Нарешті сталося те, про що вже протягом усіх семи років, які на каналі «1+1» існує «Без табу», просили глядачі творців програми — перенести проект Ольги Герасим’юк на більш ранній ефірний час. З 5 жовтня програма з’явиться в новому телевізійному сезоні та з новими сюрпризами-змінами у форматі. Лише Ольга Герасим’юк лишається незмінною ведучою, відомої в кожному куточку країни програми.
— Ольго, які нововведення з’являться у вашій програмі цього телероку?
— Постараємося зробити програму доступною ще більшій кількості охочих поговорити на тему своїх прав, сім’ї, життєвих цінностей. Ми ввели у формат не одну історію, а більше. Тепер більше бажаючих зможуть звернутися: «Дорога редакціє, прошу допомогти у тому й тому…» Ми запустимо на майданчик більше людей, і вони зможуть брати участь у вирішенні проблем один одного. Історії можуть переплітатися. Таким чином, зміцнюватимемо тему людської взаємодопомоги. Те, що раніше зоставалося поза ефіром, — коли люди кидаються на допомогу іншим. Ще запрошуватимемо відомих людей — вони такі самі в житті, як і звичайні люди. І не застраховані ні від яких проблем у сім’ї або в суспільстві. Як i, раніше, старатимемося робити «Без табу» захоплюючою програмою. Адже історії, розказані у програмі, — справжні. І вони бувають крутішими, ніж вигадані в проектах і серіалах. І це те, що глядачі цінують понад усе в нашій програмі, — те, що історії справжні.
— Більш ранній час виходу програми — це і ваше бажання?
— Звичайно! Ми дуже раді, що тепер виходитимемо раніше! Адже дуже багато хто з наших глядачів — це сільські мешканці, а в них режим — уставати рано. І перегляд «Без табу» для них перетворювався на нічне пильнування: спочатку дивилися, потім зідзвонювалися і обговорювали. У результаті — не висипалися. А 17.30 — це той час, коли багатьом жінкам — а вони становлять значну частину нашої глядацької аудиторії — ефір буде доступний. Я саме об’їхала півкраїни, навіть більше. Де б не була — збігалися люди, питали: «Де «Без табу»? В жодному селі не бачила людини, яка нас не дивиться! Всі настільки віддані наші глядачі, що навіть було б грішно не виправдати їхнiх очікувань.
— За ці роки «Без табу» стала чимось більшим, аніж просто телепрограма…
— Так, за ці сім років «Без табу» зі звичайної програми соціального спрямування перетворилася на величезний рух, серйозний іміджевий проект каналу. Щоб вирішити соціальні проблеми населення, потрібно, щоб працювали соціальні організації, прокуратура, медицина… А на нашому майданчику простi люди й чиновники стають рiвними один перед одним. Чиновники охоче вiдгукуються на прохання про допомогу. Це дуже позитивний заряд.
— Ви вже відчуваєте себе ТБ-довгожителями?
— Довгожителями? Знаєте, чомусь ні. Може тому, що все, що відбувається у нас на програмі — не повторюється. Завжди нове. Хоч для телебачення це безпрецедентно — сім років ефіру. Напевно, щось подібне можна пригадати з історії російського ТБ — наприклад, десятиріччя в ефірі програми Молчанова «До і після півночі». Зазвичай програми народжуються, представляють нових осіб і швидко йдуть, виконавши свій план з цифр рейтингу, і забуваються назавжди. Це бізнес насправді. Чому так трапилося з нами? «Без табу» запропонувала на каналі «1+1» місце зустрічі небайдужих громадян країни — для боротьби за свободу, права і гідне життя людини в нашому непростому суспільстві. Спочатку в «Без табу» ми показували «повчальні» історії: ось хлопчик усиновив маленьку дитину, яку сам же врятував; ось дівчинка дізналася, що мама її вдочерила, пережила шок від цього повідомлення «добрих» людей і не впоралася з ситуацією — пішла з дому, вдалася до небезпечних пригод, але люблячий хлопчик знайшов дівчинку, відігрів її серце, привіз її до мами, і ось вони разом приїхали до студії розповісти цю драматичну історію — для того, щоб ті, з ким це трапиться (а історія типова), не повторили помилок. Ми шукали свідків, учасників подібних історій, знімали сюжети і будували розповідь для глядача так, що він її проживав, як виставу, за всіма її жанровими законами. А пізніше історії почали жити самі по собі у студії, люди почали приїжджати до нас із незавершеними ситуаціями і проблемами, намагаючись знайти вихід для себе у своїй долі. Ми стали спiвучасниками їхнiх складних життєвих ситуацiй, стали самі дійовими особами: шукали їм помічників, рятівників, долучалися до боротьби за них. І це все відбувалося прямо в нас у студії, на телецентрі. Так ми стали певним громадським рухом. І у «Без табу» тепер уже звично люди з усієї країни почали йти, їхати і летіти — як, наприклад, у Верховний Суд. За допомогою, якої більше ніхто не надасть, — навіть той же Верховний Суд.
— Судячи з усього, вони її отримують — цю допомогу.
— Історія наших героїв може отримати свою розв’язку не відразу — продовження ми показуємо потім. Причому допомога йде не лише від нас — допомагають і інші люди. Глядачі дивовижно пам’ятають наших героїв — у нас часто розпитують: а пам’ятаєте, у вас був такий-то, і з ним сталося таке-то, звичайно, глядачі детально можуть переказати чиюсь історію, показану нами навіть кілька років тому. Це разюче. Але найголовніше для нас те, що ми всі ці роки отримуємо повідомлення про те, що все було не даремно: хтось повернув собі відібрану дитину, комусь зовсім незнайомі люди прийшли й почали допомагати жити, наші герої одружуються між собою (а то і просто у студії приймають це рішення), кинуті дiти знаходять собі нових батьків, нам дзвонять судді та пропонують варіанти того, як домогтися справедливого рішення, наших героїв випускають з тюрем, куди вони потрапили ні за що. Глядачі починають розшукувати наших героїв і допомагати їм — комусь починають надходити гроші, одного разу адвокати сіли у свої автомобілі й поїхали в глибинку боротися з місцевою владою, що відбирає будинок у сім’ї, одного разу лікарі зібралися і поїхали до жінки, яка в нас у студії взяла і сказала, що скоро помре від невиліковної хвороби, — ми не просили цих лікарів, вони самі. Жінка, до речі, жива — іноді від смерті рятує турбота, співчуття, віра. Це не диво — це перевірена правда. А нещодавно я розбиралася по телефону з однією ситуацією в Дніпропетровську: до мене звернувся парубок за захистом прав дітей — і раптом укінці він говорить: до речі, ми з друзями були героями вашої передачі, так нам дали квартири, спасибі. Я пригадала: це були сироти, яких обманом вигнали з їх житла, і вони приречені були загинути у страшному вуличному житті.
Ось чому програма живе так довго — це місце, де люди допомагають одне одному вижити. У нас вийшло створити певний штаб — тут люди об’єднуються і діють. Щотижня мільйони людей сідають біля телевізорів переглянути чергову задачу для свого серця, а потім починають дзвонити і пропонувати рішення. Коли програма закінчується, в редакції починають лунати міжміські дзвінки…
