На початку вересня виповниться чотири роки, як в ефір уперше
вийшла інформаційна програма «Вікна» — спочатку МЦ-Інтерньюз, як тоді називалася
майбутня телекомпанія СТБ.
Творчий стаж телеведучої «Вікон» Олени Фроляк практично
збігається зі стажем всієї телекомпанії, вона стала «обличчям каналу»,
і зараз, коли СТБ перебуває в непростій ситуації, саме погляд «ветерана»
на шлях, пройдений «Вікнами», особливо цінний. Адже Олена всі «тонкощі»
взаємовідносин ЗМІ і влади в Україні відчула на своєму досвіді, будучи
при цьому не керівником або власником каналу, зв'язаним політичними інтересами
та бізнесом, а журналістом, який просто хоче професійно і вільно займатися
своєю справою: неупередженою, якнайбільш об'єктивною інформацією про події
в країні та світі.
Чи можливо це в Україні?
— «Вікна» мають багату історію «боротьби» за право бути
в ефірі України...
— Так, iз січня 1997 року нас настільки обурливо прибрали
з УТ-2, що це був чорний період для всієї телекомпанії. Ми не байдикували,
продовжували готувати випуски новин, але вони не йшли в ефір.
Та коли 2 червня 1997 року, менше ніж за півроку, я відкривала
перший випуск новин оновленої телекомпанії СТБ, вже на 50-му каналі. Ми
підбадьорилися, зуміли зайняти гідне місце поруч iз конкурентами. А тепер
історія повторюється. Нас знову хочуть вигнати з ефіру, затулити рот, але
вже не вольовим методом, а начебто через якісь фінансово-правові порушення.
— Як ви ставитеся до нинішньої ситуації з каналом?
— Знаєте, я одна з авторів того, що виходить в ефір, і
нібито одна з винуватців того, за що нас б'ють. Але я не бачу в наших передачах
нічого жахливо опозиційного, гострого, тим більше конфронтаційного. Ми
просто прагнемо зберігати об'єктивний погляд на події, презентувати всі
точки зору, а не подавати урізану заради чиїхось симпатій інформацію. Нас
б'ють не за те, що ми опозиційна телекомпанія, а за те, що ми даємо виступити
всім. Саме цього нині не треба. Не знаю, хто там знаходить щось гостре,
— навпаки, ми намагаємося подавати новини й аналітику стримано, зважено.
Хотілося б працювати набагато гостріше і жорсткіше, але зараз ми не можемо
собі цього дозволити. Російські ГРТ, НТБ, РТР дозволяють собі в ефірі бути
набагато розкутішими, ми, порівняно з ними, просто прісні і пригладжені.
— А якщо порівняти «Вікна» з іншими українськими інформаційними
програмами?
— Не буду говорити, що вони ще більш пригладжені, але вони
теж вимушено пригладжені.
Дуже важко сприймаються ці постійні перевірки податківців,
санепідстанції, пожежників. Я ніколи не забуду, як три роки тому Зіновій
Кулик зобов'язав нас показувати програми перед ефіром якомусь «цензору».
Приходила людина, забирала твої підписи до сюжетів і казала: «Те не так,
це не так...» Нестерпно працювати в прямому ефірі під невсипущим оком когось,
хто чекає твоєї помилки. Так і те, що робиться зараз, також важко пережити.
В принципі, прямого тиску на мене немає. Я вільна у виборі тем, підписів,
у верстці програм, як і інші редактори. Але тиснуть на весь канал.
— Чи є явні теми-«табу» на нашому телебаченні?
— Не думаю, що при нинішньому стані свободи слова в Україні
може з'явитися хоч щось подібне до програми «Ляльки».
Наша влада вважає, що всі журналісти — вороги. Скільки
вже виїхало з країни чудових журналістів, талановитих ведучих! Вони дійшли
висновку, що їм далі тут робити немає чого. А ми не поїхали, ми хочемо
жити і працювати тут. Ми ж стверджуємо, що живемо в державі демократичній.
Але, на жаль, все, що відбувається зі свободою слова в Україні, свідчить
про те, що це далеко не так.
— У ситуації тиску, в якій нині опинився ваш канал,
не всі, скажемо так, побратими по цеху вас підтримали. Чия підтримка виявилася
для вас найбільш значущою?
— «День» постійно пише про наш стан, «Зеркало недели» —
також. З телеканалів — тільки ТЕТ («Вісті»), «Новини» (ЮТАР) і «Новий канал»
повідомили про те, що відбувається. Більша частина ЗМІ повідомляє про нинішнє
закриття рахунку СТБ якось узагальнено, чисто інформаційно, не даючи аналізу
і не виказуючи особистого ставлення до того, що нас виганяють з ефіру.
Тільки «День» та ще ЮТАР дали свої оцінки цьому свавіллю.
Всі дуже обережні. І я можу їх зрозуміти. Всі розуміють,
що не можна говорити те, що думаєш. Як за часів Брежнєва.
— «Вікна» вважаються політичними новинами. Це відповідає
вашим професійним уподобанням?
— Хочеться чистих, нормальних, «людяних» новин, а це не
виходить. Це горе і журналістів, і телеведучих, і всієї нашої країни.
— Які ваші прогнози: куди рухається наше телебачення,
вся преса, та й взагалі країна?
— Ви знаєте, оптимізму в мене мало. Я нікому про це не
говорила, але мені починає не давати спокою думка виїхати звідси взагалі.
У мене виїхало багато друзів, і я завжди була великим противником цього,
гарячим патріотом. А зараз ловлю себе на думці, що все частіше думаю про
від'їзд. Тут усе стає абсолютно безперспективним, пропадає віра в майбутнє.
Якщо нічого не зміниться після виборів, настане тотальна депресія для професіоналів,
для суспільства і країни загалом.
