть дуже невелика) на рекламному ринку Росії. Але якщо чесно — я не бачу взагалі ніяких перспектив iз цієї точки зору. Бачу перспективу з точки зору забезпечення певного діалогу, дискусії, повноцінного інформаційного обміну. А з точки зору ведення якимось україномовним каналом у Росії бізнесу в чистому вигляді — на жаль... Хіба що на регіональному рівні. Взяти, наприклад, Усть-Кут, Красноярську область — там є великі україномовні общини. Ось там, на регіональних ринках, мабуть, ми б ще могли «пограти», а на федеральному ринку... Сумніваюся.
— Якими конкретно можуть бути форми присутності українського ТБ в російському телепросторі?
— Якщо говорити про нині існуючі українські канали (я маю на увазі головних гравців, тобто три великих національних канали — «Інтер», УТ-1 і «1+1»), то ми жахливо обмежені тією базою, яка у нас є, характером мовлення (йдеться про ефірне мовлення), яке ми успадкували з радянських часів. Наш сигнал передається від передавача до передавача, і таким чином ми покриваємо всю територію країни. А в Російській Федерації — внаслідок її розмірів — традиційно всі телевізійні канали (ось уже багато десятків років, і початок цьому покладено зовсім не після перебудови) поширюються за допомогою супутникового мовлення . Тому їх так легко приймати і дивитися і в Україні, і навіть в Польщі, і в інших країнах. Нам сьогодні для того, щоб виявитися доступними в Росії, потрібно перейти на супутник. Я гадаю, що це був би оптимальний варіант. Якщо ми наш сигнал «вішаємо» на супутник, то далі можливі два варіанти. Або домовитися з МПТР РФ (якщо вже на рівні Держдуми буде прийнято відповідне рішення), і в цьому випадку це міністерство, відповідальне за ліцензування і за виділення частот, могло б, скажiмо, обговорити можливість виділення українському мовнику тієї чи іншої частоти в Росії або, наприклад, у Москві. Або можна домовлятися з окремими кабельними операторами, які, на відміну від українських, знаходяться в рамках жорстко діючих і визначених законом правил.
У будь-якому випадку, це абсолютно здорова, осмислена і своєчасна пропозиція. Ми завжди говоримо і плачемо з приводу того, що українських глядачів позбавили російського телебачення. А ось у цьому випадку абсолютно очевидний зворотний інтерес. І я неодноразово стикався з фактами прояву інтересу до українського телебачення в Москві і за її межами.
— А чим би могли допомогти телевізійникам політики?
— Абсолютно виразною позицією — просто поглядом на ситуацію з позиції України, а не конкретної політичної сили або конкретної групи осіб, яким приємне або неприємне існування в Росії того або іншого телевізійного каналу. Просто дуже важливо забезпечити, щоб українська точка зору й українські контексти були представлені за межами нашої країни. Ми ж не успадкували — на відміну від Росії — системи кореспондентських пунктів за межами країни, ми не успадкували системи іномовлення. Тому українська точка зору висловлюється, щонайменше, слабо. І тим, що називається PR-ом країни, у якому зацікавлені всі без винятку (я сподіваюся, що без винятку) конфліктуючі політичні групи країни, реально ще ніхто не займався. А нам обов’язково потрібно цим займатися.
— І останнє запитання — з приводу можливої присутності телеканалу «1+1» в російському інформаційному просторі. Справа в тому, що нещодавно Інтернет-видання «Україна.Ru» заявило про створення найближчим часом проекту «Відкритий телеефір», у межах якого на сайті планується організувати трансляцію провідних українських телеканалів. І вже ніби ведуться переговори з телеканалами «1+1» та «Інтер»...
— Нам дуже сподобалася ця ідея, і ми готові всіляко цьому сприяти. І такі перспективи ми обговорюємо. Я поки що не говорю про участь у російських виробництвах, про участь у якихось ще більш масштабних проектах. Я говорю виключно про те, що український канал «1+1» може бути присутнім — або це інтернетівське мовлення, або (ми зараз обговорюємо це питання) буде перехід на супутник у наступному році. І коли вже наш сигнал розповсюджуватиметься через супутник, можна буде говорити про можливість появи (за допомогою українських і за умови згоди російських політиків) українського блоку мовлення в Росії — в тому або іншому вигляді.
