Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

...А ось нещодавно ми з «Iнтером» минуле згадували...

7 травня, 1999 - 00:00

Чотири дні вихідних поспіль викликали підвищену активність не лише дачників, комуністів і любителів розпити півлітрівку в сусідніх лісопосадках. Місцева «фабрика мрій» (дозволю собі так назвати українське телебачення, оскільки під класичне визначення цього звороту більше нічого не уявиш, «сінема» в нас давно наказало довго жити) цілком очікувано застріляла головним калібром — голлівудськими блок-бастерами, що б'ють по кишені телекомпаній, навпіл із також дорогими, але вже серцю простого українця радянсько-російськими опусами. Й треба віддати їй належне — кіно на каналах у першотравневі дні було багато, різноманітного й високопробного. Що, до речі, загрожує тим, що після такого параду телевізійники щосили почнуть спихати нам «неліквід», який накопичився за час «ударних» днів. Як то кажуть, любите кататися — любіть і санчата возити. Втім, немало кінонеліквіду на перевірку виявляється більш їстівним, ніж більшість авторських програм, що, на жаль, у великих кількостях клепаються на нашому ТБ. Але по-справжньому сумне інше: на «Інтері» закінчилися «Намедни» Леоніда Парфьонова. Цей проект став, без сумніву, кращим продуктом серед тих, що будь-коли відвідували ефір «Інтера» (звісно, якщо не брати до уваги маестро Доренка з його «побиттям немовлят»).

«Намедни», ця «мильна опера» для розумних — проект надто професійний, цікавий і оригінальний. І напевно в багатьох наших телевізійників свербіли руки здерти його з усіма тельбухами. Й правильно, не довго «Намедни» ходили в ексклюзивах. Журналіст Марко Гресь трошки «відксерив» ідею Парфьонова й запустив до ефіру майже щоденну програму під назвою «Былое». Програма хороша, тільки нецікава. Але буду об'єктивним — проект лише почався, тож накладок не уникнути. А далі, дивись, щось і вийде.

...Тим часом набирає обертів «інтерівський» медіа-проект «Ми про Вас пам'ятаємо», присвячений 54-й річниці Перемоги. Місія благородна, годі й говорити, тільки ось дуже вже він схожий на ГРТешний «Наш Пушкін», що тріумфально йде на тому ж «Інтері». Риторичне запитання — а за що ж тоді вищезазначений канал утримує цілу юрбу своїх креативних (це люди, які, по ідеї, повинні генерувати ідеї) продюсерів?

Юрій МОЗГОВЄДОВ
Газета: 
Рубрика: