— Чим, на ваш погляд, відрізняються наші «Великі перегони»
(«1+1») від московських «Кукол»?
Олександр ГРИЦЕНКО, директор Інституту культурної політики
Українського центру культурних досліджень:
— Більшість розважальних програм на російських каналах
скопійовані в американців та британців. Інколи щось додається оригінальне.
Наші менше знайомі із західним досвідом, аніж московські професіонали.
Проте оригінальних речей і тут, і там дуже мало.
Чи впливають «Великі перегони» на настрої виборців? Навіть
якщо вони і не робилися з таким прицілом, все одно впливають. Хоча я думаю,
що така мета все-таки ставиться. Те, що показують усіх комічними, то карикатура
і має бути дещо шаржованою. Адже якщо Кучму показувати серйозно на тлі
відвертої пародійності інших персонажів, то він буде виглядати смішно.
Тоді ця програма буде приречена на провал — її ніхто не буде дивитися,
як УТН.
Однак те, що глядачі «прочитають» у «Перегонах», не обов'язково
відповідатиме тому змісту, який уклали автори. Телевізійні ролики команди
Суркіса про Шарикова та Омельченка були вдалими та смішними, але на що
це вплинуло? Звичайно, гумористичне шоу — це не кількахвилинний рекламний
ролик і тут інші методи впливу. Сміх розслабляє людину, вона менше готова
до опору, який у неї викликає пропагандистський матеріал. Проте я як глядач
чудово розумію, що це — політична пропаганда, тому побачене викликає захоплення
професіональною роботою, але мало впливає на мій остаточний вибір.
Сценарій «Перегонів», мабуть, пишуть тут. Адже досвід виборів
мера свідчить: якщо з Москви експортується щось більше, аніж ідеї і технології,
то справа приречена на провал. А самі ці ідеї і технології в Москві, у
свою чергу, перекладені з англійської мови. Рецептів на Заході досить —
нам є із чого вибирати. І, слід відзначити, не завжди вибирається краще.
Богдан ДЯЦЕНКО, кінодраматург, член Спілки кінематографістів
та Спілки журналістів, був одним з авторів «Сатиричного об'єктива», автор
декількох лялькових мультфільмів:
— Копія, звичайно, гірша від оригіналу, хоча наш мультсеріал
зроблений професіонально і досить вправно. У «Куклах» використовується
зовсім інша техніка — об'ємна гутаперчева лялька. У нас усе робиться за
допомогою комп'ютера. Обнадіює, що врешті таке політичне лялькове дійство
отримало прописку в Україні, але чомусь — відомо чому — лише саме перед
виборами. Зрозуміло, якщо воно з'явилося перед виборцями, то воно має якесь
певне спрямування.
Так, у способі подачі політичних діячів у «Куклах» і «Великих
перегонах» є велика різниця. У московському варіанті — всі начебто в одному
котлі варяться. А тут усе-таки Президент і прем'єр — проти табунця кандидатів.
Два більш чистих проти всіх інших брудних, хоча і їм теж дістається. Величезна
роль пані Вітренко, яка дієвіша порівняно з іншими.
На парламентські вибори канал «1+1» задекларував свою незаангажованість.
Перед президентськими виборами вони промовчали. Уся ця історія нагадала
мені мультфільм про трьох мушкетерів, де історія Дюма-батька розігрувалася
псами і котами. Там, коли на прохання кардинала-кота подати кращих із кращих
його гвардійців відповідають, що кращі із кращих перебиті, то він каже:
«То покличте сюди кращих із гірших». Можливо, що розігрується саме така
карта.
Юлія МОСТОВА, заступник головного редактора газети «Зеркало
недели»:
— Я б не стала порівнювати московські «Куклы» і нашi «Великі
перегони», як не стала б порівнювати і ту смужку свободи, яку журналісти
змогли собі відвоювати: там — і тут. Мені цікаво, як мої друзі з «1+1»
працюють. Але, на жаль, «Великі перегони» не стали явищем в українському
політичному середовищі, оскільки вони нічого нового не повідомляють. Вся
атмосфера програми не передбачає чогось, що могло б приголомшити політичну
еліту.
Але для широкої аудиторії, для рядового глядача каналу
«1+1» — наскільки симпатичною не була б фотографія Президента і великими
набряки під очима у Мороза — це можливість розрядити атмосферу. Це можливість
показати, що і з цього можна сміятися. Нагадаю, що першими в Україні спектаклі
для лялькових театрів почали все-таки ми у «Зеркале недели» своєю «Спикериадой».
На ТБ тоді поява такої передачі було неможливою. Не тільки наші діти, але
й ми доживемо до ситуації, коли і в нас такі передачі виходитимуть постійно,
а не тільки перед виборами.
А те, що ми вибираємо менше зло — то це ми робимо в реальному
житті — і з реальних персонажів.
Борис КУРИЦИН, керівник літературної частини Київського
театру російської драми імені Лесі Українки:
— Різниця, безумовно, велика. Московські «Куклы» жорсткіші,
більш безсторонні, часом навіть претендують на верховенство свого розуміння
того, що відбувається у світі політики. Наш варіант тяжіє до народного
лубка. Насмішка, іронія у ньому менш нищівна. «Великі перегони», по-перше,
нікого не ображають, не принижують гiдностi тих, кого шаржують. Адже в
будь-якому шаржі головне — помітити і гіпертрофувати щось властиве персонажам.
І в цьому наш — спокійніший.
Зрозуміло, що така програма могла з'явитися тільки на «1+1»
— оскільки цей канал не втратив здатності посміятися над собою. Адже саме
тут до цього був Юрко Пістолетов, тобто цю форму вже випробувано. Мені
здається, що її варто закріпити і надалі.
І останнє, в чому не дуже хотілося б зізнаватися: ті, хто
сидить у парламенті і в уряді, — це ми з вами. Тільки вони виявилися спритнішими.
Тетяна ЩЕРБІНА, інженер-будівельник, експерт «Дня»,
Київ:
— Здається, що передача зроблена на невибагливий смак.
Вона підводить до вибору меншого зла. Якщо це сатира, то вона якась примітивна.
На жаль, від московських лялькарів ми все перейняли на більш низькому рівні.
У «Куклах» проектується якесь майбутнє (!) дійство, а в «Перегонах» усе
подається занадто плакатно. Можливо, це в нас звичка з радянських часів
— добувати корінь кубічний або квадратний з уже побаченого та почутого.
Таке враження, ніби автори не вважають своїх глядачів мислячими істотами.
Усі герої «Перегонів» мають певні вади — і, як будь-яка агітка, гіперболізовані.
Проте автори не ображають людину — це єдине позитивне, що я повинна відзначити
в цьому серіалі. З «Куклами», наскільки пам'ятаю, в Москві все ж таки хтось
судився. Несприйняття побаченого в глядачів немає. Кожна агітка викликає
якісь емоції, — якщо людині повторювати сорок разів, що вона свиня, то
на сороковий раз вона і захрюкає.
Юрій ШАПОВАЛ, історик, автор і ведучий програми «Остання
адреса» (УТ-2):
— Це ніякі не ляльки. Це колаж — інший художній принцип.
На мою думку, він зроблений невдало. Чому? Московський Єльцин — не Єльцин,
і Черномирдін — не Черномирдін. А в наших — пряма подібність. Мені це неприємно.
Це не та гра, не інтелектуальна, на яку я розраховував. По-друге, це не
смішно. Люблю і ціную канал «1+1», постійно стежу за його передачами, але
«Великі перегони» зроблено надто прямолінійно і до того ж — надто статично.
Цю програму цілком спокійно можна показати на неінтелектуальному каналі
УТ-1.
Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:
— Насамперед, різниця полягає в тому, що в Росії «Куклы»
— це як гострий соус до головної інформаційної страви. Донедавна всі російські
канали надавали максимальну інформацію, хоча, звичайно, зі своїми коментарями
— відповідно до приналежності каналу — про всіх учасників політичного процесу:
від президента — до найбільш затятих харизматичних опозиціонерів. «Куклы»
— це гумор, що лягає на фактаж. Це робота з типажами, які вже склалися
на основі реальної інформації. В Україні маємо різко відмінну картину.
Добрі намiри створити щось таке політико-розважальне здiйснюються в інформаційнiй
пустелi, де реально не представленi всі чиннi політики. І тому це виглядає
як споживання оцту великими дозами на голодний шлунок, бо це не додає,
а спотворює інформаційну картину. Люди, які не цікавляться політикою, побачивши
«Перегони», не зможуть уявити собі, що насправді відбувається в країні.
Мені, відверто кажучи, не зовсім приємно було спостерігати таке на каналі,
який дуже вирізняю за спроби в наших непростих умовах, а в їхніх — узагалі
жахливих — «тримати» обличчя. Тому, очевидно, що зараз ще не час. Якщо
сатири не бояться або якщо вона не вражає, на неї не полюють, не атакують
— значить, це не сатира. Значить, це щось інше під її виглядом. Думаю,
що, власне, таким воно і було задумане: взяти на себе ту частину людей,
які не читають серйозних газет, а під пересміювання, як правильно підмітили
багато хто із читачів, закласти у свідомість такі собі образи пришелепкуватих
політиків, яких немає сенсу просто переобирати. Я думаю, що це невдячна
спроба ще раз заморочити людям голову у відповідальний час. Хоча, звичайно,
є деякі вдалі нюанси. В одному з останніх серіалів сподобався такий собі
войовниче сплячий опозиціонер Удовенко, чим, безумовно, підкреслюється
те, що є насправді. Це був цікавий штришок.
Віра АГІЄВА, доктор філологічних наук, професор університету
«Києво-Могилянська академія», лауреат Шевченківської премії:
— Якщо на минулих виборах ми вибирали між «жахливим націоналістом»
і «своїм хлопцем», то на цих нам усіляко показують, що не варто міняти
шило на швайку. Передача налаштовує виборців, які, до речі, не дуже переймаються
виборами, на веселіший тон. Особливої різниці між «Куклами» та «Перегонами»
в подачі головних героїв політичної арени немає. У нашому випадку ми бачимо
намагання з високого, серйозного зробити щось легше. Король стає блазнем.
Усе грає на існуючу владу. Постмодернізм знімає поняття високого і низького,
чим уможливлює гру. Усі виступають блазнями — і пропонують глядачам також
стати такими, включитися в цю гру і, граючи, легко опустити свій бюлетень.
Спрацьовує сама настанова: що з них візьмеш, мудрого короля
все одно немає. І ніби ніхто не пропонує голосувати за певного кандидата,
однак... Коли всіх показують дурними, то за кого ж голосувати?
