— Тут є дуже добра база для розвитку, і не скористатися
нею було б нерозумно, — каже Олександр Ткаченко. — Для мене прихід на «Новий
канал» — це шанс. Робити шоу-програми я не можу, тут я не фахівець. Мені
хочеться спробувати зробити що-небудь серйозне, маючи в руках цілий канал.
І, незважаючи на труднощі в минулому, ми з оптимізмом дивимося в майбутнє.
— Чи взяли ви з собою на «Новий канал» свою стару команду
з «Нової мови»?
— Зі мною прийшли троє журналістів і троє працівників адміністрації.
Ще кілька осіб я запросив зі сторони. Що стосується колишнього шеф-редактора
каналу Андрія Куликова, то він був у відпустці за свій рахунок, але навряд
чи повернеться до нас.
— Чи будуть зміни в сітці віщання, у форматах програм?
— Звичайно. Досі протягом місяця я розбирався з тим, що,
власне, є на «Новому каналі». Тепер ми переходимо до планування майбутнього.
Ми канал маленький, у нас немає можливості робити велику кількість форматних
передач. Зате в нас є студії для новин в прямому ефірі, абсолютно оригінальні.
Наприкінці травня в нас визначиться нова сітка віщання, літня, на ній ми
випробуємо ряд ідей.
— Програми новин на «Новому каналі» теж зміняться після
вашого приходу?
— Мені дивно було чути, що на «Новому каналі» немає новин.
Є, скажімо, розважальна інформація. Насправді новини тут були й будуть:
економічні, культурні, соціальні. Звичайно, серед новин є й політичні.
Але ми не будемо робити з політики головних новин.
— Чи комфортним є для вас відхід від політичної журналістики
на ТБ?
— Гадаю, що політичному ТБ комфортно від того, що такі
товариші, як я, від нього відійшли. Мені було дуже цікаво займатися політичним
ТБ, новинами, передачею «Післямова», тому що це — найкраще, що я вмію робити.
І якщо будуть в країні умови — а я не та людина, яка може створювати ці
умови, я лише можу на них впливати, як будь- який журналіст, — я міг би
займатися й політичною журналістикою.
Був такий період, коли я працював у «Післямові», потім
ми зробили «Обличчя світу». Тепер у мене інша робота — канал. Тут потрібні
зовсім інші риси. І постійно згадувати що я починав як політичний журналіст,
теж неправильно.
— Чим, на ваш погляд, висвітлення в пресі нинішньої
президентської виборчої кампанії відрізнятиметься від парламентської, тієї,
що була рік тому?
— У майбутній кампанії буде більше однозначності. Мене,
чесно кажучи, деякі аспекти цієї кампанії бентежать.
— Те, що буде, — умовно кажучи, «гра в одні ворота»?
— «Гра в одні ворота» мене бентежить менше. Канали, програми,
газети вже тепер переважно сприймаються не як інструмент для отримання
інформації, а як знаряддя в політичній боротьбі. Нещодавно я зустрічався
з, умовно кажучи, «групою товаришів», які мають стосунок до телебачення.
Мене просто вразило, наскільки все в нашій тележурналістиці однозначне.
Вони кажуть: «Я належу до цього політичного табору, а він — до того». Тобто
спочатку всі вони кажуть, що, мовляв, вони незалежні, а потім стає зрозуміло,
хто за ким стоїть. Тому «гра в одні ворота» — це відносно. Мене бентежить
те, що наші брати-журналісти закривають на цю явну клановість очі. Кожен
уже визначився щодо свого табору. За винятком одного-двох видань, я не
бачу, щоб хтось займався чистою журналістикою поза яким- небудь табором.
Це мене бентежить на порядок більше. Тому що можна сказати: в однієї групи
гравців більше, в іншої менше, — але все одно це не журналістика в західному
розумінні свободи слова, а гра в незалежність. Таким чином ми дозволяємо
політикам собою грати.
— Але чи не кривимо ми душею, коли говоримо про незалежну
нібито західну журналістику? Погодьтеся, в світі зовсім мало ЗМІ, фінансово
абсолютно самостійних. Більшість видань, теле- та радіоканалів і в Європі,
і в Америці фінансуються певними «групами». Інша річ, що в цих «груп»,
дійсно, різні політичні інтереси й різні політичні «шефи». А в нас всi
вони призначаються на Банковiй.
— На Заході існують давні закони й традиції свободи слова.
Там і на думку не спаде жодному політику чи власнику ЗМІ встановлювати
заборони або диктувати журналістам, про що й про кого писати. Якщо таке
станеться, то суспільство його не зрозуміє, і закон буде не на його боці.
Інша річ, що керівники різних фінансових угруповань, які володіють ЗМІ,
можуть час від часу самі виступати в пресі зі своїми уподобаннями та антипатіями.
— У чому, на ваш погляд, причини того, що в нашiй країнi
все зовсiм навпаки?
— У низькій політичній культурі. Це триватиме доти, доки
країна економічно не почне «вигрібати».
— І розуміння такої ситуації відвертає вас від активної
політичної журналістики?
— Кожен визначає для себе ступінь, так би мовити, забрудненості
навколишнім середовищем. Головне — намагатися не забруднитися. Я не хочу
працювати за тими правилами, які сьогодні існують. Це від початку означає
займатися не журналiстикою, а квазіжурналістикою. Тому «Новий канал» я
сподіваюся зробити найменш політизованим серед усіх телеканалів Києва.
