— Чому особисто ви вирішили взятися за цю тему?
— Ця історія різко змінила імідж України. Свідомість така у людей. Солтис — новий емігрант, прожив там усього три роки. Уся його сім’я та потерпілі — це також нова еміграція. Тому відразу ж було прив’язано до національності. Причому більше тут, ніж там.
— Чи є вже якісь пояснення трагедії, що трапилася?
— Що цікаво, ніхто — ні рідні, ні адвокат, ні навіть прокурор — не можуть сформулювати причину.
— Ну і сам він, природно, також…
— Він узагалі мовчить. Ні з ким не розмовляє, думаю, навіть iз рідною матір’ю. Ми з нею не зустрілися — вона не відчинила двері. Але зняли будинок, де все сталося. Вона не розмовляє навіть з адвокатом власного сина. Ми розповімо про це у програмі. Це така дивна любов між матір’ю і сином. Вона його дуже любила і прощала все. Він був від неї залежним: три роки жив у Америці на її допомогу. І вона від нього нічого не вимагала.
Родичі намагалися залучити його до життя. Тому що там не працювати — означає померти. Усі розповідають про дивацтва його характеру. Така замкнена людина, від якої не можна було отримати відповідь на звичайнісіньке запитання.
— А не думають про те, що еміграція посилила його фобії?
— Усі сумніваються. Він не був нещасним. Це, як правило, люди з вищою освітою, які приїхали туди і вимушені розвозити піцу, починати все з нуля. Люди тонкої організації гірше себе почувають, ніж простої. Там живе 80 тисяч наших. Сакраменто — це слов’янська столиця Америки, і за бажання можна дуже добре піднятися. Ми привезли звідти російські «Жовті сторінки»: там — усе, що хочеш. Наші вміють піднятися там, де американцеві не під силу. Останні краще заплатять комусь за роботу. А наші звикли робити все самі. Тому коли приїжджаєш до церкви у неділю — ви б бачили цей парк машин!
— А якою буде тема дискусії?
— Міф про Солтиса багато в чому додумали тут. Накручувався такий собі детектив у стилі «Брат-2». Ми хочемо подумати і про нашу психологію, адже багато в чому ми і є поясненням тим речам, які відбуваються з нашими співвітчизниками. Про це хотілося б поговорити. Те ж запитання, чи могла еміграція з нього зробити таку людину. У «Без Табу» і спецпроекту різні можливості. І ми хочемо використати все, щоб максимально повно подати цю історію. Ми були скрізь. У будинку, де відбулися вбивства, де він ховався, де його знайшли. Розмовляли з сусідами-американцями, які говорили про нього завжди «nice, nice». Ніхто не думав, що він — вбивця. Коли його піймали, сусідка дізналася про це по телевізору. У неї був шок, що це вбивця сидів у сусідньому дворі. Були у в’язниці, розмовляли з охоронцями. Кажуть, що обидва випадки з нанесенням собі пошкоджень не були спробами самогубства. Навіть адвокат так вважає.
— Яка його позиція? На що він розраховує?
— Адвокат — Томі Клінкенберд. Це публічний захист з розряду тих, коли у клієнта немає грошей на юридичні послуги. Адвокат буде вимагати скасування смертної кари та впевнений, що зможе домогтися довічного ув’язнення. Можливо, ця справа затягнеться на пару років саме через завзяту адвокатську діяльність. Солтис майже нічого не говорить, ні з ким не спілкується, нічого не просить. Завжди, коли відбувається якесь криваве вбивство, не розумієш, як нормальна людина могла таке зробити. Тому обговорюється, природно, його психічний стан. Але поки його визнано осудним.
