Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ОПИТУВАННЯ «Дня»

26 листопада, 1999 - 00:00


Як ви вважаєте, чому пострадянське суспільство виявилося не готовим до неприйняття «стилю Доренка» — тобто пропаганди методом «зливного бачка» напівправди, що перебуває не тільки поза якимись етичними гальмами, але й поза акуратністю, точністю в поводженні з фактами та наявним контекстом?

Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА, «1+1»:

— З поняттям «пострадянське суспільство» я була б точнішою з декількох причин, хоча б тому, що Прибалтика і Центральна Європа — це вже не пострадянське і навіть не постсоціалістичне суспільство. Так званий «стиль Доренка» — це товар, зумовлений російським суспільством, як породження політичної та економічної ситуації у Росії. Нескінченні переділи сфер впливів російських олігархів — це грунт для перманентних «олігархічних воєн». Сергій Доренко — один з «пропагандистських самураїв» одного з олігархів, який не став роніном-самураєм, що втратив господаря. Доренко, повторюю, — це просто рейтинговий товар. Росіяни, безумовно, впевнені у тому, що «вгорі» корумповані всі, бо їм подобається, що мочать хоч когось — чи то Лужкова з Примаковим сьогодні, чи то Чубайса з Потаніним учора — не принципово. Те, що ЗМІ стає «сортиром, де когось мочать», коробить неспівмірну меншість. Втім, Сергієві Доренку ніколи не стати Волтером Кронкайтом, ступінь суспільної довіри до якого був такий високий, що президент Ніксон змушений був сказати: «Ми втратили Кронкайта — ми втратили Америку».

Олександр ГЛИВІНСЬКИЙ, оглядач, Перший Національний:

— Та тому, що стереотипи є нормою суспільства. Будь-якого. У пострадянського суспільства все ще діє стереотип безкарності владних осіб. А якщо вже їх карають, то про це кричать усі, і всі кусають, як «зграя собак». А якщо один такий Доренко починає поливати брудом одного такого чиновника Лужкова, то суспільство, що не звикло до свободи слова, починає міркувати: як це йому дозволили таке говорити, звідки він усе це знає, чиї інтереси представляє? Міркує, до речі, правильно, адже зрозуміло, що Доренко грає свою партію у владній грі. Наскільки він виявляє тут своє журналістське покликання, себто лавіруючи поміж контролем замовника, відхиляє завісу, — це запитання. Та поки що це, як і бувало вже у пострадянській журналістиці, одинока пташка — називайте, як хочете, — пташка правди чи фарсу, і обиватель не звик до такого гатунку політичних розбірок, з яких журналісти роблять шоу. Та, впевнений, мине час, і глядач у масі своїй навчиться насолоджуватися цією комедією, кепкуватиме з поважних політиканів, зокрема із замовників Доренка, відсіюючи для себе домішки правди або чогось схожого на неї.

Єгор ЧЕЧЕРИНДА, «Вікна-новини», СТБ:

— Звичайно, я сприймаю програму Доренка з погляду телевізійника, розуміючи, чиє замовлення він виконує та звідки «ноги ростуть». Проте в Росії ви можете одночасно дивитися і канал Березовського ГРТ, із так званим «політичним кілером» Доренком, і канал Лужкова ТБ-центр, для якого Лужков є цар і бог. Для цього достатньо лише натиснути іншу кнопку на телевізійному пульті. Іншими словами, в Росії боротьба олігархів дає можливість розвитку різновекторного політичного телебачення. Різні інтереси різних кланів дозволяють телебаченню бути різним, створюючи ефект хоча й уявної, але все ж таки демократії. Ніхто з політичних олігархів не може відчувати вседозволеність, бо конкурент має власні мас-медіа, через які шахрайство буде за необхідності миттєво викрите. В Україні не спостерігається розмаїття інтересів владної верхівки. Існує один напівбог. Він на всіх каналах, в усіх інформаційних програмах, разом із власним оточенням, є персоною недоторканною.

А зрештою, кожне суспільство заслуговує на таке телебачення, яке має. Це ж стосується і державних керівників.

Такою є думка наших відомих тележурналістів. А читачам телеклубу «Дня» ми пропонуємо висловити своє ставлення до феномена С.Доренка. Що ви можете сказати «за» і «проти» такої «журналістики»? Яким може бути її вплив на суспільство? Яке майбутнє, на вашу думку, такого явища? Як ви вважаєте, чи можуть з'являтися в Україні свої доренки? Чому? Чи відчуваєте ви потребу в їхній появі? Чекаємо ваших листів до відділу ЗМІ та громадської думки і дзвінків за номером 414-91-26.

Газета: 
Рубрика: