Чи задовольняє вас рівень обговорення причин, що викликали політичну кризу в країні, на нашому ТБ (широта контексту, глибина аналізу мотивів, інтересів, наслідків; репрезентація всіх політичних сил, поглядів, способи і якість аргументації цих поглядів та ін.)?
Кирило ВИШИНСЬКИЙ , випускачий редактор програми «Факты», ведучий програми «На самом деле» (ICTV):
— Відповідати на це запитання досить складно, оскільки не тільки телебачення, але й самі політики й політологи ще не збагнули до кінця причин, що викликали політичну кризу. Це перше. Друге — телебачення було зайняте не обговоренням причин. Журналісти дивилися на все це і робили великі очі: оце так, що діється, революція, такого ще ніколи не було… Тобто ЗМІ розцінили це не як кризу, а як якийсь прорив. Тільки зараз журналісти почали осмислювати те, що відбулося, тільки після подій 9 березня, коли люди лупцювали один одного, трощили все й ламали… А до цього мало хто про це навіть говорив. І тільки зараз ЗМІ починають цю справу обговорювати. Але не можуть в цьому розібратися глибоко, оскільки, повторюся, цього поки не можуть зробити навіть політики і політологи. До того ж, не так багато людей можуть відсторонитися від ситуації і тверезо її проаналізувати. Занадто ж бо всі були втягнуті в цю кризу. Можливо, осмислення почнеться зараз. Хоча, якщо вiдверто, аналізувати ситуацію вже пізно — треба шукати якийсь вихід. І, дай Боже, щоб ці пошуки привели до якогось раціонального зерна. Але, на мою думку, журналістам не дуже й цікаво буде цим займатися — адже багато хто з них виглядав досить наївно і кумедно. І якщо зараз у цьому починати копирсатися, то доведеться зізнатися, що іноді дiяли непрофесійно. А журналісти не дуже люблять признаватися в своїх попередніх помилках...
Станіслав ЯСИНСЬКИЙ , «Вікна. Опівночі», СТБ:
— Телебачення кризи відрізняється від телебачення псевдовільного, в основному, істеричністю виставляння оцінок і гіпертрофованістю мозочка. Цей відділ телемозку, який зазвичай дозволяє редакторовi створювати хоча б слабку подобу координації, під час політичної кризи дає можливість спостерігати паралітичні смикання екрана ліворуч або праворуч, залежно від кольору канального даху.
Для посивілого на очах редактора немає теми благодатнішої і одночасно складнішої, аніж причини виникнення політичного напруження. У тому, що дивитимуться, сумнівів не виникає, бо немає видовища привабливішого за чиюсь агонію, а вже якщо це агонія влади... Тільки занадто вже легко серце редактора в сумбурі виготовлення новин втрачає зернятка журналістського ентузіазму, які на екрані розквітають рясним цвітом недозволеного підтексту. В цьому плані криза в наявності — журналіст говорить, редактору дзвонять, редактор карає журналіста... часом за ту саму збалансованість, яку вбивають в голову молодому бійцю пера і мікрофона на журфацi...
На щастя, саму барикадність ситуації, що нагнітається, дещо пом’якшують ті самі анархiчність й екстремізм, в різному вигляді й кількості властиві будь-якому журналістовi.
Потроху в телевізорі меншає паралітичного тіпання. Поволі або мимоволі копають все глибше, хоча в ефір видають, як і раніше, лише верхню тканину фінансово-політичних наголосів. Але тепер вже й «своїм» дістається також... А по телефонах пояснюють, що борються за рейтинг в ефірі і окупність фінансових вкладень.
У результаті ми потихеньку перестаємо бути блакитним вогником кризи. Починається псевдовільне віщання.
Марина СОРОКА , парламентський кореспондент телеканалу «Iнтер»:
— У країні, крім «Інтера», є ще два загальнонаціональнi телеканали. Крім того, є канали, які широко представлені в регіонах. Не секрет, що ці канали симпатизують різним політичним силам, звичайно, і акценти в інформаційних програмах різні. І це нормально… Це означає і те, що ефір в інформаційних програмах отримують різні політики незалежно від їхнiх політичних поглядів. Телеглядач має можливість дивитися ті новини, які він вважає найоб’єктивнiшими. Якщо говорити загалом, то рівень обговорення політичної кризи, її причин та наслідків у вітчизняних новинах мене влаштовує.
У новинах телеканалу «Інтер» завжди присутні протилежні думки. І репортажі, в яких говориться про політичну кризу, не виняток. Необхідно враховувати також і те, що щоденні новини робляться «день у день», а це означає, що у журналіста не завжди є можливість, та і час, отримати широкий спектр коментарів. Крім того, політики не завжди готові давати оцінку тій чи іншій події. Ті, хто не має відношення до телевізійного процесу, не до кінця розуміють процедуру підготовки сюжету: після події журналіст пише сюжет, який потім ще треба змонтувати — на це необхідний час. Інформаційники працюють практично «з коліс». Тому якщо в сюжетах раптом не представлено всього спектра думок — це не провина журналіста. Простий репортаж і повинен бути таким: щось сталося — про це і розповіли. Ще один нюанс — середній хронометраж сюжету в новинах півтори-дві хвилини, і представити в ньому, наприклад, думки всіх парламентських фракцій неможливо. Тому журналіст сам визначає, чия думка в цьому випадку є важливішою. Проте заявлені теми завжди мають продовження в інших випусках новин. Інша справа — аналітичні програми, в яких у журналіста з’являються більш широкі можливості для глибокого аналізу, в тому числі і для прогнозів.
Тетяна БОЛЬ , журналіст, «Новий канал»:
— Нині всіх найбільше цікавить питання, що ж буде далі. В основному телеканали аналізують наслідки й намагаються спрогнозувати можливі варіанти подій. Самі ньюсмейкери теж підробляють синоптиками: випустять Тимошенко — посадять Тимошенко, буде відставка прем’єра — не буде відставки, проводити референдум недовіри Президенту — не проводити референдуму…. У величезному потоці інформації глядачеві дуже складно вловити, яку новину успішно «забули» повідомити, а що потихеньку перекрутили, підправили в інтересах телекомпанії. Політичні сили на всіх телеканалах представлено відповідно до інтересів власників телекомпаній на майбутніх парламентських і подальших президентських виборах. Україна вже начебто й звикла жити в політичній кризі, й ця криза з плином часу взагалі перестала бути стихійним лихом. Усі звикли до стандартних фраз на зразок «сьогодні пікети опозиції…», «переговорний процес не починається...» А якщо Президент і опозиція раптом знайдуть компроміс — випуски новин відразу зблякнуть. Банальні вимоги зарплати (підвищення або погашення боргів) уже не справляють на глядачів враження, тобто не дають високих рейтингів. Хоча особисто моя суб’єктивна думка, що якщо для українських новин коли-небудь глибина аналізу мотивів, причин і наслідків конфлікту, представленість на екрані всіх політичних сил і різних поглядів визначатимуть рейтинг новин — лише тоді можна буде говорити про більш-менш професійне подання новин.
