1. Як змінився стан із свободою слова в Україні за
останній час, особливо в світлі передвиборної кампанії?
2. Центрвиборчком видав постанову про діяльність ЗМІ у період
виборів. Як ви вважаєте, чи зіграє воно позитивну роль у справі демократичного
проведення виборів, чи, може, це своєрідна «палиця» для опозиційних ЗМІ?
Олексій МУСТАФІН, «Інтер»:
1. З моєї точки зору, ситуація зі свободою слова в Україні
останнім часом дещо поліпшилася. На більшості каналів і в багатьох газетах
інформація стала більш різнобічною й менш заангажованою — частіше можна
почути різні точки зору. Можливо, на ЗМІ благотворно вплинула передвиборна
кампанія — телебачення й друковані видання хочуть бути (або виглядати)
більш об'єктивними. Але важко прогнозувати, що буде у вересні- жовтні.
2. Відрегулювати діяльність ЗМІ під час передвиборної кампанії
— ідея хороша й заслуговує на всіляку підтримку. Але чимало законів в Україні
написано таким чином, що діяти у повній відповідності з ними просто неможливо,
а отже, будь-якого неугодного громадянина легко «зробити» злочинцем. Шансів
постраждати в цьому випадку набагато більше у ЗМІ, які мають свою точку
зору.
Володимир ОЛIЙНИК, радіо «Свобода»:
1. Що стосується свободи слова, то державні видання зараз
повністю підтримують виконавчу владу, зокрема Президента і прем'єр-міністра.
Вони мають перед недержавними вищий ступiнь проникання на ринок мас-медіа,
до слухача. Економічне становище незалежних видань фактично не те що слабке,
воно просто ніяке. Є й приклади певного тиску. Останній — в Криму, де заборонили
Чорноморській ТРК взагалі вести трансляцію. В Україні перед президентськими
виборами провадиться справжня білорусизація преси. Дуже важко говорити
про якусь її свободу. Зараз усі недержавні телекомпанії абсолютно під контролем.
І будь- який крок вліво, крок вправо — а зараз саме ТБ формує основну думку
електорату — контролюється владою.
2. Щодо ЦВК, то взагалі якось дивно, що ця установа взагалі
займається пресою. Державною — будь-ласка: це передбачено законом.
Рівень законодавчого забезпечення діяльності незалежних
ЗМІ є абсолютно слабким. Ми бачимо повну монополію держави, особливо режиму
влади, на інформаційний простір України.
Марія МИСЬО, голова Програми правового захисту та освіти
для ЗМІ при IREX ProMedia:
1. Мені здається, що судова влада, особливо Верховний суд,
вже починає усвідомлювати важливі процеси у демократичному суспільстві.
Вважаю, є підстави надіятися, що будуть зміни на краще.
Українська преса не завжди професійно працює з точки зору
правової досконалості своїх дій. Через свій непрофесіоналізм вона вбачає
тиск там, де його взагалі немає. Коли ж тиск є, то його насправді дуже
важко відрізнити від звичайних претензiй.
2. Чим більше законів, тим менше свободи. У мене є конкретне
зауваження не до постанови ЦВК, а до Закону про вибори президента. Там
є положення, що коли певнi ЗМІ надрукували неправдиву інформацію про кандидата
в президенти, то він може подавати свій матеріал для спростування недостовірних
даних. Але тут виникають дві проблеми. Перша: хто вирішує, що цей матеріал
— недостовірний? Хто може змусити газету надрукувати спростування, якщо
це робиться не через суд? Друга: якщо навіть це спростування буде надруковано,
чи має кандидат змогу після цього ще й подати судовий позов?
Ігор СЛIСАРЕНКО, ТСН, «Студія 1+1»:
1. Тривожить навіть не ганебний стан свободи слова, а той
факт, що це не є пріоритетним питанням ні для кого.
Нещодавно я мав можливість поставити це питання одному
ду-у-же відомому політику. Я нагадав йому його ж інтерв'ю десь восени 1994
року, де він попереджував, що свобода слова в Україні починає звужуватися.
Він і тепер вважає, що ситуація погіршилася. «Ну не можна тримати людину
майже рік у СІЗО…» — це про одного опального редактора газети. Нашу розмову
перервали, і я, на жаль, не встиг запитати, а чому власне він — певно,
найвідоміший українець у світовій політиці — не використав свій авторитет,
не вдався до апеляцій до знайомих йому особисто лідерів країн, щоб захистити
хоча б цього одного редактора…
2. Я погоджуюся з думкою видатного австрійського політика
ХIХ століття Меттерніха про те, що даровані від Бога свободи можна знищити
у законі, спрямованому нібито на їхній захист. Зайвий доказ — український
досвід. Законів багато, і всі вони розлогі — а користі жодної.
Щодо виборів, мусить бути принаймні одне чітке правило:
медіа надає право голосу всім кандидатам на рівних умовах, або ж не надає
нікому.
Ігор ЛУБЧЕНКО, голова Спілки журналістів України:
1. Не можу сказати, що ситуація зі свободою слова змінилася
на краще. Почастішали судові позиви, ініціаторами яких виступають посадові
особи. Один голова району з Дніпропетровська подав позов на телекомпанію.
Вона показала два райони міста і наголосила: в цьому районі благоустрій
кращий, а в цьому — гірший. А керівник району, де справи гірші, якраз вирішив
балотуватися на посаду міського голови. І він подав позов на телекомпанію
на 2 мільйони гривень. Це тому, що в нашій державі й досі не розмежовано,
що таке критика, скажімо, за бездіяльність, а що — образа.
Наша Спілка журналістів закликала всіх колег, незалежно
від їхнiх політичних поглядів, підтримати лише тих кандидатів, які чітко
заявлять про свою вірність правам людини, зокрема свободі слова.
2. Позавчора в Центрвиборчкомі відбулася розмова його голови
Рябця з представниками та керівниками ЗМІ. Було багато суттєвих виступів,
зауважень та пропозицій щодо вдосконалення цієї постанови. Врешті Рябець
сказав, що, виходячи з цих зауважень, будуть прийняті зміни та уточнення
до постанови щодо ЗМІ в період передвиборної кампанії. Так що поки що важко
говорити, який остаточний вигляд ця постанова буде мати.
